Справа № 22-а- 4368 / 2006 p. Категорія: трудові

Головуючий:  1 інстанції

Кириченко О.Д. Доповідач:     Даниленко В.М

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

15 серпня 2006 року

м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі: Головуючого - Луспеника Д.Д., суддів      -        Даниленка В.М., Борової С.А., при секретарі: Гребенщиковій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1, представника відповідача - Дочірньої компанії «Укр-трансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Галкіна В.Ю. та апеляційним по­данням старшого помічника прокурора Жовтневого району м. Харкова Іванової І.К. на рішення Жов­тневого районного суду м. Харкова від 28 грудня 2005 року та апеляційною скаргою представника відповідача - Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Украї­ни» Галкіна В.Ю. на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 8 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Націона­льної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України»), Дочірнього підприємства «Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі ДП «Науканафтогаз» НАК «Нафтогаз України»), філії Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут автоматизованих систем управління транспортом газу ДП «Науканафтогаз» НАК «Нафтогаз України» (далі філія «НДПІАСУтрансгаз»), третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про застосування дисциплінарного стягнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушено­го прогулу, інших грошових сум та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до філії «НДПІАСУтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошових сум, не виплачених йому при звільненні, а також відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконним звільнен­ням з роботи.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 посилався на те, що він працював у відповідача з жов­тня 2002 року, в тому числі й на посаді інженера-технолога 1 категорії 12 відділу, на яку його було переведено в квітні 2003 року.

За весь період роботи у відповідача він сумлінно виконував свої трудові й професійні обов'язки.

Однак, наказом директора вищевказаного інституту НОМЕР_1 його було зві­льнено з роботи на підставі ч. З ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення безпідставним і незаконним, позивач просив суд поновити його на роботі в філії «НДПІАСУтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на посаді інженера-технолога 1 категорії 12 відділу, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, невиплачену під час остаточного розрахунку при звільненні матеріальну допо­могу та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому незаконним звільнен­ням.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнював і доповнював свої вимоги й врешті решт просив суд визнати незаконним та скасувати наказ директора інституту «НДПІАСУтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» НОМЕР_2 щодо застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани, поновити його на роботі в попередній посаді, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 36402,85 грн, невиплачені під час звільнення з роботи 860 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення, 500 грн., витрачених на правову допомогу адвоката, й крім того 5000 грн. в рахунок відшкодування спри­чиненої йому моральної шкоди, а всього з урахуванням індексації відповідно до рівня інфляції за пе­ріод з 19.12.2003 року по час прийняття судом рішення по справі - 52282,51 грн.

Крім цього, в зв'язку з тим що в період 2003-2004 років Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» була проведена реорганізація своїх дочірніх підприємств і компаній, а це суттєво позначилося на підпорядкованості зазначеного вище інституту, позивач уточнив свої вимоги і в час­тині кола відповідачів по справі й вказав такими: ДП «Науканафтогаз» НАК «Нафтогаз України», ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», а також філію «НДПІАСУтрансгаз».

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 наполягав на задоволенні своїх позовних вимог у пов­ному обсязі, посилаючись на наведені вище обставини.

Представники відповідача - ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, пояснивши при цьому, що дисциплінарне стягнення на позивача в серпні 2003 року було накладено правомірно, звільнення позивача з роботи здійснено у відповідності з чинним зако­нодавством, після чого з ним був проведений повний остаточний розрахунок, а тому ніякої моральної шкоди з вини відповідача йому заподіяно не було.

Представник відповідача - філії «НДПІАСУтрансгаз» ДП «Науканафтогаз» НАК «Нафтогаз України» позовні вимоги ОСОБА_1 також не визнав, пославшись на їх безпідставність.

Відповідач по справі - ДП «Науканафтогаз» НАК «Нафтогаз України» в судове засідання не з'явився, хоча неодноразово повідомлявся судом про час та місце судового засідання належним чи­ном, а тому справу було розглянуто судом за відсутності останнього відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 грудня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Суд визнав звільнення ОСОБА_1 з роботи в філії Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут автоматизованих систем управління транспортом газу Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на підставі наказу НОМЕР_1 за п. 3. ст. 40 КЗпП України - незаконним.

В зв'язку з ліквідацією установи - філії Науково-дослідний та проектно-конструкторський інсти­тут автоматизованих систем управління транспортом газу Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Націо­нальної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та неможливістю поновлення позивача на роботі в цій установі, суд визнав ОСОБА_1 звільненим з роботи за п. 1. ст. 40 КЗпП України.

Суд зобов'язав Дочірню компанію «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» внести зміни в наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи в частині зазначених підстав для його звільнення - змінивши ці підстави з п. 3. ст. 40 на п. 1 тієї ж статті КЗпП України та дати цього звільнення, яка має бути датою ліквідації філії Науково-дослідний та проектно-конструкторський ін­ститут автоматизованих систем управління транспортом газу Дочірньої компанії «Укртрансгаз» На­ціональної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Суд стягнув з Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в загальній сумі -24477,93 грн., 500 грн. витрат на правову допомогу та 3230 грн. в рахунок відшкодування заподіяної йому незаконним звільненням з роботи моральної шкоди.

Крім того, суд стягнув з ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на користь держави 277,07 грн. судового збору (державного мита).

Суд відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в частині визнання незаконним та скасування наказу по філії «НДПІАСУтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» НОМЕР_2 про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани - за пропуском строку позовної давності.

Судом також відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» щодо стягнення боргу по виплаті заробітної плати - матеріальної допомоги на оздоровлення в зв'язку з їх необґрунтованістю.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 8 червня 2006 року з відпові­дача - Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 в якості індексації середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу стягну­то 996,58 грн.

Ухвалене по справі рішення оскаржене в апеляційному порядку позивачем ОСОБА_1, пред­ставником відповідача - ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» та прокурором, який брав участь у розгляді цивільної справи.

Не погоджуючись частково із прийнятим судом по справі рішенням, позивач ОСОБА_1 в апе­ляційній скарзі просить змінити це судове рішення та поновити його на роботі на займаній ним до звільнення посаді з наступним переводом до філії Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут автоматизованих систем управління транспортом газу ДП «Науканафтогаз» НАК «Нафтогаз України».

Крім того, ОСОБА_1 просить задовольнити в повному обсязі його позовні вимоги, щодо стяг­нення з відповідача - ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на його користь середнього заробі­тку за час вимушеного прогулу з урахуванням інфляції, спричиненої йому моральної шкоди та інших грошових сум.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Представник відповідача - ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в апеляційних скаргах, фактично не оспорюючи висновків суду щодо незаконності звільнення позивача з роботи, разом із тим просить змінити ухвалені по справі судові рішення та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог до ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з дати ліквідації філії «НДПІАСУтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» й до моменту ухвалення судом рішення по справі, тобто з 1.03.2004 року.

Апелянт просить також відмовити ОСОБА_1 і в задоволенні його позовних вимог щодо стяг­нення з відповідача індексації середнього заробітку за час вимушеного прогулу в той же період, по­силаючись на те, що вимушений прогул у даному випадку може мати місце лише до моменту лікві­дації установи, з роботи в якій було звільнено позивача.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на користь позивача витрати на правову допомогу, грошові кошти в раху­нок відшкодування останньому заподіяної моральної шкоди, а також безпідставно стягнув з відпові­дача на користь держави судовий збір.

При цьому апелянт посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Прокурор в апеляційному поданні просить змінити рішення суду першої інстанції в частині від­мови в поновленні позивача на попередній роботі та враховуючи незаконність звільнення позивача з роботи в філії «НДПІАСУтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», поновити ОСОБА_1 на роботі в якості інженера-технолога 1 категорії в Науково-дослідному та проектно-конструкторському інституті «НДПІАСУтрансгаз» ДП «Науканафтогаз» НАК «Нафтогаз України», оскільки на думку апелянта установа, в якій позивач працював до звільнення, фактично не ліквідову­валася, а лише змінила свою підпорядкованість внаслідок формальної реорганізації.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та апеляційного подання прокурора, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесу­ального права.

 

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, районний суд вирішуючи цивільно-правовий спір, повно і все­бічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спір­них правовідносин та закон їх регулюючий.

Як встановлено по справі, з жовтня 2002 року позивач ОСОБА_1 працював на посаді інженера-технолога 1 категорії 12 відділу «Науково-дослідного та проектно-конструкторського інституту ав­томатизованих систем управління транспортом газу» Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Наф-тогаз України».

Наказом директора вищезазначеного інституту НОМЕР_1 позивача було зві­льнено з роботи за п. З ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 грудня 2005 року звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи в «Науково-дослідному та проектно-конструкторському інституті автоматизо­ваних систем управління транспортом газу» Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз Укра­їни» визнано не законним.

Рішення суду першої інстанції в зазначеній вище частині сторонами по справі не оспорюється.

Як свідчать матеріали справи, «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут ав­томатизованих систем управління транспортом газу» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», в якому працював до звільнення позивач, існував та здійснював свою діяльність в якості філії цієї До­чірньої компанії.

Згідно зі ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза її місцезнаходженням, який здійснює всі або частину її функцій.

Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Як вбачається з Положення про філію «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інсти­тут автоматизованих систем управління транспортом газу», затвердженого генеральним директором Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» 15.12.1998 року (т. 1 а.с. 129-136), дія­льність зазначеної філії може бути припинена шляхом ліквідації за рішенням компанії або інших уповноважених органів.

Відповідно до наказу генерального директора Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» № 381 від 18.12.2003 року діяльність філії «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут автоматизованих систем управління транспортом газу» з 1 березня 2004 року припинена в зв'язку з її ліквідацією в складі цієї дочірньої компанії (т. 1 а.с. 104-105).

Згідно довідки Харківського обласного управління статистики філія «Науково-дослідний та про­ектно-конструкторський інститут автоматизованих систем управління транспортом газу» ДК «Укрт­рансгаз» НАК «Нафтогаз України» ліквідована 1.03.2004 року.

Факт припинення діяльності й взагалі існування філії «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут автоматизованих систем управління транспортом газу», як відокремлено­го підрозділу ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» сумнівів у судової колегії не викликає, оскільки, як свідчать матеріали справи (т. 1 а.с. 91, 93, 94-98, 107, 108-119), за колишнім місцем зна­ходження останньої функціонує та здійснює свою діяльність зовсім інша установа - філія «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут автоматизованих систем управління транспортом газу», яка створена взагалі іншою юридичною особою - Дочірнім підприємством «Науканафтогаз» НАК «Нафтогаз України» і є його відокремленим підрозділом.

Статтею 240-1 КЗпП України передбачено, що в разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі немо­жливе внаслідок ліквідації підприємства, організації, установи, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації) виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.

Вказана норма розповсюджується й на випадки припинення діяльності філії, представництва чи іншого відокремленого підрозділу організації, розташованих в іншій місцевості, в зв'язку з чим розі­рвання трудових відносин з працівниками цих структурних підрозділів провадиться за правилами, передбаченими для випадків ліквідації організації.

Наведені положення закону знайшли своє відображення й у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6.12.1992 року з наступними змі­нами (далі Постанова).

При цьому, в п. 19 Постанови зазначено, що при ліквідації підприємства (установи, організації), коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство, право вимагати поновлення на роботі в новому підприємстві мають лише працівники, які були переведені туди в установленому порядку.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, розглянувши трудовий спір та визнавши звільнення позивача ОСОБА_1 незаконним, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи прийшов до висновку про неможливість поновлення останнього на попередній роботі в зв'язку з ліквідацією установи, де він працював, а тому визнав його звільне­ним з роботи у філії «НДПІАСУтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» за п. 1 ст. 40 КЗпП України та стягнув з відповідача - ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на користь по­зивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції й інші грошові суми.

При цьому судова колегія відхиляє доводи позивача ОСОБА_1 та прокурора, викладені в апе­ляційному поданні, щодо можливості поновлення позивача на роботі в новоствореній установі - Нау­ково-дослідному та проектно-конструкторському інституті «НДПІАСУтрансгаз» ДП «Науканафто-газ», оскільки вказана установа утворена взагалі сторонньою юридичною особою і ніякого відношен­ня до звільнення позивача з роботи та його подальшого працевлаштування не має.

Що ж стосується доводів апелянта ОСОБА_1 відносно того, що суд першої інстанції визнача­ючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу припустився помилки, не врахувавши довідку про його середній заробіток за останні шість місяців перед звільненням, в зв'язку з чим гро­шова сума, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь є значно заниженою, то ці його до­води судова колегія оцінює критично, оскільки як вбачається з матеріалів справи, середній заробіток за вимушений прогул ОСОБА_1 обчислено районним судом у відповідності до вимог Постанови Кабінету міністрів України № 100 від 8.02.1995 року, виходячи з виплат, які одержував позивач за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню.

Безпідставними є й твердження апелянта стосовно того, що суд першої інстанції, розглянувши цивільну справу, залишив поза увагою і не вирішив питання стосовно його позовних вимог про стяг­нення з відповідача заборгованості по заробітній платі та індексації суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки як свідчать матеріали справи, питання заборгованості відповідача по сплаті позивачеві заробітної плати знайшло свою належну оцінку в судовому рішенні, відповідно до якого позивачеві відмовлено в задоволені цих його вимог в зв'язку з їх необґрунтованістю. Що ж сто­сується питання про стягнення з відповідача на користь позивача суми індексації середнього заробіт­ку за весь час вимушеного прогулу, то й це питання вирішено судом першої інстанції шляхом ухва­лення по справі додаткового рішення.

Судова колегія відхиляє й доводи апелянта - представника відповідача - ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» щодо необхідності зменшення суми середнього заробітку за вимушений прогул ОСОБА_1 з урахуванням її індексації, обмеживши строк вимушеного прогулу позивача датою лік­відації установи, в якій він працював до звільнення.

За загальними правилами трудового законодавства вимушений прогул це час, протягом якого працівник, звільнений з роботи за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, вимушено перебуває поза межами трудових відносин з роботодавцем до моменту визнання його звільнення не­законним в порядку, передбаченому законодавством, а тому суд першої інстанції, розглянувши тру­довий спір, обґрунтовано прийняв рішення про виплату позивачеві середнього заробітку з урахуван­ням індексації за весь час вимушеного прогулу останнього.

Обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи, суд на підставі ст. 237-1 КЗпП України задо­вольнив і вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому незаконним звільненням з роботи, в розмірі, з яким в судовому засіданні апеляційної інстанції позивач цілком пого­дився й на подальшій його зміні не наполягав.

Теж саме стосується й рішення суду в частині відшкодування позивачеві витрат на правову до­помогу, підтверджених документально (т. 2 а.с. 17), а також стягнення з відповідача на користь дер­жави судового збору, оскільки рішення суду першої інстанції в цій частині грунтується на матеріалах справи й відповідає вимогам чинного цивільного процесуального законодавства - ст.ст. 84, 88 ЦПК України.

Інші доводи апеляційних скарг рішення районного суду, прийняте по суті розглянутого трудово­го, не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої ін­станції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до непра­вильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1, представника відповідача - Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Галкіна В.Ю. та апе­ляційне подання старшого помічника прокурора Жовтневого району м. Харкова Іванової І.К. на рі­шення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 грудня 2005 року - відхилити.

Апеляційну скаргу представника відповідача - Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Галкіна В.Ю. на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 8 червня 2006 року - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 грудня 2005 року та додаткове рішення того ж суду від 8 червня 2006 року - залишити без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно і може бути оскаржена в касаційно­му порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.

Головуючий: Судді:

Копія: вірна

Суддя: