Справа № 2-а-2836/ 2009 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2009 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Борисової О.В.

при секретарі Іващенко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про визнання бездіяльності противоправною, про зобов"язання провести нарахування та стягнення недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, обгрунтовуючи свої вимоги наступним.

Позивачка народилась у 1937 році та відповідно до ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року є дитиною війни. Згідно ст. 6 зазначеного закону з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Проте з 01.01.2006 року нарахування відповідно до Закону їй не проводились, а з січня 2008 року проводяться не в повному обсязі. Відповідач на її звернення надав відповідь, що до січня 2008 року виплата цих сум не була передбачена Законом „Про Державний бюджет", а надалі розмір сум було встановлено постановою Кабінету Міністрів України з 22.05.2008 р. - 48, 1 грн., з 01.07.2008 р. - 48, 2 грн., з 01.10.2008 р. - 49, 8 грн.

Позивачка вважає таку відмову протиправною, оскільки при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. ст. 77 та ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України за 2006 рік" від 20.12.2005 року та п.12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на

2006 та 2007 роки відповідно.

Як їй нещодавно стало відомо із засобів масової інформації, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано неконституційним положенням Закону України „Про Державний бюджет на

2007 рік", в частині, якою зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Зокрема у п.5 рішення зазначено, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об"єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватись окремі закони.

Таким чином, відповідач зобов"язаний був здійснювати виплату належної позивачці допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 2006 року.

Посилаючись на зазначене, позивачка просить поновити пропущений строк для звернення до суду, враховуючи, що про порушення свого права

вона дізналася нещодавно з засобів масової інформації, визнати відмову відповідача у проведенні перерахунку пенсії протиправною, зобов"язати відповідача нарахувати та виплатити надбавку, як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року у розмірі 3891 грн.90 коп., проіндексувавши її з урахуванням інфляції, що мала місце протягом вказаного періоду і нараховувати по теперішній час і в подальшому.

В судове засідання позивачка не з"явилась, про день, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, до початку судового засідання надала до суду заяву, в якій просить розглядати справу у її відсутність, позов підтримує в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, та просить його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву, в якій просить суд розглядати справу у його відсутність та зазначив, що позов не визнає та наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків для звернення до адміністративного суду.

Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність позивачки та представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи та давши оцінку доказам в їх сукупності суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, отримує пенсію за віком та є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

Статтею 6 зазначеного Закону передбачено виплату щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідач до 01.01.2008 року нарахування виплат позивачці, встановлених для дітей війни не проводив, а надалі виплачував ці доплати в такому розмірі: з 01.01.2008 р. в розмірі 47 грн., з 01.04.2008 р. - 48, 10 грн., з 01.07.2008 р. - 48, 20 грн., з 01.10.2008 р. - 49, 80 грн., так як саме в таких розмірах виплати були передбачені ч.2 ст. 41 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а надалі п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", яка набрала чинності з 22.05.2008 року.

Відповідно до ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" в редакції Закону № 3367-IV від 19.01.2006 р. пільги, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Дане положення неконституційним не визнавалося, а тому підстави для нарахування підвищення як дитині війни у 2006 році були відсутні.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було зупинено та ст. 111 передбачено, що підвищення дітям війни виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. дані положення визнані неконституційними.

Відповідно до розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. текст ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було викладено у новій редакції відповідно до якої дітям війни виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону № 2939-IV від 05.10.2005 року підвищення учасникам війни складає 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року положення даного розділу Закону також визнані неконституційними.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони і інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Позивачка не є інвалідом, тому в період з 01.01.2007 р. відповідно до ст. 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" права на отримання підвищення як дитині війни не мала.

Таким чином відповідач повинен був нараховувати позивачці підвищення як дитині війни з 09.07.2007 року по 01.01.2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року у розмірі встановленому для ветеранів війни, а саме 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та з 22.05.2008 року знову у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

В період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року відповідач проводив нарахування даної надбавки у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що відповідає чинному на той час законодавству.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" встановлені доплати дітям війни у твердій грошовій сумі: з 22.05.2008 року - 48, 1 грн., з 01.07.2008 р. - 48, 2 грн., з 01.10.2008 р. -49, 8 грн. У даній постанові вказано, що вона набирає чинності з 22.05.2008 року. Відповідач з 22.05.2008 року проводить нарахування підвищення як дитині війни у розмірах, визначених даною постановою.

Проте, дана постанова суперечить Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при розрахунку пенсії позивачки застосуванню підлягає підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" а не у сумах, визначених постановою № 530.

Вихідним критерієм розрахунку такого підвищення є мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При розрахунку підвищення, передбаченого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого визначаться мінімальний розмір пенсії за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

Разом з тим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача конкретної суми недоплачених коштів щомісячної допомоги як дитині війни не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. За таких обставин суд не може перебирати на себе фінкцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.

Статтею 99 КАС України встановлений річний строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

Відповідно до ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивачка звернулась до суду з даним позовом 08.07.2009 року.

Відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків для зверення до суду, а суд не вбачає поважності причини пропуску такого строку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в межах річного строку звернення до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 152 Конституції України, ст. ст. 1, б Закону України „Про соціальний захист дітей війни", ст. 28 Закону України „Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", ст. 14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік", Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік", ст. ст. 9, 11, 99, 100, 159, 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва щодо не нарахування ОСОБА_2 щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 08.07.2008 року протиправною.

Зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з нарахуванням щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України „Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" з 08.07. 2008 року з урахуванням попередніх виплат.

В іншій частині позову ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо вона не скасована, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Київського адміністративного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення постанови.