КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-5414/10/2570 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.
У Х В А Л А
Іменем України
"24" лютого 2011 р. м. Київ
Справа № 2-а-5414/10/2570
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю,
суддів: Літвіної Н.М.,
Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Щорського районного військового комісаріату на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Щорського районного військового комісаріату, тимчасово виконуючого Щорського районного військового комісара - Нестерова Геннадія Васильовича про визнання дій та бездіяльності протиправними, -
В С Т А Н О В И В :
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з’ясовані всі обставини справи, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання та положення ст. 197 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про можливість розглядати справу у порядку письмового провадження.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, заявами від 25.08.2010 року та 06.10.2010 року позивач звернувся до відповідача з інформацією про вчинення службовими особами відповідача службових підроблень.
Заявами від 23.07.2010 року, 12.08.2010 року, 11.10.2010 року та 14.10.2010 року позивач просив відповідача надати інформацію щодо наявності документів стосовно його травмування у 1996 році, яке пов`язано з виконанням ним службових обов`язків та проведення службового розслідування за фактом відсутності в архіві відповідача справи № 10/3 за 1995-1996 роки, а у випадку його проведення, просив надати копії матеріалів такого службового розслідування.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про інформацію»від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Статтею 10 вказаного Закону встановлено, що право на інформацію забезпечується обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію; здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР, «Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.»
Згідно з ч.ч.1 та 3 ст. 15 Закону № 393/96, «Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.»
Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону № 393/96, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Враховуючи вимоги вищенаведених норм законодавства, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що відповідач зобов`язаний був надати відповіді за зверненням позивача.
У відповідності до ч.1 ст. 31 Закону № 2657, громадяни мають право доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 32 вказаного Закону, «Під інформаційним запитом (надалі - запитом) щодо доступу до офіційних документів у цьому Законі розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі.
Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документу, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом.»
Доводи відповідача про те, що відповіді на вказані звернення ним направлялись, не підтверджуються жодними докуменом, а наявнусть письмової відповіді не свідчить про направлення її позивачу.
Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Щорського районного військового комісаріату залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ч. 5 ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Літвіна Н.М.
Чаку Є.В.