КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

____________________________________________

          01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

21.06.06 р.                                                                                                    № 14/47                                                                                

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Федоров  М. О.

                                                                                                         Рибченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ «КреПо»на рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2006 року

у справі № 14/47 (суддя Іваницький О.Т.)

за позовом Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ), м. Київ в особі філії «Полтавське Центральне відділення Промінвестбанку», м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КреПо», м. Полтава

про стягнення 49162,81 грн.

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.02.2006 року у справі № 14/47 позовні вимоги було задоволено, стягнуто з ТОВ «КреПо»на користь Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ) в особі філії «Полтавське Центральне відділення Промінвестбанку»основний борг у розмірі 800000 грн., відсотки за користування кредитом –48526,04 грн., комісійну винагороду за управління кредитом –16175,34 грн., 1215,57 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань та судові витрати: державне мито у розмірі 8659,17 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «КреПо»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2006 р., як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і фактичним обставинам справи та постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

За апеляційною скаргою ТОВ «КреПо»на рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2005 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 03.05.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 14/47.

Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (ЗАТ) в особі філії «Полтавське Центральне відділення Промінвестбанку», згідно ст. 96 ГПК України надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду Полтавської області залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Згідно розпорядження Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.06.2006 р. справа розглядається колегією суддів, в такому складі: головуючий суддя –Швець В. О., судді –Рибченко А.О., Федоров М.О.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представники відповідача в судове засідання не з’явились.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення залишається без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами врегульовано кредитним договором № 319-КР від 30.06.2005 р. Відповідно умов вказаного договору, позивач надав відповідачу кредит в сумі 800 000 грн., який зобов’язався погасити його до 27.06.2006 р. Також відповідач зобов’язувався у відповідності до п.п.3.2., 3.3., 4.2.2. договору сплачувати відсотки у розмірі 18% річних від суми кредиту в останній робочий день місяця та комісію в розмірі 6% від суми кредиту.

Існуючі між сторонами правовідносини регулюються статтею 1054 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються   положення параграфа 1 (Позика) глави 71 вказаного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Стаття 1055 ЦК України передбачає, що кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно з частиною 1 статті 179 ГК України майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами –юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Частина 1 статті 193 ГК визначає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 197-199 ГК України визначено, що господарське зобов’язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов’язання. Платежі за грошовими зобов’язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 216-220 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасниками господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Боржник, який прострочив виконання господарського зобов’язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Частина 1 статті 229 ГК України визначає, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання (стаття 614 ЦК України).

Відповідно до пункту 4.3.4. договору банк (позивач) має право вимагати від позичальника (відповідача) незалежно від настання строку остаточного повернення всіх одержаних у межах кредитної лінії сум кредиту дострокової сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або за кредит, та/або суму неустойки, передбаченої договором, у випадку, коли відповідач не виконав в строк свої обов’язки по поверненню кредиту та /або сплаті плати за кредит, та/або інші обов’язки по сплаті грошових коштів, передбачених договором, попередивши про це позичальника (відповідача) за 10 календарних днів.

Відповідач свої зобов’язання щодо плати відсотків та комісії належним чином та своєчасно не виконав, таким чином станом на 11.01.2006 року його заборгованість становила: за відсотками –36295,90 грн. та за комісію –12098,63 грн.

В зв’язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов’язань позивач направив відповідачу лист № 06-100 від 03.02.2006р. з вимогою дострокового погашення кредиту, відсотків та пені кредиту на суму 865866,43 грн., яка останнім була залишена без відповіді та задоволення.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з пунктом 3.2 договору передбачена сплата відсотків за користування кредитом, які нараховуються банком (позивачем) на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником (відповідачем), виходячи із встановленої відсоткової ставки у розмірі 18 відсотків річних. Нарахування банком (позивачем) відсотків починається з дати першої оплати розрахункових документів позичальника (відповідача) з позичкового рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів.

Таким чином, сума відсотків складає 48 526,04 грн. за період з 01.10.2005 р. по 31.01.2006 р.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою. Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов’язання.

А тому за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань, згідно п. 5.1-5.3 договору відповідачу нарахована пеня за несвоєчасне погашення відсотків у сумі 1215,57 грн. за період з 01.10.2005р. по 02.02.2006р.

Відповідно до пункту 3.3. кредитного договору за управління кредитом у формі кредитної лінії відповідач зобов’язався сплачувати позивачу комісійну винагороду із встановленої останнім відсоткової ставки у розмірі 6 (шість) відсотків від фактичної заборгованості по кредитній лінії, що згідно наданого позивачем розрахунку складає 16175,34 грн. за період з 01.10.2005 р. по 31.01.2006 р.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з тексту кредитного договору, сторони досягли згоди про сплату комісійної винагороди. Вказаний договір підписаний та скріплений печатками обох сторін договору.

Стаття 509 ЦК України передбачає, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 510 ЦК України сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до статей 525-527 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2006 року у справі № 14/47 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «КреПо»–без задоволення.

2. Справу № 14/47 повернути господарському суду Полтавської області.

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Федоров  М. О.

                                                                                                         Рибченко А.О.