Справа № 2-а-18/11

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 лютого 2011 року Павлоградський міськрайонний суд  Дніпропетровської області у складі : головуючої судді –Чередниченко В.Є., при ceкретарі –Гордиченко І.В., за участю позивача  - ОСОБА_1, представника позивача –ОСОБА_2, представника відповідача –Тюрі В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області про визнання дій противоправними та зобов'язання здійснити нарахування і виплату недоплаченої пенсії,

                                В С Т А Н О В И В :

    Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, згідно з яким просив суд визнати неправомірними дії відповідача, щодо неправильного нарахування йому пенсії за віком з 08 лютого 2010 року, та зобов’язати відповідача зарахувати йому пільгову вислугу років –сім років вісім місяців сім днів, часу проходження військової служби в Камчатській області, до страхового стажу та провести перерахунок пенсії за віком з дати її призначення 08 лютого 2010 року.

    В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він з 08 лютого 2010 року отримує пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, однак вважає що зазначена пенсія повинна була бути йому нарахована з зарахуванням в його загальний трудовий стаж проходження військової служби у Камчатській області з 10 листопада 1981 року по 17 липня 1989 року - сім років вісім місяців сім днів в кратному (пільговому) обчисленні один рік за два роки. Зарахування періодів військової служби до страхового стажу не суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, що підтверджується п.3 Прикінцевих положень цього Закону. Згідно п.4 ст.24  Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, періоди трудової діяльності та інші періоди, що врахувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порідку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків передбачених цим Законом.

    Відповідач позов не визнав, згідно наданих суду письмових заперечень зазначив, що оскільки позивач отримує пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, то застосування положень Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” немає законних підстав.

    У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення, що відповідають змісту позову.

    У судовому засіданні представник позивача суду пояснення, що час проходження військової служби позивача у Камчатській області з 10 листопада 1981 року до 17 липня 1989 року повинно бути зараховано до страхового стажу в пільговому обчисленні.

    Представник відповідача у судовому засідання позов не визнав, суду пояснив, що підстав для застосування положень Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” немає законних підстав, оскільки позивач отримує пенсію за віком на загальних підставах.

    Судом встановлені такі факти та відповідні ним адміністративні правовідносини.

    ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в управлінні ПФУ в м. Павлоград Дніпропетровської області та отримує пенсію за віком на загальних підставах відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 08 лютого 2010 року (а.с.18), у зв’язку з наявністю відповідного трудового стажу (а.с.42). 15 липня 2010 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою щодо зарахування його пільгової вислуги років за військову службу в районах Крайньої Півночі у пільговому обчисленні до страхового стажу  (а.с.13-15). Згідно довідки № 81/165 від 09.07.2010 року та довідки № 171 від 22.12.2009 року ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу з 10.11.1981 року по 17.01.1985 року, та з 18.01.1985 року по 17.07.1989 року в м. Петропавловске-Камчатском, тобто у районі що відноситься до району Крайньої Півночі (а.с.10,11). Період проходження військової служби у Камчатській області з 10 листопада 1981 року по 17 липня 1989 року, згідно розрахунку (а.с.12) складає - сім років вісім місяців сім днів. Згідно відповіді управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області від 03 серпня 2010 року позивачу було відмовлено у задоволенні його вимог (а.с.16,17). Зазначені обставини сторонами було визнано та не оспорювалися.

    Відповідно до п.5 Розділ XV «Прикінцеві положення»Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.

    Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

    Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

     Відповідно до наданих позивачем матеріалів нормативним актом, який був підставою для здійснення пільгового обчислення трудового стажу є Постанова РМ СРСР № 1029 від 10.11.1967 року, на яку зроблено посилання в довідках (а.с.10,11), що підтверджують проходження ним військової служби.

    Посилання відповідача на п.5 Розділу XV «Прикінцеві положення»Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не може бути прийнято судом до уваги з огляду на те, що остання норма визначає перелік нормативно-правових актів союзу РСР, що регулювали саме трудові правовідносини осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, в той час як позивач перебував на військовій службі та мав статус військовослужбовця. Відтак, положення п.5 Розділу XV «Прикінцеві положення»Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі»від 10.02.1960 до порядку пільгового обчислення позивачу вислуги років застосуванню не підлягають.

    Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

    Частиною 2 ст.2 цього ж Кодексу передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

    Згідно зі ст.7 та ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України одним з основоположних принципів адміністративного судочинства є принцип верховенства права, за яким людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

    Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

       Згідно зі ст.13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

    Відповідно до ст.17 Конвенції встановлено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

    Крім того, суд звертає увагу, що правовідносини, які склалися між позивачем та державою Україна, є такими, що виникають в процесі реалізації права на встановлену державою гарантію для військовослужбовців як складової їхнього правового статусу та будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

    При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання військовослужбовцям певних гарантій, а саме права на пільгове обчислення вислуги років, що передбачалося законодавством Союзу РСР, до складу якого входила і Україна як Українська РСР, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

    Враховуючи на вищезазначене, суд вважає, що відповідач не мав права відмовляти позивачу в проведенні пільгового обчислення загального трудового стажу, посилаючись при цьому на норми права, що регулюють інші за своєю правовою природою суспільні відносини.

    Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

    Під час розгляду справи судом, відповідач не виконав покладеного на нього обов'язку в частині доказування правомірності вчинених ним дій. Більш того, судом на виконання вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України було встановлено, що оскаржувані позивачем дії відповідача суперечать вимогам, закріпленим в зазначеній нормі.

    Таким чином, суд вважає що відповідач неправомірно відмовив позивачу в зарахуванні в його загальний трудовий стаж при призначенні пенсії за віком на загальних підставах періоду проходження військової служби у Камчатській області з 10 листопада 1981 року по 17 липня 1989 року - сім років вісім місяців сім днів в кратному (пільговому) обчисленні один рік за півтора роки

    Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

   Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст.ст.8,22,46,48,55,56 Конституції України, ст.ст.14,80-83 Закону України «Про пенсійне забезпечення”, ст.ст.9,11,14,15,17,23,69-71,79,86, 94,98,114,160-163,185,186,254 КАС України, суд -

                            П О С Т А Н О В И В :

    Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області про визнання дій противоправними та зобов'язання здійснити нарахування і виплату недоплаченої пенсії задовольнити.

    Визнати противоправною відмову управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області в зарахуванні ОСОБА_1 в загальний трудовий стаж при призначенні пенсії за віком на загальних підставах стаж проходження військової служби у Камчатській області з 10 листопада 1981 року по 17 липня 1989 року - сім років вісім місяців сім днів в кратному (пільговому) обчисленні один рік за півтора роки.

    Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області зарахувати в загальний трудовий стаж ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком на загальних підставах стаж проходження військової служби у Камчатській області з 10 листопада 1981 року по 17 липня 1989 року - сім років вісім місяців сім днів в кратному (пільговому) обчисленні один рік за півтора роки.

    Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області перерахувати призначену ОСОБА_1 пенсію з урахуванням стажу проходження військової служби у Камчатській області з 10 листопада 1981 року по 17 липня 1989 року - сім років вісім місяців сім днів в кратному (пільговому) обчисленні один рік за півтора роки починаючи з 08 лютого 2010 року.

    Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат 3 (три) грн. 40 коп.

    Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом 10 днів з дня її проголошення.

    Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                                                      В.Є. Чередниченко