ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "04" березня 2011 р.Справа № 2/92

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Деревінська Л.В. розглянув у відкритому судовому засіданні  справу № 2/92

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Золотий Колос",              с. Губівка Компаніївського району Кіровоградської області  

до відповідача: приватного підприємства "Губівське", с. Губівка Компаніївського району Кіровоградської області     

про зобов'язання повернути 106,26 т озимого жита вартістю 154077 грн.  

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача - Усатенко Ю.Ю., довіреність № б/н  від 13.01.11;

від відповідача - участі не брали.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Золотий Колос" подано позовну заяву, в якій він просить поновити позовну давність та  зобов'язати приватне підприємство "Губівське" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Золотий Колос" 106,26 тон озимого жита вартістю 154077 грн. Підставою  вказаних вимог позивач зазначає нікчемність  додаткового договору від 15.02.2002р. до договору позики від 15.03.2000р. і договору купівлі-продажу майна, що знаходиться у спільній частковій власності, підписаний Момотом В.. та Козаковим В.. 15.02.2002р. в частині передачі ПП "Губівське"  69 га. озимого жита, а тому відповідач повинен повернути позивачеві озиме жито безпідставно набуте за нікчемними договорами.

Відповідач позов заперечив, мотивуючи тим, що позивач не довів нікчемність зазначених правочинів, пропустив строк позовної давності для звернення з позовом до суду, враховуючи дату 11.07.2006р.  - момент  покладення виконання обов'язків керівника  позивача на ліквідатора Мироненка В.В. Свою позицію підтверджує наданими рішеннями суду по справах N 10/181, N9/15. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

В С Т А Н О В И В :

15 березня 2000 року між уповноваженою особою від співвласників майна  ОСОБА_1 та ТОВ „Агрофірма Золотий Колос" / позичальник /в особі директора Козакова В.В. був укладений договір позики майна на суму 315347 грн. Відповідно до  п.1.1. цього договору позичальник приймає у власність майна, визначене родовими ознаками, список якого наводиться у акті приймання-передачі, що є додатком до договору. Вказаного додатку до договору від 15.03.2000р. позивачем не подано в зв'язку з його відсутністю.

15 лютого 2002 року між тими ж сторонами був укладений додатковий договір  договору позики від 15.03.2000 року. Згідно договору позики ОСОБА_1   передав,   а   ТОВ   „Агрофірма   Золотий   Колос"   прийняло   в   позику незавершене виробництво на суму 86496,6 грн., а саме : пшениці озимої - 495 га; жита озимого - 20 га; зябу - 917 га; соняшника - 20 га; гречки- 10 га; ячменю- 105 га.

Згідно з додатковим договором від 15.02.2002 року до договору позики від  15.03.2000 року позивач передав із позики уповноваженій особі ОСОБА_1  незавершене виробництво в т.ч. пшениці озимої - 1120 га; жита озимого - 89 га; ячменю - 100 га.

На думку позивача, останній отримав  у позику одну кількість, а повернула з позики відповідно до додаткового договору іншу кількість іншого майна. В результаті виконання додаткового договору від 15.02.2002 р. договору позики від 15.03.2000 р. в ТОВ „Агрофірма Золотий Колос" виявилася нестача майна, що їй належить, а саме 625 га посівів озимої пшениці та 69 га посівів озимого жита.

15.02.2002р. це майно, на думку позивача, було продано ПП "Губівське" згідно договору купівлі-продажу від 15.02.2002р., укладеного між співвласниками майна в особі ОСОБА_1 та ПП „Губівське" в особі Козакова В.В.

В результаті виконання цих договорів майно, що належало ТОВ „Агрофірма Золотий Колос", а саме 625 га посівів озимої пшениці та 69 га посівів озимого жита, перейшло у власність ПП „Губівське".

Позивач вважає, що підписавши додатковий договір до договору позики на суму 86496,96 грн., директор    ТОВ    «Агрофірма    Золотий    Колос»    Козаков    В.В.    перевищив    свої повноваження, передбачені статутом і законом України «Про господарські товариства», оскільки згідно п.13.5.3 статуту зі змінами та доповненннями директор має право укладати будь-які угоди на суму, що не перевищують 2000 грн.. Крім того, додатковий договір до договору позики суперечить вимогам закону, зокрема, ст.62 Закону України «Про господарські товариства» оскільки уповноваженій особі ОСОБА_1 не всі співвласники майна давали довіреності на укладання такого договору. Таким чином, додатковий договір до договору  позики підписаний ОСОБА_1, який не мав повноважень на його підписання.

15.02.2002р. ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу майна, що знаходиться спільній частковій власності, на суму 315347 грн. з ПП "Губівське", власником і засновником якого є   Козаков В.В., і який підписав договір від імені ПП "Губівське" . Тобто, на думку позивача, засіяні ТОВ «Агрофірма Золотий Колос» посіви озимої пшениці в кількості 625 га та озимого жита в кількості 69 га, які були власністю позивача, перейшли від ТОВ „Агрофірма Золотий Колос" до ОСОБА_1, і в той же день перейшли у власність ПП Губівське".

Згідно ч.  1 ст. 57 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе  мовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

У відповідності до ст. 225 ЦК Української РСР право продажу майна належить власнику майна. ОСОБА_1, так само як і співвласники майна, не будучи власником  посівів 625 га озимої пшениці та 69 га озимого жита, згідно договору купівлі-продажу майна від 15.02.2002р. між ним і ПП "Губівське" незаконно передав це незавершене виробництво ПП "Губівське", яке безпідставно заволоділо вказаним майном. Козаков З.В., який підписав договір купівлі-продажу майна від імені ПП „Губівське", знав про те. що ні співвласники майна, ні ОСОБА_1 не є власниками 625 га посівів озимої тінениці і 69 га посівів озимого жита. Підписуючи вищевказані договори, Козаков В.В. діяв умисно, у власних інтересах. При цьому, згідно ст. 225 ЦК Української РСР ПП _Губівське" не отримало право власності на вказане майно.

Таким чином, на думку позивача, в результаті підписання і виконання вищевказаних угод  спільними неправомірними діями Козакова В.В., і ОСОБА_1 ТОВ „Агрофірма Золотий Колос" безпідставно передала ПП „Губівське" належне товариству на праві власності майно, а саме посіви 69 га озимого жита.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його  недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно   ст.   216   ЦК  України  недійсний   правочин  не  створює  юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати   вартість   того,   що   одержано,   за   цінами,   які   існують   на   момент відшкодування.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 258 ЦК України позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Особа, яка безпідставно одержала майно, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна.  З свого боку ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею є обхідних витрат на майно з того часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. / ст. 1212, 1213  ЦК України/

Відповідно до форми 29- сг ПП «Губівське» урожайність озимого жита у 2002  році була 1,54 т з одного гектара. Тобто, ПП «Губівське» у 2002 році з площі 69 га зібрало 106,26 т озимого жита (69 га*1,54 т/га), які зобов'язано повернути позивачу.

Відповідно до висновку спеціаліста від № В- 1274 від 13.12.2010 року  Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати ( копія висновку додається) вартість однієї тони жита становить 1450 грн. Загальна вартість озимого жита в кількості 106,26 т на момент пред'явлення позову складає 154077 грн.

Позивач вважає, що пропущення позовної давності для звернення до суду за захистом  цивільного права відбулося з поважних причин, так як директором товариства Козаковим В.В., який займав цю посаду з 2000 року по 2006 рік, приховувалися вчинені ним зловживання і зловмисна угода представника однієї сторони з іншою стороною, де він є засновником, а директором була пов'язана з ним особа. Тому про збереження майна товариства у відповідача без належних підстав стало відомо після оголошення товариства банкрутом.  

Із змісту постанови господарського суду від 22.11.2007 у справі № 9/166 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" вбачається, що ліквідатором банкрута (ТОВ "Агрофірма "Золотий колос") призначено арбітражного керуючого Мироненка В'ячеслава Вікторовича, який до цього, починаючи з 28.02.2006 виконував повноваження розпорядника майном боржника.

Повноваження ліквідатора визначені статтею 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу вимог частини 1 цієї статті ліквідатор пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Отже, твердження відповідача про відсутність у  ліквідатора ТОВ "Агрофірма Золотий Колос" Мироненка В.В. повноважень на подання позову про витребування майна є безпідставним  та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Вирішуючи даний спір, господарський суд враховує наступне.

Укладений між сторонами договір позики від 15.03.2000р. та додатковий договір від 15.02.2002р. до договору позики від 15.03.2000р. укладені та виконані до набрання чинності Цивільним кодексом України - до 1.01.2004р.

Відповідно до вимог п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень  Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли до набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків  що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки укладений між сторонами договір позики від 15.03.2000р. та додатковий договір від 15.02.2002р. до договору позики від 15.03.2000р. та договір купівлі-продажу майна від 15.02.2002р. укладені та виконані до набрання чинності Цивільним кодексом України - до 1.01.2004р., у суду відсутні підстави застосовувати при вирішенні спору по суті вимоги ст. 215 ЦК України в частині визнання таких правочинів нікчемними.

Доказів визнання судом вказаних правочинів недійсними згідно ч.3. ст. 215 ЦК України позивачем не подано.

В зв'язку з наведеним у суду відсутні також підстави застосовувати до спірних правовідносин вимоги ст. 216 ЦК України стосовно правових наслідків недійсності правочинів.

Договір позики від 15.03.2000р. та додатковий договір від 15.02.2002р. до договору позики від 15.03.2000р. підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Твердження позивача стосовно перевищення колишнім директором ТОВ "Агрофірма "Золотий колос" Козаковим В.В. повноважень при укладенні додаткового договору від 15.03.2002р. є безпідставним..

Господарський суд враховує положення Статуту ТОВ "Агрофірма "Золотий колос", зокрема, зміст пунктів 13.2.ж та 13.5.3.

При цьому, як вбачається із укладеного між сторонами додаткового договору, як і основного договору позики від 15.03.2000р., його предметом було саме майно товариства. Згідно п. 13.5.1 Статуту обмеження директора у розпорядженні майном повинні встановлюватись зборами учасників. Учасники на зборах не встановлювали обмеження директора у розпорядженні майном товариства, тому останній мав право розпоряджатися майном товариства без обмежень.

Відтак, встановлене у п. 13.2.ж обмеження не стосується розпорядження саме майном товариства.

Господарським судом при розгляді справи № 10/181 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" до приватного підприємства "Губівське" про визнання договору купівлі-продажу від 01.10.2002 недійсним та стягнення вартості майна встановлено відсутність правових підстав для визнання даного договору недійсним, зокрема, через відсутність факту перевищення повноважень у особи, яка підписала спірний договір.

Рішенням від 10.01.2008 у вказаній справі відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Зазначене рішення залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями.

Господарський суд при розгляді даної справи враховує положення частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відтак, факти, встановлені рішенням господарського суду від 10.01.2008, постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 та Вищого господарського суду України від 10.11.2009 у справі        № 10/181 мають для господарського суду при вирішенні спору у даній справі преюдиціальний характер, не підлягають доказуванню, позаяк їх істинність вже встановлено у судових рішеннях і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судових актів, які вступили в законну силу.

З огляду на вказане господарський суд, враховуючи діюче законодавство, прийшов до висновку про безпідставність доводів позивача щодо нікчемності додаткового договору від 15.02.2002 до договору позики від 15.03.2000р. з підстав, викладених у позовній заяві.

Інших доказів нікчемності укладеного додаткового договору та доказів нікчемності договору купівлі-продажу майна від 15.02.2002р., укладеного мід співвласниками майна та ПСП "Губівське", позивачем суду не надано.

Позивач при поданні позову посилається також на положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Вказаними нормами матеріального права визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

При цьому позивач посилається саме на безпідставність отримання відповідачем від співвласників майна майна згідно договору купівлі-продажу від 15.02.2002р., в т.ч. 69 га  посівів озимого жита, які вважає своєю власністю.

Разом з тим, зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за обов'язкової відсутності правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК)).

Згідно ст. 387 ЦК України  власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Укладений між співвласниками майна та ПСП "Губівське"  договір купівлі-продажу майна  від 15.02.2002р., який в судовому порядку недійсним не визнавався, є безпосередньою підставою в розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення цивільних прав та обов'язків.

Господарський суд враховує, що згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно обов'язок доказування певних фактів та обставин із наданням відповідних доказів покладається у господарському процесі на сторону.

Однак, позивачем не доведено належними доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України обставин, викладених в позовній заяві в тому числі факт передачі відповідачеві 69 га. посівів  озимого жита, на які позивач має право власності. Крім того, із змісту п.1.5. договору купівлі-продажу від 15.02.2002р. та  акту приймання-передачі майна, як додатку до цього договору, взагалі не вбачається факт передачі 69 га. посівів озимого жита.

З урахуванням вказаного, позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути спірне майно, як безпідставно набуте задоволенню не підлягають.

Відповідачем заявлено суду клопотання від 10.02.2011 про застосування  позовної давності.

Згідно статті 71 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення додатку  до договору позики від 15.02.2002р. та договору купівлі-продажу від 15.02.2002р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

За правилами статті 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого  права.

Право на позов про повернення безпідставно набутого майна у товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" за наявності певних  обставин могло виникнути з моменту  його передачі відповідачу.

Згідно з положеннями пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У даному випадку, строк пред'явлення позову про повернення отриманого за  договором купівлі - продажу від 15.02.2002 майна не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила про позовну давність цього Кодексу.   

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Частиною 1 статті 261 цього кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено наслідки спливу позовної давності. Так, згідно частин 3, 4, 5 цієї статті позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, у даному випадку судом на підставі досліджених матеріалів справи встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, відтак у позові слід відмовити саме з цих підстав, а не через пропуск позовної давності.

З наведених вище обставин клопотання позивача про поновлення позовної давності та заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягають.

Клопотання позивача про витребування в Компаніївського районного суду Кіровоградської області оригінали документів, вказаних в ухвалі суду від 22.12.2010р. задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Ухвалою суду від 22.12.2010р. по справі N 2/92 від позивача витребувані документи, якими позивач обгрунтовує свої позовні вимоги та не підтверджує їх  відповідними документами, які були витребувані від позивача відповідно до вимог ст. 33, 34 ,65 ГПК України. Зазначені документи, відповідно до вимог документообігу та ведення діловодства на підприємствах, в установах, повинні знаходитися у позивача. Крім того, із відповіді Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 17.02.2011 р. вбачається, що в матеріалах цивільної справи N2-6/09  знаходяться не оригінали документів, а завірені судом їх ксерокопії.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати на державне мито та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст. 267, 387 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33,34, 35, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

                                                         ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання його повного тексту до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя                                                                                                           Л.В. Деревінська

Повне рішення складено 09.03.11 р.