Справа № 2-59/11

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

21  січня  2011 року                                                                                                        м. Сімферополь

            Київський  районний суд м. Сімферополя  у складі:  Головуючого,  судді   Харченко  І.О.,  при  секретарі  Гуляєвій  Г.В.,  розглянув  у  відкритому   судовому    засіданні   цивільну  справу   за   позовом  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2   про  визнання   права  власності   на  ?  частку  домоволодіння,   поділ   цього   будинку,  тощо –

       в с т а н о в и в:

ОСОБА_1  звернувся  до  суду  з  позовом до ОСОБА_2 про  визнання  права  власності  на  ?  частку  домоволодіння АДРЕСА_1,   поділ   цього   будинку,  тощо.  Свої  вимоги  мотивував  тим,  що  з 1994 року   проживав  з  відповідачкою  разом,  вони  вели  спільне  господарство.  Станом  на 1994 рік спірне  домоволодіння  мало  лише  фундамент, стіни  та  кровлю. Подальшою добудовою  будинку  займався  саме  позивач за рахунок  власних  коштів. У 1997 році вони з відповідачкою  уклали шлюб, який у 2000 році був розірваний. Вже після розірвання  шлюбу відповідачка  ввела  вказаний  будинок  в  експлуатацію  та  зареєструвала  у   Реєстрі   прав   власності  на   нерухоме  майно  на   своє   ім’я.

Представник   позивача   ОСОБА_1 - ОСОБА_3  у  судовому   засіданні   позов  підтримала   та  пояснила, що за  час  сумісного   проживання   позивача  з  відповідачкою  позивач  за  власні  кошти купував  будівельні  матеріали, завершив  будівельні  роботи, а саме: побудував  внутрішні перегородки  у  будинку,  провів   комунікації,  здійснив  укладку  плітки,  стяжку   підлог,  стелі,  стін.   Оскільки  на той  час  він  працював   та   мав  високу  заробітну  платню,  тобто   мав   відповідні   кошти  на  будівництво.  Відповідачка   таких   коштів  не  мала.

Представник  відповідачки  ОСОБА_2 - ОСОБА_4, у судовому  засіданні   позов  не   визнала  та  пояснила,  що   до  1995 року  відповідачка   знаходилась  у  шлюбі  з  ОСОБА_5  З позивачем фактично почали проживати разом з моменту реєстрації шлюбу з ним, тобто  з  1997 року. З  вказаного часу  разом  мешкали  у  спірному  будинку, оскільки він був повністю добудований, що підтверджується технічним паспортом  на  будинок  від  20.12.1996 року. Позивач ніяких будівельних робіт не виконував. Відповідачка  з метою будівництва будинку вступила до житлово-будівельного кооперативу та отримала  позику ще до шлюбу з  позивачем. Ввід до експлуатації  та  реєстрація  в  Сімферопольському  МБРТІ  відбулась  пізніше  у  зв’язку з постійним  знаходженням  відповідачки за  межами України. Просила  у позові    відмовити.

Вислухавши представників сторін, свідків, дослідивши  матеріали справи та докази, надані  сторонами  суду  на   підставі ст. 60 ЦПК України,  суд   дійшов  до  наступного.

Судовим  розглядом  встановлено, що  відповідачка  розірвала  попередній   шлюб з громадянином ОСОБА_5 28.02.1995 року відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 16.10.1997 року. З позивачем уклала шлюб 08.02.1997 року, що підтверджується   свідоцтвом  про   одруження  від   02.04.1997 року.

Відповідно  до Додатку до рішення Сімферопольського міського виконкому №221/6 від 14.06.1989 року  позивачка  (на  той  час  вона  мала  прізвище  «Данько») у 1989 році  вступила  до  членів  молодіжного  жилого  комплексу «Аіст»,  які   здійснювали будівництво  індивідуальних  жилих  будинків  у  мікрорайоні   «Приміський».

У 1990  році   відповідачка  отримала  земельну  ділянку № 24/1   площею 0,02 га для  індивідуального жилого  будівництва, що підтверджується архівним витягом з рішення  виконкому Сімферопольської міської ради народних депутатів Кримської області  № 981  від  24  грудня  1990 року.

05.05.1994 року  між  Фірмою  науково-технічних програм «Час»  в  особі директора ОСОБА_1 та АТ «Енікра» було укладено договір про виконання будівельно-монтажних робіт по прокладці інженерних мереж у мікрорайоні «Приміський». Предметом вказаного договору було облаштування у вказаному мікрорайоні газопостачання, водопостачання, каналізації, електропостачання, телефонізація.

Відповідно  до  пункту 1.2 замовник (тобто Фірма науково-технічних програм «Час» у особі директора  ОСОБА_1) накопичує  кошти  забудовників  і здійснює розрахунки  з   виконавцем.

Допитаний  в  судовому засіданні  свідок ОСОБА_6 показав, що у 90-х роках працював  директором  фірми  «Енікра». На  початку   90-х років (точно рік він не пам’ятає)  ОСОБА_1  звернувся  до  його фірми з метою  прокладки   комунікацій у мікрорайоні «Приміський». На  момент, коли  сторони  почали  мешкати разом,  готовність   спірного   будинку   дорівнювала    не  менш   60%.

Свідок  ОСОБА_7 показала,  що позивач  з відповідачкою  спочатку мешкали разом без  реєстрацію  шлюбу. Підтвердила,   що «коробку» (тобто   фундамент, стіни та кровлю) будувала  відповідачка, наймала робочих. Позивач сам виконував деякі будівельні   роботи  у  спірному   будинку.

Свідок  ОСОБА_8  показала, що разом з відповідачкою працювала у будівельному училищі, разом  вступили до молодіжного житлового кооперативу, отримали земельні ділянки для будівництва. Все будівництво відбулось до шлюбу відповідачки з  позивачем під  час її шлюбу з попереднім чоловіком. Для будівництва відповідачка   отримала  позику.

Свідок ОСОБА_9 показав, що спірний будинок відповідачка починала будувати з  попереднім  чоловіком  за його  рахунок и рахунок коштів матері відповідачки.  На  проведення  газопроводу  в  мікрорайон кошти були виділені училищем.

Ухвалою  від  28.07.2010 року  по  справі з  ініціативи  представника  позивача   було  призначено   судову  будівельно-технічну експертизу, на   вирішення  якої  поставлені  питання: яка   ринкова   вартість  будинку  АДРЕСА_1  у    цілому  та  1/2 частки;  якщо  можливо  визначити  стан  готовності вказаного будинку  на 1994 рік  та  на  20.12.1996 року,  який   відсоток   готовності   складав   вказаний   будинок  на  той  час.

Висновком судової  будівельно-технічної   експертизи № 25  визначено, що ринкова   вартість  будинку  АДРЕСА_1 станом на 27.09.2010 року  складає  177883 грн.,  ринкова   вартість  1/2 частки   вказаного  будинку – 88941,5 грн.;  станом  на  1996  рік  будинок АДРЕСА_1  мав  100%  готовність;  станом  на  1994 рік будинок  мав  46%   готовність   за  наявності  змонтованих  фундаментів, зовнішніх  стін, сходів,  перекриттів, конструкцій даху. Отже суд  приходить  до   висновку, що  спірний  будинок  був  повністю   побудований   до  1996 року.

Допитаний  у  судовому  засіданні  експерт наполягав  на  своєму  висновку, а саме на  тому,   що  спірний  будинок   був  побудований  до  1996 року,  а   вартість   будинку    визначена   без  урахування   вартості   земельної  ділянки.

Правовідносини,  що  виникли  між  сторонами  відбувались  до  01.01.2004 року, тому для   їх  врегулювання  необхідно   застосовувати  норми   Кодексу про шлюб та сім’ю УРСР  від   20.06.1969 року.

Відповідно до статті 22 згаданого Кодексу  м айно, нажите  подружжям  за  час  шлюбу,  є  його   спільною  сумісною   власністю.  Кожен  з подружжя має рівні права володіння,  користування  і  розпорядження  цим  майном.

Проте сторони  уклали  шлюб   08.02.1997 року,  тобто після будівництва спірного будинку. Факт спільного проживання  сторін та ведення  спільного господарства до укладення   шлюбу  на  той  час не мав юридичного  значення  та  не  породжував   майнові  права  та  обов’язки   подружжя. Отже  незалежно  від  того, чи проживали сторони  сумісно  до  реєстрації  ними  шлюбу та чи вели  сумісне господарство, сімейне законодавство, що   діяло  на   той   час  не  передбачає  поділ   майна,  що  було  б  нажито ними  за   період   сумісного   проживання.

Позивач  просив   визнати  за  ним  право  власності  на  1/2 частку   домоволодіння з тих підстав, що  воно є  об’єктом спільної сумісної власності подружжя. В обґрунтування своїх  вимог посилався на ті обставини, що сторони  спільно будували будинок  саме  під  час   сумісного   проживання  до  реєстрації   шлюбу. Будь-яких доказів того, що будинок  будувався  під  час шлюбу,  тобто з 1997 по 2000 рік, сторонами не надано.

При цьому суд приймає до уваги висновок експерту про те, що станом на 20.12.19996 рік будинок мав 100-відсоткову готовність, а також його пояснення у судовому засіданні, що між фактичною готовністю будинку та його здачею в експлуатацію   може   бути  значний  проміжок   часу, тому Акт про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння, копія якого є в матеріалах  справи,   датований  1999  роком,  не   спростовує   його    висновку.

Відповідно  до  ст. 11 ЦПК України  суд  розглядає   цивільні  справи  не  інакше як за  зверненням фізичних  та юридичних осіб,  поданим відповідно  до цього Кодексу, в межах  заявлених  ними   вимог і  на  підставі  доказів  сторін  та   інших  осіб, що беруть участь у справі.

Пунктом 12 постанови  Пленуму  Верховного Суду України № 16 « Про застосування   судами   деяких  норм Кодексу  про  шлюб та  сім'ю   України»  від   12.06.1998 року  було  вказано,  що  правила  статей   22,  28,  29 КпШС не застосовують до спорів про поділ майна  осіб, які  живуть  однією  сім'єю,  але не  перебувають  у  зареєстрованому шлюбі.  Такі  спори  мають  вирішуватися  згідно з  п.1 ст. 17  Закону  України   "Про  власність",  відповідних  норм  Цивільного  кодексу  України і з урахуванням  роз'яснень,  даних  Пленумом  Верховного Суду України  в  п.5  постанови   від  22  грудня  1995  року  № 20  "Про  судову  практику  у  справах  за  позовами  про   захист  права   приватної   власності".

Інших   вимог,  крім  зазначених,  позивачем  та  його  представником не  заявлялось      

В   обґрунтування  заявлених  вимог   позивач   посилався  лише на норми  Сімейного  кодексу  України,  що  набрав  чинності з 01.01.2004 року,   наполягали на задоволенні саме   заявлених  вимог. У  первісній   позовній   заяві  та  заявах  про  уточнення   позовних  вимог  не  містилось  посилань  на  норми   цивільного  законодавства,  яке   передбачає   можливість  визнання  за  особою права   власності  на  частину  майна,  якщо  особою   було  проведено  невід’ємні  поліпшення  цього  майна  за  власний    рахунок. Позивачем  та  його  представником  не  було   надано   документів, які   б  безумовно свідчили  про  суму  витрат, понесених  позивачем  на  поліпшення цього  будинку,  та  могли  бути   прийняти судом як докази у  розумінні   ст.ст. 57, 59  ЦПК України.

Розглянувши    дану    цивільну   справу  за   участю  усіх   зацікавлених осіб,  у  рамках  заявлених   вимог,  на   основі   дотримання    принципів    диспозитивності,    змагальності   і  справедливості    судочинства,   всебічного  та  повного  дослідження   обставин  справи,  перевірки   їх   наданими    сторонами   доказами,  оцінивши  їх  у    сукупності,   виконавши   вимоги   процесуального  закону, суд    дійшов     висновку,   що   у   задоволенні    позову  слід  відмовити.

    На   підставі   ст.ст. 61, 63, 74 СК України,   керуючись   ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215,  217,  218 ЦПК  України,   с у д  -

                     В И Р І Ш И В :

   У задоволенні    позову   ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про  визнання  права   власності  на ?  частку  домоволодіння,   поділ   цього   будинку,  тощо –  відмовити.

   Рішення  може  бути  оскаржено  в   апеляційному   порядку   до  Апеляційного   суду   АР Крим  через   суд   першої    інстанції   шляхом   подачі   в  10-денний   строк   з  дня   проголошення   рішення    апеляційної    скарги.

    Суддя: