ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 грудня 2007 р.

№ 39/491-06(19/27)

Вищого господарського суду України у складі колегії суддів:

головуючого:

Панової І.Ю.

суддів:

Заріцької А.О.

Продаєвич Л.В.

розглянувши касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Дром ЛТД"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2007 року

у справі господарського суду

№ 39/491-06(19/27)   Дніпропетровської області

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Дром ЛТД"

до треті особи про за вимогами третьої особи до

закритого акціонерного товариства "РГВ-Метиз" - товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство з іноземними інвестиціями "Укртрубоізол" - приватне підприємство "Командор" про зобов'язання повернути майно, передане за договором зберігання - товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства з іноземними інвестиціями "Укртрубоізол" - товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Дром ЛТД" - закритого акціонерного товариства "РГВ-Метиз"

про	визнання права власності та визнання договорів недійсними

за участю представників сторін:

ТОВ ВКФ "Дром ЛТД" –Федорука В.О.,

ЗАТ "РГВ-Метиз" –не з'явився,

ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” –Колошина В.Т.,

ПП "Командор" –Островерхого С.А.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Дром ЛТД" (далі –ТОВ ВКФ "Дром ЛТД") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до закритого акціонерного товариства "РГВ-Метиз" (далі –ЗАТ "РГВ-Метиз") про зобов'язання повернути майно, передане за договором зберігання.

8 червня 2006 року  товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство з іноземними інвестиціями "Укртрубоізол" (далі -      ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол”) звернулося із самостійним позовом на предмет спору в порядку ст. 26 ГПК України (т. 3 а.с. 10, т. 5 а.с. 133) і просило суд  залучити його до участі у справі в якості третьої особи та визнати за ним право власності на майно, яке є предметом спору між позивачем та відповідачем.

Клопотанням від 7 лютого 2007 року ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” на підставі п. 2 ст. 83 ГПК України доповнило свої вимоги і просило суд визнати недійсними договір поставки № 30 та договір зберігання № 31, укладені між ТОВ ВКФ "Дром ЛТД" та ЗАТ "РГВ-Метиз" 1 вересня 2005 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 4 червня 2007 року (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено, зобов'язано                        ЗАТ "РГВ-Метиз" виконати умови договору зберігання від 1 вересня                   2005 року № 31 та повернути ТОВ ВКФ "Дром ЛТД" майно зі зберігання, стягнуто з відповідача на користь позивача 203,00 грн. судових витрат,              ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним у справі рішенням ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просило скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняте нове, яким позивачу відмовити у позові, а його позов та клопотання про вихід суду за межі позовних вимог і визнання недійсними укладених між позивачем та відповідачем                 1 вересня 2005 року договорів поставки  № 30 та зберігання № 31 задовольнити.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2007 року (судді: Павловський П.П. - головуючий, Швець В.В.,            Чус О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області скасовано, позивачу у задоволенні позовних вимог відмовлено, право власності на спірне майно визнано за ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол”, договори поставки та зберігання укладені між позивачем та відповідачем 1 вересня 2005 року визнано недійсними.

Не погоджуючись з винесеною у справі постановою суду апеляційної інстанції ТОВ ВКФ "Дром ЛТД" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на  порушення судом  норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 33, 34, ч. 2 ст. 35, 42, 43, 47, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) та ст.ст. 316, 321, 386 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За клопотанням сторін у судовому засіданні 20 листопада 2007 року розгляд справи було відкладено на 4 грудня 2007 року.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 1 вересня 2005 року між                   ЗАТ "РГВ-Метиз" та ТОВ ВКФ "Дром ЛТД" був укладений договір поставки, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався поставити товар зазначений в специфікації до договору, а позивач - прийняти його у власність та оплатити на умовах, передбачених даним договором. На виконання умов вищевказаного договору відповідачем був поставлений товар, який прийнятий позивачем, що підтверджується актами приймання передачі № 1 від 01.09.2005 на суму              604 184 грн. 79 коп., № 2 від 01.09.2005 на суму 13 741 грн. 18 коп., № 3 від 01.09.2006 на суму 3 455 грн. 48 коп., № 4 від 15.09.2005 на суму 5 272 грн.           39 коп., № 5 від 15.09.2005 на суму 391 грн. 63 коп., № 6 від 23.09.2005 на суму 9 015 грн. 10 коп., № 7 від 23.09.2005 на суму 13 844 грн. 40 коп.

23 вересня 2005 року в якості оплати за придбаний товар позивачем було видано простий вексель на суму 665 434 грн. 04 коп. про, що сторонами було підписано акт передачі векселя.

Тієї ж дати між ЗАТ „РГВ-Метиз” та ТОВ ВКФ „Дром ЛТД” було укладено договір зберігання № 31, за яким відповідач зобов’язувався прийняти на зберігання та забезпечити схоронність переданого йому майна без погіршення його якісних характеристик, а позивач зобов’язувався провести оплату вартості послуг по зберіганню, та в обумовлені строки прийняти майно зі зберігання, строк зберігання майна був визначений сторонами до пред’явлення вимоги поклажодавця про повернення майна.

Факт прийняття відповідачем майна на зберігання позивач підтверджує  актами приймання передачі товару на зберігання від 01.09.2005 - № 1 на суму 604 184 грн. 79 коп., № 2 на суму 13 741 грн. 18 коп., № 3 на суму 3 455 грн.              48 коп., від 15.09.2005 - № 4 на суму 5 272 грн. 39 коп., № 5 на суму 391 грн.           63 коп., від 23.09.2005 року - № 6 на суму 9 015 грн. 10 коп., № 7 на суму           13 844 грн. 40 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, оскільки ЗАТ "РГВ-Метиз” на вимогу ТОВ ВКФ "Дром ЛТД” від 3 квітня 2006 року товар прийнятий на зберігання не повернуло, ТОВ ВКФ "Дром ЛТД” звернулось до суду з позовом про зобов'язання ЗАТ "РГВ-Метиз” повернути йому придбане за договором поставки та передане на зберігання майно.

Задовольняючи вимоги позивача  суд першої інстанції виходив з того, що позивач  довів належність йому спірного майна на підставі договору поставки від  1 вересня 2005 року № 30  та передачу його на зберігання за договором          № 31, а оскільки зобов'язання повинні виконуватися належним чином, зобов'язав виконати умови договору і повернути майно прийняте на зберігання.

Підстав неповернення майна відповідачем судом не встановлено і можливість його повернення не перевірялась, незважаючи на те, що на це майно свої права заявила інша особа.

Так, ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” на підставі ст. 26 ГПК України звернулось до суду з позовом про визнання за ним права власності на майно, яке є предметом спору між позивачем та відповідачем, посилаючись на те, що                ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” придбало указане майно у ПП "Командор" за договором купівлі-продажу від 17 вересня 2006 року.

Відмовляючи  третій особі у задоволенні її самостійних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” обрало не належний спосіб захисту порушених, на його думку, прав.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що 17 березня    2006 року між ПП "Командор" та ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” було укладено договір купівлі-продажу майна, яке позивач вважає належним йому на підставі договору поставки від 1 вересня 2005 року № 30, умови договору сторонами виконані. Право власності на оспорюване майно за третьою особою у справі - ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол”, крім договору купівлі-продажу від 17 березня 2006 року підтверджується додатковою угодою від 14 квітня 2006 року, додатками до договору, актом прийому-передачі від 18 квітня 2006 року та реальною оплатою придбаного обладнання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд обґрунтовано послався на те, що місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи, тому неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 392  ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним  документа, який засвідчує його право власності.

Аналізуючи висновки суду апеляційної інстанції в частині, що стосується  правових підстав належності майна особі, яка набула його за договором купівлі-продажу від 17 березня 2006 року, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, оскільки на час прийняття оскаржуваної постанови третя особа ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” на підставі указаного договору була власником спірного майна і фактично ним  володіла, жодних доводів та вимог проти цих обставин заявлено не було.

Разом з тим, з постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що судом без належного правового обґрунтування було визнано за ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” право власності на майно, на яке товариство своїх вимог не заявляло.

Із прийнятих у справі рішень вбачається, що судами не було встановлено, яке саме майно було придбане ТОВ ВКФ "Дром ЛТД", а яке ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол", оскільки за твердженням ТОВ ВКФ "Дром ЛТД” судом апеляційної інстанції за третьою особою було визнане право власності на майно, якого вже не існує, оскільки воно списане та розібране на металобрухт протягом 2004-2005 рр. (12 найменувань) і на майно, на яке вимоги третьою особою  не заявлялись (20 найменувань).

Належно не  перевірено і не надано правової оцінки обставинам, що стосуються договору поставки майна від 16 серпня 2006 року № 39 між          ПП "Командор" і ЗАТ "РГВ-Метиз".

Суд апеляційної інстанції в обґрунтування оскаржуваної постанови і посилаючись на ч. 2 ст. 35 ГПК України вказав, що договір поставки майна від 16 серпня 2006 року № 39 між ПП "Командор" і ЗАТ "РГВ-Метиз" не укладався, і це підтверджується ухвалою господарського суду м. Києва від            31 серпня 2006 року. Крім того, суд апеляційної інстанції вважав встановленим, що за вказаним договором оплата не здійснювалась.

Проте висновки щодо встановлення факту неукладання між                       ПП "Командор" і ЗАТ "РГВ-Метиз"  16 серпня 2006 року договору № 39, колегія суддів не може визнати достатньо обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, визнавши недійсними договори, укладені між позивачем та відповідачем у справі, не посилався на відповідні норми матеріального права.

За  приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, закон передбачає, що правочин може бути визнаний недійсним виключно з підстав, вказаних в законі.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 84 ГПК України не навів правових підстав для визнання договорів № 30 та № 31 від 1 вересня 2005 року недійсними і не послався на закон, яким при цьому керувався.

В обґрунтування своєї постанови суд апеляційної інстанції послався на ст. 329 ЦК України, однак вказані правовідносини не регулюються цією нормою, оскільки ТОВ НВП з ІІ "Укртрубоізол” не є юридичною особою публічного права і заявляючи позов на ст. 329 ЦК України не посилалося.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Таким чином, з аналізу вказаної норми випливає, що суб'єктами створення юридичних осіб публічного права виступають відповідно держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, які в свою чергу і є особами публічного права.

Здійснюючи апеляційний перегляд рішення місцевого суду та приймаючи постанову Дніпропетровський апеляційний господарський суд допущені місцевим судом порушення усунув, але припустився власних, які є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

При вирішенні спору судами не було належним чином з'ясовано всіх обставин справи, не визначено яке майно на праві власності належить кожному з учасників даного господарського спору, а судом апеляційної інстанції, крім того, не встановлено та не досліджено правових підстав визнання договорів недійсними.

Таким чином, прийняті у справі рішення не відповідають нормам матеріального та процесуального права і підлягають скасуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскільки право оцінювати докази належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду слід врахувати наведене, уточнити вимоги позивача та третьої особи у справі, врахувавши при цьому приписи ст. 22 ГПК України, виходячи з  належних доказів уточнити перелік та наявність майна, що належить на праві власності кожній із сторін у справі, і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Дром ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від           30 серпня 2007 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 4 червня 2007 року у справі № 39/491-06(19/27) скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий                                                                       І.Ю. Панова  

 

Судді                                                                                   А.О. Заріцька

                                                                                                                             Л.В. Продаєвич