справа  2-190/11                                                                                                                                       

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 березня 2011 року.

Здолбунівський районний суд Рівненської області

в складі головуючого судді                                             Кушніра О.Г.

при секретарі                                                      Лозовицькій Ю.В.

з участю представника позивача-відповідача Огороднік О.В.

представників відповідача-позивача               ОСОБА_2

третьої особи-відповідача-позивача                ОСОБА_3

органу опіки та піклування                               Гуляр М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Здолбунові Рівненської області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_7, орган опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, про звернення стягнення на майно та за позовом ОСОБА_6 до ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, ОСОБА_7 і за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, приватного нотаріуса ОСОБА_8 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним і зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

У поданій первісній заяві ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” просить звернути стягнення на заставлене згідно договору іпотеки №012/89-07/130/1 від 27 квітня 2007 року нерухоме майно –домоволодіння по АДРЕСА_1, яке належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_6, обґрунтовуючи тим, що у порушення умов кредитного договору №012/89-07/130, укладеного 27 квітня 2007 року з ОСОБА_7, останній своїх зобов’язань не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 71015,81 доларів США, що станом на 10 серпня 2009 року еквівалентно 547091 грн. 60 коп., і у позивача виникло право дострокового стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

В позовній заяві ОСОБА_6, об’єднаній ухвалою суду від 23 грудня 2010 року з первинним позовом, останній просить визнати укладений з ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” (правонаступником ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”) договір іпотеки №012/89-07/130/1 від 27 квітня 2007 року недійсним з моменту його укладення, обґрунтовуючи тим, що відповідачі АТ “Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_7 ввели його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, не повідомивши про наявність укладених між ними договірних зобов’язань (кредитних договорів) на суму близько 401000 доларів США.

У поданій позовній заяві, об’єднаній ухвалою суду від 08 лютого 2011 року з первинним позовом, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять визнати укладені 27 квітня 2007 року з АТ “Райффайзен Банк Аваль” кредитний договір №012/89-07/130 та договір іпотеки №012/89-07/130/1 недійсними та зобов’язати приватного нотаріуса ОСОБА_8 зняти заборону на відчуження, накладену на домоволодіння по АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,1496га і виключити запис з реєстру заборону щодо вказаного майна, обґрунтовуючи тим, що при укладенні кредитного договору ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” про надання кредиту в іноземній валюті сторони не мали індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції. Правочин юридичної особи, вчинений без відповідного дозволу є оспорюваним і з цих підстав має бути визнаний недійсним, а відповідно і договір іпотеки, який укладався на забезпечення зобов’язань за кредитним договором.

У судовому засіданні представник ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” повністю підтримала вимоги за первісним позовом про звернення стягнення на заставлене майно та з аналогічних мотивів в не визнала подані відповідачами позовні вимоги про визнання кредитного договору і договору іпотеки недійсними. В обґрунтування своїх заперечень пояснила, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин згідно чинного законодавства можуть бути виражені в іноземній валюті , якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті. ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” здійснював надання кредитів резидентам в іноземній валюті на підставі Банківської ліцензії НБУ №10 від 11 червня 2006 року та відповідного дозволу №10-4. Отримання індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і сума таких кредитів перевищує встановлені законодавством межі, які на даний час не визначені. Наявність договірних зобов’язань ОСОБА_7 за іншими кредитними договорами не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним. Просить у задоволені позовів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовити.

Представник ОСОБА_6 позовні вимоги ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” про звернення стягнення на заставлене майно не визнала, просить у задоволені даного позову відмовити обґрунтовуючи тим, що про наявність заборгованості та невиконання договірних зобов’язань ОСОБА_7 відповідач не знав, попереджень банку про усунення порушень не отримував та про наміри здійснення процедури звернення стягнення на іпотечне майно не знав. Розмір простроченої заборгованої суми не є співмірною із вартістю будівлі, в якій також проживають двоє його неповнолітніх дітей. Просить у позові банку відмовити. Позовні вимоги про визнання кредитного договору та  договору іпотеки недійсними повністю підтримує та з вказаних вище мотивів.

Представник ОСОБА_7 позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання недійсним укладеного з ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” договору іпотеки №012/89-07/130/1 від 27 квітня 2007 року визнав повністю та підтримав свої вимоги щодо визнання кредитного договору недійсним. Просить вимоги задоволити повністю з указаних вище підстав.

Представник органу опіки та піклування просить відмовити у задоволені позову АТ “Райффайзен Банк Аваль”, обґрунтовуючи необхідністю захисту інтересів неповнолітніх дітей, які проживають у спірному домоволодінні по АДРЕСА_1.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, з’ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона згідно ст.60 ЦПК України зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Як встановлено судом, 27 квітня 2007 року між акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_7 укладено кредитний договір №012/89-07/130, за яким останній отримав кредит в сумі 72000 доларів США на розвиток бізнесу на строком до 25 квітня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних.

Згідно п.3.4 кредитного договору виконання зобов’язань позичальника за даним договором забезпечується іпотекою домоволодінням по АДРЕСА_1, щодо якого між ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” і ОСОБА_6 укладено договір іпотеки №012/89-07/130/1, нотаріально засвідченим 27 квітня 2007 року приватним нотаріусом ОСОБА_8

Банк виконав свої зобов’язання, перерахувавши ОСОБА_7 відповідно до п.5.1 кредитного договору кошти на поточний рахунок позичальника, що сторонами не заперечується.

У відповідності до пункту 6.1 кредитного договору позичальник зобов’язаний забезпечити повернення одержаного кредиту і нарахованих процентів на умовах, передбачених цим договором. Заборгованість погашається у відповідності до Графіка погашення заборгованості щомісячно у формі ауїтетного платежу, починаючи з першого місяця користування кредитом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то відповідно до ст.530 ЦК України воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позичальник ОСОБА_7 свої зобов’язання за кредитним договором порушив та у встановлені договором строки погашення кредиту щомісячні платежі та відсотки за користування кредитом з 05 січня 2009 року не сплачував, чим порушив умови кредитного договору, а тому 01 вересня 2009 року ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення позичкової заборгованості в сумі 547091 грн. 60 коп.

Згідно розрахунку станом на 10 серпня 2009 року прострочена заборгованість ОСОБА_7 за кредитним договором №012/89-07/130 від 27 квітня 2007 року по тілу кредиту складала 3116,40 доларів США або 24008,12 грн. та по відсоткам за користування кредитом в сумі 5223,88 доларів США або 40243,73 грн.

Статями ст.ст.610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) та у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Мотивуючи позовні вимоги ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” посилається на те, що 24 липня 2009 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 направлялись повідомлення про звернення стягнення на заставне майно у разі непогашення заборгованості у 10-денний термін.

Відповідно до вимог ст.ст.1050, 1054 ЦК України наслідками порушення позичальником зобов’язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту, яке кредитором не використано і з таким позовом до суду не звертався.

На день звернення до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно прострочена заборгованість по кредиту відповідно до графіка погашення становила 8340,28 доларів США, що на думку суду не є співмірним з розміром грошових вимог, кінцевий строк виконання яких є 25 квітня 2017 року, тому розмір заборгованості за кредитом є незначним.

Відповідно до п.7.4 кредитного договору кредитор має право у разі невиконання вимог про дострокове погашення заборгованості протягом 10 банківських днів з моменту отримання позичальником письмового повідомлення достроково звернути стягнення на заставне майно. Таке стягнення здійснюється за умови попередження позичальника про прийняття такого рішення кредитором, рекомендованим листом або телеграмою.

Аналогічні вимоги щодо набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки визначені і в п.6.1 договору іпотеки №012/89-07/130/1

Однак, доказів направлення позичальнику ОСОБА_7 та іпотекодавцю ОСОБА_6 24 липня 2009 року повідомлень про звернення стягнення на заставне майно у зв’язку з непогашення заборгованості у 10-денний термін та отримання ними 28 липня 2009 року цих повідомлень позивач не представив, а відповідачі ці обставини заперечують.

Заперечують представники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і отримання ними листів кредитора від 18 листопада 2008 року та від 14 травня 2009 року, які долучені до матеріалів справи без належних доказів одержання їх останніми.

За таких обставин позивач АТ “Райффайзен Банк Аваль” не надав суду достовірних доказів щодо наявності у нього відповідно до Закону України «Про іпотеку»безспірного права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст.39 Закону України «Про іпотеку»суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателю про дострокове стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору, не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Доказів, які б свідчили, що часткове виконання ОСОБА_7 умов кредитного договору завдало збитки позивачу або змінило обсяг його прав як іпотекодержателя, суду не надано.

З урахуванням викладеного, покликання представника АТ “Райффайзен Банк Аваль” на наявність у ОСОБА_7 простроченої заборгованості за кредитним договором не є підставою для застосування дострокового стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивач не позбавлений можливості вимагати від позичальника виконання своїх зобов’язань за кредитним договором відповідно до вимог ст.ст.1050, 1052, 1054 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.230 ЦК України правочин визнається недійсним, якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов1’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням (ч.1 ст.229 ЦК України).

Як вбачається з роз’яснень, які містяться в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину і наявність цього умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, при цьому обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Покликання представника ОСОБА_6 на наявність у ОСОБА_7 на час укладення договору іпотеки від 27 квітня 2007 року інших грошових зобов’язань за кредитними договорами як на обставини, що мають істотне значення і були ним замовчено, не доводять навмисного цілеспрямованого введення позичальником іпотекодавця ОСОБА_6 в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

З пояснень представника АТ “Райффайзен Банк Аваль” вбачається, що на час укладення спірного договору іпотеки будь-яких заборгованостей ОСОБА_7 за іншими кредитними договорами не було, договірні зобов’язання виконувались належним чином, а тому не виникало сумнівів у його платоспроможності. Крім того, наявність таких зобов’язань є банківською таємницею, тому не могли бути повідомлені банківською установою ОСОБА_6

З роз’яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною 2 ст.524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язань в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору.

При укладенні договору позивачу було відомо про надання кредиту в іноземній валюті та не існувало обставин, які б свідчили про примус до цього, і спір виник лише після вимоги кредитора про виконання позичальником взятих на себе грошових зобов’язань, який допустив заборгованість.

Приймаючи на себе обов’язки щодо погашення кредиту саме в іноземній валюті відповідач мав усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, що можливе настання зміни цього курсу, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за договором.

Відповідно до п.5.1 кредитного договору кредитор надав обумовлені в договорі кредитні кошти в сумі 72 000 доларів США шляхом перерахування їх на транзитний рахунок з метою конвертування на міжбанківському валютному ринку в іншу вільноконвертовану валюту (гривню) з подальшим зарахуванням їх на поточний рахунок ОСОБА_7

Доказів одержання ОСОБА_7 на поточний рахунок за спірним кредитним договором саме іноземної валюти та її використання як засіб платежу останнім не представлено.

Покликання на відсутність у відповідача індивідуальні ліцензії Національного банку України на здійснення разової валютної операції по видачі резидентам України кредитів в іноземній валюті є безпідставним, виходячи з вимог ст.ст.192, 524 ЦК України, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.2.3 “Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275, зареєстрованого в Мінюсті України 21 серпня 2001 року за №730/5921, згідно яких за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на ринку України.

Наявність у ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на право залучення та розміщення іноземної валюти на ринку України сторонами не оспорюються , а тому ці обставини не підлягають доказуванню.

З огляду на викладене, у задоволені позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним і зобов'язання вчинити дії слід відмовити за недоведеністю.

На підставі наведеного, ст.ст.192, 230, 524,526, 530, 533, 590, 610-612, 1050, 1052, 1054 ЦК України, ст.39 Закону України “Про іпотеку”, керуючись ст.ст.10, 57, 59, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволені позову публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_7, орган опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, про звернення стягнення на майно відмовити за безпідставністю.

У задоволені позову ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства  “Райффайзен Банк Аваль”, ОСОБА_7 та позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, приватного нотаріуса ОСОБА_8 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним і зобов'язання вчинити дії відмовити за недоведеністю.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі через Здолбунівський районний суд апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні під час проголошення судового рішення у той же строк із дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Текстом повного рішення виготовлено 14 березня 2011 року.

          Суддя: