ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  22/321

10.09.07

За позовом     Відкрите акціонерне товариство "Білоцерківсільрибгосп"

до                     Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк"

про                    стягнення 14103,12 грн.

Суддя  Шкурат А.М.

Представники  

від позивача          Борисенко А.М. (дов. № 3 від 12.01.2006р.)

від відповідача          Вдовиченко А.А. (дов. № 5043д від 29.12.2006р.)

ОБСТАВИНИ  СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство “Білоцерківсільрибгосп” звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з Акціонерного комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі Білоцерківського відділення Акціонерного комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” 14 103,12 грн. пені, нарахованої внаслідок самовільного списання грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 3 липня 2007 року по справі № 15/210-07 справу передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 липня 2007 року справу прийнято до провадження та присвоєно справі № 22/321.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним. На виконання кредитних угод № 202 від 13 січня 1995 року, № 228 від 23 березня 1995 року, № 22 від 14 березня 1996 року позивач здійснив перерахування грошових коштів в загальній сумі 16 000,00 грн. з призначенням платежу «погашення кредиту згідно розпорядження про розподіл балансу БЦ риболовного підприємства наказ 525-6/483 від 25 листопада 1998 року». Проте вказані кошти були самовільно списані відповідачем із ссудного рахунку на рахунок прострочених процентів по кредиту. Рішенням Господарського суду Київської області від 31 травня 2005 року по справі № 70/8-05 було зобов’язано відповідача зарахувати грошові кошти в загальній сумі 16 000,00 грн. на ссудний рахунок. Відповідач 29 листопада 2005 року здійснив зарахування коштів в сумі 56 000,00 грн. (у тому числі й 16 000,00 грн.) на ссудний рахунок позивача. Отже, позивач, керуючись абзацом другим статті 32.3.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні»просить стягнути з відповідача 14 103,12 грн. пені в розмірі процентної ставки, що встановлена відповідачем по короткостроковим кредитам, за кожний день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок позивача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, свої заперечення обгрунтовує тим, що Закон України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні»був прийнятий 5 квітня 2001 року і набув чинності 16 травня 2001 року, тоді як списання відповідачем коштів з ссудного рахунку позивача було вчинено 30 грудня 2000 року та 9 квітня 2001 року. Отже, в силу частини другої статті 5 ЦК України Закон України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні»не має зворотної дії у часі і не може застосовуватися до відносин між позивачем та відповідачем, які виникли до набрання чинності цим Законом. Крім того, відповідач зазначає, що повернення коштів платнику, тобто позивачу, не відбувалося, а здійснювалося лише зарахування коштів з одного рахунку на іншій. Також, відповідач просить суд застосувати річний строк позовної давності, встановлений ЦК України для стягнення пені.

Позивачем у судовому засіданні надано заперечення на відзив на позовну заяву, відповідно до яких позивач вказує, що положення про відсутність зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів у часі стосується лише людини і громадянина (фізичної особи) згідно з рішенням Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99. Отже, Закон України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні» розповсюджує свою дію і на відносини між позивачем та відповідачем з приводу нарахування пені за самовільне списання грошових коштів. Позивач вказує, що ЦК України набрав чинності пізніше, ніж Закон України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні»і тому не може братися до уваги посилання відповідача на норми частини другої статті 5 ЦК України. Позивач також вказує, що рішенням Господарського суду Київської області від 31 травня 2005 року по справі № 70/8-05 було встановлено факт самовільного списання коштів з рахунку позивача всупереч реквізитам платіжних документів позивача та призначенню платежу, з порушенням умов доручення позивача. Посилання відповідача на позовну давність позивач вважає хибним, оскільки законодавчо не визначено чіткого строку, протягом якого відповідач має сплатити пеню.

Також позивачем у судовому засіданні подане клопотання про витребування від відповідача розміру процентної ставки відповідача по короткострокових кредитах для юридичних осіб за період з 25 грудня 2001 року по 29 листопада 2005 року із зазначенням дат, в які відбувалися зміни процентної ставки.

Висновки суду щодо поданого клопотання позивача наведені у мотивувальній частині рішення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 31 травня 2005 року по справі № 70/8-05 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Білоцерківсільрибгосп” до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі Білоцерківської філії Акціонерного комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” встановлено, що як свідчать залучені до матеріалів справи копії банківських виписок про рух коштів по рахунку Відкритого акціонерного товариства “Білоцерківсільрибгосп”, кошти в загальній сумі 16 000,00 грн., перераховані за платіжними дорученнями від 25 грудня 2000 року № 104 в сумі 10 000,00 грн., № 108 від 28 грудня 2000 року в сумі 4 000,00 грн. та № 88 від 30 березня 2001 року в сумі 2 000,00 грн., обслуговуючим банком –Білоцерківською філією Акціонерного комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” були самовільно списані із ссудного рахунку № 20670312900020 на рахунок № 6026691303 в погашення прострочених процентів по кредиту.

Відповідно до частини другої статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, факт самовільного списання відповідачем грошових коштів позивача в загальній сумі 16 000,00 грн. платіжними дорученнями від 25 грудня 2000 року № 104 в сумі 10 000,00 грн., № 108 від 28 грудня 2000 року в сумі 4 000,00 грн. та № 88 від 30 березня 2001 року в сумі 2 000,00 грн. не потребує доказування.

Як вбачається з реєстру по кредиту 20961385312901, відповідач 29 листопада 2005 року здійснив списання заборгованості по кредиту на суму 56 000,00 грн.

Отже, 29 листопада 2005 року відповідач здійснив віднесення коштів позивача в сумі 16 000,00 грн. на ссудний рахунок.

У відповідності до абзацу другого статті 32.3.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні», який був прийнятий 5 квітня 2001 року і набув чинності 16 травня 2001 року, у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Твердження відповідача про те, що Закон України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні»в силу положень частини другої статті 5 ЦК України не має зворотної сили, судом до уваги не приймається, оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем з приводу списання відповідачем коштів позивача з порушенням умов доручення позивача на здійснення такого списання існували на момент набрання чинності Законом України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні».

До того ж, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного суду України у справі за контитуційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-рп/99 від 09.02.1998р., положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина.

Отже, станом на момент набуття чинності Законом України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні»закони та інші нормативно-правові акти мали зворотну дію в часі відносно юридичних осіб.

Таким чином, норми абзацу другого статті 32.3.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні»розповсюджувалися на відносини між сторонами з приводу нарахування пені за період з 25 грудня 2000 року по 29 листопада 2005 року.

Посилання відповідача на частину другу статті 5 ЦК України судом до уваги не приймається, оскільки на момент набрання чинності ЦК України –1 січня 2004 року, відносини між позивачем та відповідачем з приводу нарахування пені вже врегульовувалися нормами чинного Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні». До того ж в силу власної норми ЦК України не має зворотної дії в часі, і тому не може врегульовувати питання того, чи застосовується Закон України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні»до відносин між позивачем та відповідачем з приводу нарахування пені, які виникли до набрання чинності ЦК України.

Отже, позивачем правомірно заявлена вимога про нарахування пені за період з 25 грудня 2000 року (дати переказу першої частини грошових коштів) по 29 листопада 2005 року (дату повернення суми переказу) внаслідок безпідставного, з порушенням умов доручення позивача на здійснення договірного списання, списання коштів позивача.

Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, враховуючи, що останнім днем нарахування пені є дата повернення переказу відповідачем, тобто 29 листопада 2005 року, позовна давність щодо вимог позивача про стягнення пені сплила 30 листопада 2006 року.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення пені лише 7 червня 2007 року, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленої для вимог про стягнення пені.

Відповідач заявив про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені, нарахованої з з 25 грудня 2000 року по 29 листопада 2005 року.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, у позові про стягнення з відповідача пені в загальній сумі 14 103,12 грн. слід відмовити у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Відтак, клопотання позивача про витребування від відповідача розміру процентної ставки відповідача по короткострокових кредитах для юридичних осіб за період з 25 грудня 2001 року по 29 листопада 2005 року із зазначенням дат, в які відбувалися зміни процентної ставки, слід відхилити у зв’язку з його недоцільністю.

Державне мито у сумі 141,03 грн. та витрати позивача на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 258 (ч.2 п.1), 267 (ч.ч. 3, 4) ЦК України, ст. 32.3.2. (абз. 2) Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні», ст.ст. 35 (ч.2), 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після  закінчення  десятиденного  строку з дня  його прийняття.

            Суддя                                                                            А.М.Шкурат