Справа № 22ц-798
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого –судді Харчука В.М.
суддів: Кізюн О.Ю., Переверзєвої Н.І.
при секретарі Кричківській А.Ю.
з участю: сторін
розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 22ц –798 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду від 24 вересня 2010 року та додаткове рішення Славутського міськрайонного суду від 13 грудня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства „Славутську суконна фабрика” про стягнення заробітної плати, коштів в рахунок одати лікарняних листів. Середнього заробітку за час затримки розрахунку, одноразової вихідної допомоги при виході на пільгову пенсію.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,
в с т а н о в и л а:
08.09.2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до закритого акціонерного товариства „Славутська суконна фабрика” про стягнення одноразової допомоги при виході на пільгову пенсію в сумі 1593 грн. 75 коп., середнього заробітку за період з 30.04.2009 року по 04.09.2009 року в сумі 2 507 грн. 56 коп., середнього заробітку за період вимушеного простою з 01.01.2007 року по 30.04.2009 року в сумі 11 518 грн.83 коп., а також 211 грн.52 коп. недоотриманої суми по оплаті лікарняних листів. В обґрунтування вимог позивачка вказувала, що 14.08.1975 року була прийнята на роботу на Славутську суконну фабрику, а 30.04.2009 року її звільнено з роботи згідно ст.38 КЗпП України у зв’язку з виходом на пенсію. Однак при звільненні з роботи відповідач не виконав вимог ст.116 КЗпП України і не провів з нею повного розрахунку. Тому вважає, що відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України відповідач має виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Також за період з 2007 по 2009 рік їй не виплачувалися кошти за період вимушеного простою не з її вини, тому за цей період згідно ч.1 ст.113 КЗПП України їй належить до виплати середній заробіток.
В серпні 2010 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила стягнути на її користь недоотриману заробітну плату за період з 01.01.2007 року по 30.04.2009 року в сумі 13 667 грн. 99 коп., недоотриману суму з оплати лікарняних листів в сумі 270 грн. 52 коп., одноразову вихідну допомогу при виході на пільгову пенсію в сумі 2 073 грн. 24 коп., та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.05.2009 року по 26.08.2010 року в сумі 10 595 грн. 53 коп.
Рішенням Славутського міськрайонного суду від 24 вересня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто із закритого акціонерного товариства „Славутська суконна
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції –Зеленська В.І. Справа №22ц- 798
Доповідач –Кізюн О.Ю. Категорія № 51,53
фабрика” на користь ОСОБА_1 270 грн. 52 коп. оплати лікарняних листків, а на користь держави –51 грн. судового збору та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Додатковим рішенням Славутського міськрайонного суду від 13 грудня 2010 року стягнуто із закритого акціонерного товариства „Славутська суконна фабрика” на користь ОСОБА_1 2237 грн. 80 коп. за затримку розрахунку.
Вказані судові рішення ОСОБА_1 оскаржила в апеляційному порядку. В своїх апеляційних скаргах ОСОБА_1 просить скасувати з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права рішення суду в частині відмови в задоволенні її вимог про стягнення заробітної плати, одноразової вихідної допомоги при виході на пільгову пенсію, а також скасувати додаткове рішення про часткове задоволення її вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних мотивів.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що 14.08.1975 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на Славутську суконну фабрику, з 01.04.2009 року працювала ткачихою У розряду, а 30.04.2009 року її звільнено з роботи за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України у зв’язку з виходом на пенсію по досягненню віку 50 років (а.с.7)
Судом об’єктивно встановлено, що правові підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 разової грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати відсутні, оскільки згідно положень п.7.4 Колективного договору, укладеного між Правлінням ЗАТ „Славутська суконна фабрика” і профспілковим комітетом працівників ЗАТ „ Славутська суконна фабрика” на 2007-2010 роки, не передбачено виплати разової допомоги працівникам при виході на пільгову пенсію по віку 50 років (а.с.22-26)
Посилання в апеляційній скарзі на те, що зміни до Колективного договору про доповнення п.7.4 щодо невиплати одноразової допомоги працівникам, які при виході на пенсію мають пільги по віку 50 років, внесені неправомочним органом, спростовуються наступним.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Як видно з матеріалів справи, зміни до Колективного договору про доповнення п. 7.4 розділу 7 реченням „ працівникам, які при виході на пенсію мають пільги по віку 50 років, одноразову допомогу не виплачувати” оформлено Додатковою угодою № 1 між Правлінням ЗАТ „Славутська суконна фабрика” і профспілковим комітетом працівників ЗАТ „Славутська суконна фабрика”. Вимоги про визнання недійсною цієї угоди позивачкою в установленому порядку не заявлялися.
Судом також об’єктивно встановлено, що в період з 01.01.2007 року по 30.04.2009 року позивачка на роботу не виходила, оскільки в цей період частково перебувала на амбулаторному лікуванні та у відпустках без збереження заробітної плати, і що наказ по ЗАТ „Славутська суконна фабрика” про визнання цього періоду простоєм не видавався.
Ці обставини підтверджуються наявними в справі письмовими доказами, а саме: листом територіальної державної інспекції праці у Хмельницькій області на ім’я ОСОБА_1 від 17.06.2009 року, листками непрацездатності, наказами директора ЗАТ „Славутська суконна фабрика” про надання відпусток без збереження заробітної плати згідно поданих заяв, а також висновком судово-бухгалтерської експертизи, табелем виходу на роботу (а.с.9, 27, 33-61, 106-115, 118-131)
З огляду на ці обставини, та враховуючи, що накази про надання ОСОБА_1 відпусток без збереження заробітної плати в установлений законом термін позивачкою не були оскаржені, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання періоду з 01.01.2007 року по 30.04.2009 року простоєм і стягнення за цей період на користь ОСОБА_1 заробітної плати в сумі 13 667 грн. 99 коп.
Ці висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовано.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України при наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник зобов’язаний виплатити працівникові середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, працівникові провадиться відшкодування за період затримки розрахунку, розмір якого визначає суд.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 2237 грн. 80 коп. відшкодування за період затримки розрахунку по оплаті листків непрацездатності, суд виходив з того, що позивачка мала реальну можливість отримати на початку вересня 2009 року в бухгалтерії підприємства нараховану їй згідно висновку територіальної державної інспекції праці в Хмельницькій області оплату по листках непрацездатності в сумі 211 грн. 52 коп., проте від отримання цієї суми позивачка відмовилася.
Ці обставини ОСОБА_1 в суді першої інстанції визнала, тому з огляду на положення ст. 117 КЗпП України колегія суддів вважає можливим погодитись з висновком суду першої інстанції про стягнення на користь позивачки відшкодування за затримку розрахунку з часу її звільнення по 01.09.2009 року.
Перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що рішення суду та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Славутського міськрайонного суду від 24 вересня 2010 року та додаткове рішення цього ж суду від 13 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: підпис.
Судді: підписи.
Копія вірна. Суддя: О.Кізюн