22-ц/804/458/22

264/3752/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

Єдиний унікальний номер 264/3752/21

Номер провадження 22-ц/804/458/22

08 лютого 2022 року місто Маріуполь

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.

суддів -Зайцевої С.А., Пономарьової О.М.

за участю секретаря Грішко С.В.

сторони:

позивач - Комунальне підприємство «Маріупольське трамвайно-тролейбусне

управління»

відповідачка - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Мирошниченко Ю.М., повний текст якого складено 19 листопада 2021 року,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 Комунальне підприємство «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» (надалі: КП «МТТУ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів на навчання.

Позов мотивовано тим, що між КП «МТТУ» та ОСОБА_1 було укладено Договір №194 від 04 липня 2017 року на професійне-технічне навчання професії водія тролейбуса, відповідно до якого підприємство зобов`язалось надати ОСОБА_1 , як слухачу курсів, освітні послуги на рівні державних стандартів освіти та надати після закінчення курсів роботу за спеціальністю водія тролейбуса. Відповідачка, у свою чергу, зобов`язалась після закінчення навчання відпрацювати на підприємстві водієм тролейбуса три роки (п. 3.3.5 Договору). При цьому, початком перебігу цього строку вважається перший день самостійної роботи останньої на посаді. Наказом КП «МТТУ» №12 л від 15 січня 2018 року відповідачка була прийнята на роботу на підприємство позивача на посаду водія тролейбуса 3 класу з 16 січня 2018 року, а наказом №196л від 05 вересня 2019 року - звільнена за власним бажанням. Згідно п.п.4.2, 4.4. укладеного між сторонами Договору, у разі відмови від робочого місця, яке надано підприємством після закінчення навчання, слухач курсів відшкодовує одноразово одним платежем суму, витрачену підприємством на навчання у відповідності до кошторису витрат на професійне-технічне навчання у розмірі 37 532,49 грн; у разі звільнення за власним бажанням протягом другого року після закінчення курсів, слухач курсів відшкодовує підприємству витрати на навчання в розмірі 60% від суми передбаченої п.4.2 Договору.

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги те, що відповідачка звільнилась за власним бажанням протягом другого року після закінчення курсів, КП «МТТУ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь збитки за договором №194 від 04 липня 2017 року на професійне-технічне навчання професії водія тролейбуса у сумі 22 519,49 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2021 року позов КП «МТТУ» до ОСОБА_1 про стягнення збитків задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «МТТУ» матеріальні збитки в сумі 22519, 49 грн. Розподілено судові витрати та стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «МТТУ» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270 грн.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що відповідачка без поважних причин порушила умови, укладеного між сторонами, договору, а саме не відпрацювала на підприємстві водієм тролейбуса три роки, а тому, у відповідності до умов договору, зобов`язана відшкодувати позивачу витрати, які були понесені останнім на її навчання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подає апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог КП «МТТУ» відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що позивачем у позовній заяві та судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково застосовані норми Цивільного кодексу України в частині правових наслідків порушення зобов`язання та відповідальності за таке порушення, а не норми Кодексу законів про працю України, якими регулюються відносини між сторонами. Крім того, скаржниця посилалась на те, що при вирішенні питання про покладення на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків, та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, з`ясуванню та доведенню підлягають обставини щодо наявності прямої дійсної шкоди та її розміру; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретній обставині заподіяно шкоду. Тому, вважає, що позивачем не було доведено наявності підстав для притягнення її до матеріальної відповідальності. При цьому стягнення з неї матеріальних збитків у сумі 22 519,49 грн є незаконним, оскільки вказана сума перевищує її середній місячний заробіток, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення. Також розрахунок витрат на навчання проведений некоректно, суми кошторису не підтверджені належними та допустимими доказами.

Доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу КП «МТТУ», посилаючись на відповідність оскаржуваного рішення вимогам законності та обґрунтованості, просило апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В обґрунтування доводів відзиву позивач зазначив, що відповідачка спричинила матеріальні збитки підприємству виключно у зв`язку з невиконанням умов Договору №194 від 04 липня 2017 року, а тому місцевий суд правильно застосував норми Цивільного кодексу України. При цьому, цей договір був укладений між сторонами до виникнення між ними трудових відносин, тому норми Кодексу законів про працю України у даній справі застосуванню не підлягають. Крім того, ОСОБА_1 до початку навчання була ознайомлена під підпис з кошторисом витрат на навчання та дала особисту згоду на укладання договору, не оспорювала розмір витрат на її навчання.

У судовому засіданні представник відповідачки - адвокат Косенко С.С. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

29 червня 2017 року ОСОБА_1 подала до КП «МТТУ» заяву про зарахування її на курси підготовки водія троллейбуса (а. с. 7)

Наказом КП «МТТУ» № 456 від 30 червня 2017 року ОСОБА_1 зараховано до складу групи курсового професійно-технічного навчання професіям «Водій трамваю» та «Водій тролейбуса» 3 класу Учбового центру (а. с. 8-9).

04 липня 2017 року між КП «МТТУ» та ОСОБА_1 укладено договір № 194 на професійно-технічне навчання за професією водія тролейбуса (надалі: Договір), відповідно до якого підприємство зобов`язалось надати слухачу курсів ОСОБА_1 освітні послуги на рівні державних стандартів освіти та надати після закінчення курсів роботу за спеціальністю водія тролейбуса. Слухач курсів зобов`язався після закінчення навчання відпрацювати на підприємстві водієм тролейбуса 3 роки (п. 3.3.5 Договору). У пункті 4.2 Договору сторони погодили, що у разі відмови від робочого місця, яке надано підприємством після закінчення навчання, слухач курсів відшкодовує одноразово одним платежем суму, витрачену підприємством на навчання у відповідності до кошторису витрат на професійне-технічне навчання у розмірі 37 532,49 грн. У разі звільнення за власним бажанням протягом другого року після закінчення курсів слухач відшкодовує підприємству витрати на навчання в розмірі 60% від суми, передбаченої п.4.2. Договору (а. с. 10-11).

Наказом МТТУ № 12л від 15 січня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до КП «МТТУ» водієм тролейбусу 3 класу з 16 січня 2018 року (а. с. 20).

05 вересня 2019 року наказом підприємства позивача № 196л ОСОБА_1 звільнено з посади за власним бажанням, на підставі ст. 38 КУпАП (а. с. 21, 22).

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Встановлено, що відповідачка, підписуючи з позивачем угоду про професійно-технічне навчання за професією водія тролейбуса, погодилася на її працевлаштування за отриманою професією та трирічне відпрацювання. Крім того, в даному договорі сторони погодили, що у випадку порушення відповідачкою умов договору щодо відпрацювання за професією водія тролейбуса, ОСОБА_1 зобов`язана відшкодувати підприємству вартість свого навчання, а саме у разі звільнення за власним бажанням протягом другого року після закінчення курсів відшкодовує підприємству витрати на навчання в розмірі 60% від витраченої підприємством суми на навчання, у відповідності до кошторису витрат на професійне-технічне навчання у розмірі 37 532,49 грн.

Також встановлено, що ОСОБА_1 , в порушення умов договору, укладеного з позивачем, звільнилась за власним бажанням протягом другого року після закінчення курсів.

Таким чином, суд першої інстанції, з`ясувавши, що відповідачка, всупереч укладеній між сторонами угоді про професійно-технічне навчання за рахунок позивача, не виконала умови щодо трирічного відпрацювання за професією водія тролейбуса, звільнившись за власним бажанням, дійшов правильного висновку, що з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню вартість навчання згідно з умовами укладеної між сторонами угоди від 04 липня 2017 року в розмірі 22 519,49 грн, що передбачена умовами п. 4.4. Договору (37532,49 х 60%), яка відповідачкою не спростована.

При цьому, обов`язок особи відшкодувати на користь держави, підприємства, установи, організації кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності.

Аргумент апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково застосував норми Цивільного Кодексу України, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) дійшла висновку про те, що договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважались такими.

Якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки, то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, доводи скаржника, про те, що спірні правовідносини регулюються нормами трудового законодавства є необґрунтованими.

Посилання скаржника на те, що розрахунок витрат на навчання проведений невірно, суми кошторису не підтверджені належними та допустимими доказами, також є неспроможними, оскільки умовами укладеного між сторонами договору на професійне-технічне навчання чітко передбачені розміри сум, які підлягають відшкодуванню підприємству у випадку порушення відповідачкою умов договору, зокрема у разі звільнення за власним бажанням до спливу трьох років після закінчення навчання. Пункт Договору, укладеного між сторонами, яким передбачений розмір витрат підприємства на навчання, відповідачкою в установленому законом порядку не оспорювався.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи сторін, проаналізувавши у справі докази, суд першої інстанції дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову КП «МТТУ» до ОСОБА_1 про стягнення коштів на навчання.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вищевказаних обставин, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374,375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Судді:

Повний текст постанови складено 10 лютого 2022 року.

Суддя: