Справа № 2-а-851/2011р.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

    14 березня  2011 року           Глухівський міськрайонний  суд Сумської області            

          в складі головуючого  судді                                     ГЕТЬМАНЕНКО А.І.

розглянувши  в порядку  скороченого провадження  справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду України у Глухівському районі Сумської області про визнання незаконними дій та зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої надбавки до пенсії «дитині війни»за період з 1 листопада 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 1 січня 2010 року по день винесення постанови суду і в подальшому нараховувати і виплачувати надбавку до пенсії у розмірі 30 % довічно та поновлення пропущеного строку для звернення до суду, -  

В С Т А Н О В И В :

21 лютого 2011 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона є дитиною війни, однак відповідач неправомірно та всупереч Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у 2009 - 2010 роках виплачував їй підвищення до пенсії як дитині війни у меншому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідач проти позову надав письмові заперечення, пославшись на пропущення позивачкою строку звернення до суду, відсутність законодавчого визначення величини мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення дітям війни, проведення таких виплат за рахунок коштів державного бюджету, що визначається лише Законом про Державний бюджет, визначення повноважень Управління Пенсійного Фонду у Глухівському районі Сумської області як органу виконавчої влади і неможливість вийти за межі цих повноважень, керування в своїй діяльності постановою КМУ від 22.05.2008 року № 530 щодо розмірів виплат підвищення до пенсії дітям війни, відсутність законодавчо визначеного механізму призначення та порядку фінансування підвищення до пенсії дітям війни.

З наданих позивачкою та відповідачем письмових доказів вбачається, що позивачка має статус дитини війни і отримує пенсію, нарахування та виплату якої здійснює відповідач.

Вивчивши позиції сторін, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Розглядаючи справу, суд керувався наступними положеннями чинного законодавства:

- ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої дітям війни повинна виплачуватися надбавка до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком;

- ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в яких зазначено, що мінімальний  розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- ст. 54 Закону України»Про державний бюджет України на 2009 рік», ст.. 52 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», якими встановлено прожитковий  мінімум для осіб, що втратили працездатність, на відповідні роки;

- ст. 22 Конституції України, якою передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

- ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи  зобов’язані діяти лише на підставі та в                                                            межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- ч. 4 ст. 9 КАС України, згідно якої у разі невідповідності нормативно - правового акта Конституції України, закону України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу;

-  ч. 4 ст. 8 КАС України, згідно якої забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи  з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини;

- ч.7 ст.9 КАС України, згідно якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні  правовідносини ( аналогія закону);

- позицією Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання взяті державою, навіть  якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Суд відхиляє посилання відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачкою шестимісячного строку звернення з позовом до адміністративного суду, в