Справа № 4-с-3/11
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 березня 2011 року
Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
при секретарі Свіягіній О. Е.
за участю
заявника ОСОБА_1
представника ВДВС ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Макіївці цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, -
в с т а н о в и в :
29 грудня 2010 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Заявник ОСОБА_1 до суду з’явився та доводи, зазначені у скарзі, підтримав у повному обсязі, зазначивши, що 30.03.2000 року Центрально-Міським районним судом м. Макіївки Донецької області було ухвалено рішення по цивільній справі № 2-48/00, на виконання якого у квітні цього ж року видано відповідний виконавчий лист, за яким 25.11.2002 року Відділ державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку відкрив виконавче провадження № 10013-2 про стягнення з боржника, ДП «Донвуглереструктуризація», на користь заявника, ОСОБА_1, 20621,73 грн. На час звернення із цією скаргою до суду зазначене рішення не виконано, а тому такими діями й бездіяльністю державної виконавчої служби порушено конституційні права заявника. Просив зобов’язати виконати рішення у повному обсязі.
Представник Відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку ОСОБА_2, що діяв на підставі довіреності, посвідченої начальником відділу ОСОБА_3, до суду з’явився та заперечував проти доводів, викладених у скарзі, пояснивши, що виконавчий лист № 2-48, виданий 28.04.2000 року Центрально-Міським районним судом м. Макіївки, про стягнення з шахти ім. Батова ДХК «Макіїввугілля»на користь ОСОБА_1 суми у розмірі 20621,73 грн. надійшов на виконання до їх відділу 25.11.2002 року з Відділу державної виконавчої служби Центрально-Міського районного управління юстиції м. Макіївки для виконання за місцем знаходження ДП «Укрвуглереструктурізація», так як саме це підприємство займалось сплатою боргів шахти Батова. При цьому у виконавчому листі заступником начальника Відділу державної виконавчої служби Центрально-Міського районного управління юстиції м. Макіївки було зроблено відмітку про часткове погашення заборгованості у сумі 16240,05 грн. із зазначенням залишку суми стягнення у розмірі 4381,68 грн. 25.11.2002 року державним виконавцем на підставі ст. 24 ЗУ «Про виконавче провадження»було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику строк для добровільного виконання рішення суду. Оскільки боржник добровільно рішення не виконав, 24.04.2003 року та 07.05.2003 року було виставлено платіжні вимоги для примусового списання грошових коштів з рахунку боржника у сумі 20621,73 грн., так як сума у платіжній вимозі перевищує залишок коштів по виконавчому листу. 07.05.2003 року з депозитного рахунку відділу на рахунок представника ОСОБА_1 –ОСОБА_4 за рішенням суду було перераховано грошові кошти у сумі 20621,73 грн., а 09.06.2003 року виконавче провадження вилучено слідчим СВ Центрально-Міського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області. У зв’язку із тим, що рішення суду фактично виконано у повному обсязі, просив у задоволенні скарги заявнику відмовити за відсутністю правових підстав.
Повно та всебічно з’ясувавши всі обставини справи, на які заявник та представник державної виконавчої служби посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, що досліджені у судовому засіданні й відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а саме дослідивши матеріали справи, що містять письмові докази, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, у ході розгляду скарги в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі положень ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
При цьому з урахуванням вимог ч. 1 та 2 ст. 384 й ч. 1 ст. 385 ЦПК України скаргу може бути подано безпосередньо до суду, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.
Відповідно до приписів ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. При цьому відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу»примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, в тому числі районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
У зв’язку із тим, що заявник оскаржує бездіяльність державної виконавчої служби щодо невиконання у примусовому порядку судового рішення по час звернення до суду з відповідною заявою, суд приходить до висновку, що заявник не пропустив процесуального строку, а тому не знаходить підстав для залишення скарги без розгляду з цього приводу.
У разі оскарження бездіяльності державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, суд перевіряє законність бездіяльності, а не питання доцільності її.
З урахуванням вимог цивільно-процесуального законодавства будь-які вимоги заявника щодо бездіяльності дій державного виконавця не є безспірними, а підлягають обов’язковому доказуванню на загальних підставах, тобто він має довести факт порушення закону суб’єктом оскарження, для чого має необхідний обсяг процесуальних прав та обов’язків.
З метою забезпечення гарантованих процесуальних прав сторін, а також всебічного з’ясування обставин справи судом було визнано доцільним витребування виконавчого провадження для огляду в суді при розгляді скарги у судовому засіданні, але оглянути оригінал цього провадження не уявилось можливим у зв’язку із тим, що воно було вилучено досудовим слідством та долучено до матеріалів кримінальної справи, яка розглядається Гірницьким районним судом м. Макіївки Донецької області та зараз знаходиться на розгляді в Апеляційному суді Донецької області.
Приймаючи до уваги положення абз. 2 п. 23.5 р. 23 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої Наказом державної судової адміністрації України № 68 від 27.06.2006 року (зі змінами та доповненнями) про те, що категорично забороняється надсилати іншим органам судові справи, провадження у яких не закінчено, з урахуванням позиції заявника та представника державної виконавчої служби, яки не заперечували проти розгляду скарги на підставі доданих відповідно до вимог ч. 2 ст. 11-1 ЦПК України доказів, суд скаргу розглянув на підставі наявних матеріалів цієї справи.
Так, згідно наданих заявником та представником виконавчої служби копій матеріалів виконавчого провадження № 10013 індекс 2, розпочатого 25.11.2002 року Відділом державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку вбачається, що державний виконавець цієї державної виконавчої служби прийняв виконавчий документ у вигляді виконавчого листа № 2-48 виданого 28.04.2000 року на підставі рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки, відкривши виконавче провадження та у зв’язку із не виконанням рішення боржником у добровільному порядку розпочав примусове виконання. Для цього ним неодноразово виставлялись платіжні вимоги та згідно платіжного доручення № 352-2 від 07.05.2003 року сума боргу у розмірі 20621,73 грн. перерахована представнику заявника за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_4, який відповідно до правомочій, наданих йому довірителем, мав право на отримання грошів по рішенню суду. На підставі цього у червні 2003 року виконавче провадження було закрито, у зв’язку із його повним виконанням.
Ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. При цьому у відповідності до припису ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.
При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (ч. 3 ст. 60 ЦПК України).
Оскільки більш детально перевірити дії державного виконавця з метою виявлення підтвердження або спростування його бездіяльності не має можливості, так як заявником відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не надано відповідних доказів, суд прийшов до висновку, що дії державного виконавця відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстав для задоволення скарги не має.
Ч. 3 ст. 387 ЦПК України роз’яснює, що якщо оскаржуєма бездіяльність була вчинена відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить до висновку про необґрунтованість вимог заявника та не можливість задоволення його заяви шляхом визнання бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області за цивільною справою № 2-48/00.
Крім того, згідно ст. 388 ЦПК України судові витрати, пов’язані із розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги.
Відповідно до положень пп. „б” п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 7 - 93 від 21.01.1993 р. (із змінами та доповненнями) розмір судового збору у цьому випадку складає 0,2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 3,40 грн. Саме ця сума підлягає стягненню з заявника на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження»№ 606-XIV від 21 квітня 1999 року та ч. 1 ст. 208, ч. 4, 5 та 6 ст. 209, ч. 1 ст. 223, ч. 2 ст. 294, ч. 1 ст. 296, п. 27 ч. 1 ст. 293 та ст. ст. 383 –388 Цивільного процесуального кодексу України, -
у х в а л и в:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державної виконавчої служби під час виконання судового рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області по цивільній справі № 2-48/00 від 30.03.2000 року відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 3,40 гривень (три гривні 40 копійок).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Макіївки шляхом подачі апеляційної скарги протягом 5 днів з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали без участі особи, яка її оскаржує, протягом 5 днів з дня отримання копії.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо її не скасовано судом апеляційної інстанції.
Ухвалу постановлено, оформлено шляхом комп’ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя: С. В. Мащенко