ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
13.12.07р. | Справа № А37/481-07 |
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Дніпропетровськ
до Комунального підприємства "Трамвай", м.Дніпропетровськ
про стягнення 43653,04 грн.
Суддя Кеся Н.Б.
Представники сторін:
від позивача: Іващенко С. Г. дов № 03-06/0022 від 10.01.2007 року
від відповідача: Какуша С.Д. дов від 04.03.2005 року
На підставі ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошена вступна та резолютивна частина.
СУТЬ СПОРУ:
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) звернулося з позовом до Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" (далі-відповідач) і просить суд стягнути адміністративно-господарські санкції в сумі 41263,70грн., пені в сумі 2389,34грн., всього 43653,04грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2006 році не забезпечив працевлаштування інвалідів на підприємстві з дотриманням встановленого Законом нормативу, що тягне за собою нарахування штрафних санкцій відповідно до вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Відповідач не сплатив добровільно санкції, у зв’язку з чим поряд з ними підприємству нараховано пеню.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що підприємством здійснені усі передбачені Законом заходи щодо створення робочих місць для інвалідів.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд
В с т а н о в и в :
Відповідач подав до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006рік, в якому зазначив середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу у кількості 474 чол., серед яких 14 інвалідів, в той час як згідно з вимогами Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” повинно працювати 19 інвалідів.
Згідно із розрахунком позивача штрафні санкції за нестворені в 2006 році робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів складають 41263,70грн. В розрахунку використані дані Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік в частині середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на підприємстві, кількості фактично працюючих інвалідів та фонду оплати праці штатних працівників.
Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
На підставі статей 18,19,20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.
Проаналізувавши наведені норми, а також природу адміністративно-господарських санкцій суд відмічає:
Закон зобов’язує суб’єктів господарювання вживати відповідні заходи щодо працевлаштування інвалідів,
наявність необхідної кількості інвалідів в територіальній одиниці, де розміщено підприємство, та бажання інвалідів працювати саме на цьому підприємстві не залежить від волевиявлення суб’єкта господарювання –роботодавця,
умовою застосування адміністративно-господарських санкцій є наявність факту порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності,
порушенням Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у спірних правовідносинах є саме невжиття заходів для працевлаштування інвалідів.
У зв’язку з цим суд дійшов висновку, що на суб’єкта господарювання не може бути покладено відповідальність у вигляді санкції, якщо ним вжито необхідних заходів для працевлаштування інвалідів. Обрахування санкцій від кількості непрацюючих інвалідів незалежно від наведених обставин є неправомірним, оскільки ці санкції не є податком, який є обов’язковим до сплати при наявності лише бази оподаткування.
Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що під час судового розгляду відповідачем надані докази вжиття необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів.
Так, з листа № 4782 від 11.12.2007року Дніпродзержинського міського центру зайнятості вбачається, що відповідач 20.04.2006року та 14.11.2006року брав участь у ярмарці вакансій для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями. Крім того, на протязі 2006року підприємство надавало відомості про вакансії для працевлаштування осіб, які мають групу інвалідності за посадами: „контролер квитків”, „прибиральник виробничих приміщень”, прибиральник територій”, „слюсар-інструментальних”, „сторож”.
У зв’язку з цим суд не вбачає підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій, а тем більш –пені за несвоєчасну сплату цих санкцій.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, тому позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 94,158-163,254 п.п.3,6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у строки та порядку, передбачені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Б.КЕСЯ
Постанову підписано у повному обсязі 21.12.20207