Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" березня 2011 р. Справа № 11/190-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.
при секретарі Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
позивача –ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача –Хоміч А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу СПД ФОП ОСОБА_1, м. Суми (вх. № 659С/2-5) на рішення господарського суду Сумської області від 18.01.11 по справі № 11/190-10
за позовом СПД ФОП ОСОБА_1, м. Суми
до ЗАТ "ПроКредит Банк" м. Київ
про визнання договору недійсним -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач - СПД ФОП ОСОБА_1, м. Суми звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою в якій просив суд визнати недійсним пункт 10.2. в сукупності з підпунктами 10.2.1 та 10.2.2. договору № 6 «про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008р., укладених між ним та відповідачем - ЗАТ "ПроКредит Банк", м. Київ; визнати пункт 10.2 в сукупності з підпунктами 10.2.1. та 10.2.2. договору № 1 «про внесення змін та доповнень до рамкової угоди № 1140 від 04.04.2008р.», укладених між сторонами; а також стягнути з відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на невідповідність зазначених пунктів договорів вимогам закону.
Рішенням господарського суду Сумської області від 18.11.2011 р. по справі № 11/190-10 в частині визнання недійними підпунктів 10.2.1 та 10.2.2. пункту 10.2. договору № 6 «про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008 р.» - відмовлено. В частині визнання недійними підпунктів 10.2.1. та 10.2.2. пункту 10.2 договору № 1 про внесення змін та доповнень до рамкової угоди № 1140 від 04.04.2008 р. –провадження у справі припинено.
Рішення мотивоване з посиланням на безпідставність та невідповідність вимог позивача матеріалам справи та вимогам закону.
Позивач не погоджується з рішенням в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійними підпунктів 10.2.1 та 10.2.2. пункту 10.2. договору № 6 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008 р., вважає його в цій частині незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення в даній частині скасувати.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення безпідставно проігнорував факт невідповідності підпунктів 10.2.1 та 10.2.2. пункту 10.2. договору № 6 «про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008р.»вимогам ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Крім того, на думку позивача, суд безпідставно застосував до спірних правовідносин ст. ст. 551, 526, 629 ЦК України та проігнорував положення, які містить ст. 625 ЦК України. З рішенням в частині припинення провадження у справі позивач погоджується.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі, просить її задовольнити.
Представник відповідача просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції та відповідність їх матеріалам справи та обставинам спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 20.09.2004 р. між сторонами укладено Рамкову угоду № С-713/09.04 про відкриття кредитної лінії на 20000 доларів США.
Згідно з пунктом 2.2 вказаної угоди кредити надаються відповідачем на підставі окремих договорів траншу.
15.10.2007 р. між сторонами укладена Рамкова угода № 1140 із змінами та доповненнями згідно з Договором № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди.
04.04.2008 р. за пропозицією відповідача сторони уклали договір № 6 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04. та договір № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 1140.
При укладенні Рамкової угоди та внесення змін та доповнень до неї, сторонами у п. 10.2. передбачено: «у випадку прострочення погашення грошових зобов’язань позичальник (відповідач) сплачує кредитору (позивачу) пеню за кожний календарний день прострочення (включаючи день повного погашення заборгованості) у розмірі:
10.2.1 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 грн., якщо строк існування заборгованості не перевищує 30 календарних днів та у випадку не застосування пені, вказаної у наступному пункті;
10.2.2 1% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 грн., якщо прострочення перевищує 30 календарних днів. Даний розмір пені не застосовується за рішенням кредитора, а також при умові погашення не менше ніж 80% усього боргу чи місячного погашення не менше ніж 30% від суми заборгованості.»
Позивач при поданні позовної заяви зокрема зазначав, що під час укладення вказаних договорів про внесення змін та доповнень до рамкових угод він допустив помилки не звернувши увагу на те, що сторони при погодженні пунктів 10.2, 10.2.1 та 10.2.2. порушили вимоги закону, та , зокрема, визначили розмір пені в більшому розмірі, ніж це передбачено вимогами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», Цивільним та Господарськими кодексами України.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення мотивував його наступним:
В частині припинення провадження, суд виходив з того, що рамкова угода № 1140 від 15.10.2007р. із змінами та доповненнями згідно з договором №1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди, укладена із фізичною особою ОСОБА_1, а не як з фізичною особою –підприємцем, в зв’язку з чим, спір про визнання недійсними відповідних положень рамкової угоди № 1140 від 15.10.2007р. із змінами та доповненнями не підсудний господарським судам України та має розглядатись у відповідності до вимог цивільного судочинства.
При відмові в задоволенні позову суд виходив з того, що зазначені позивачем обставини в обґрунтування позову про визнання недійсними відповідних положень рамкової угоди № С-713/09.04 не можуть бути підставами для визнання їх недійсними.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю
господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Як свідчать матеріали справи, при укладанні рамкової угоди № 1140 від 15.10.2007р. із змінами та доповненнями згідно з договором № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди ОСОБА_1 діяв не як підприємець, а як фізична особа.
Зазначені обставини свідчать про правомірність висновків суду першої інстанції про припинення провадження в частині позову про визнання недійними підпунктів 10.2.1. та 10.2.2. пункту 10.2 договору № 1 про внесення змін та доповнень до рамкової угоди № 1140 від 04.04.2008 р.
Разом з тим, також правомірними є висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині визнання недійними підпунктів 10.2.1 та 10.2.2. пункту 10.2. договору № 6 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008 р.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою —третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
П. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що однією з підстав недійсності правочину є його невідповідність цьому кодексу, актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства.
Позивач вважає, що при укладанні підпунктів 10.2.1 та 10.2.2. пункту 10.2. договору № 6 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008 р. сторони порушили норми закону, оскільки встановлений даними положеннями рамкової угоди розмір пені (неустойки) значно перевищує граничний розмір встановлений законом, тобто подвійну облікову ставка НБУ.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Ст. 230 ГК України передбачено, штрафними санкціями, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Цим Законом встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може бути стягнута на підставі договору.
Проте, також правомірними є і висновки суду першої інстанції стосовно того, що зазначені положення закону жодним чином не обмежують право сторін при укладанні договору на встановлення розміру пені на свій розсуд.
Тобто, спірні умови кредитного договору щодо встановлення розміру пені є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать закону України.
Крім того, згідно з приписами ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За таких обставин, доводи позивача щодо невідповідності вимогам закону підпунктів 10.2.1 та 10.2.2. пункту 10.2. договору № 6 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008 р. є безпідставними, а відповідне рішення господарського суду про відмову в задоволенні позову в частині визнання згаданих положень договору (рамкової угоди) недійсними підлягає залишенню без змін.
При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи позивача про те, що укладання спірних пунктів рамкової з його боку є наслідком помилки, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 229 Цивільного Кодексу України - помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Частиною 1 згаданої статті передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Iстотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Проте, посилання позивача на те, що він уклав зазначені вище договори внаслідок помилки залишились не доведеними, зокрема в частині встановленої договорами розміру пені.
Крім того, позивачем не надано суду доказів порушення його прав чи інтересів як передумови виникнення права на захист свого порушеного права в судовому порядку. Разом з тим, встановлений у договорі розмір пені, більший від гранично можливого розміру пені визначеного законом, не може розглядатись як підстава визнання недійсним пункту договору про встановлення сторонами розміру пені у договорі. У такому випадку кредитор буде позбавлений одного із видів забезпечення виконання кредитного договору (неустойки встановленої договором).
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу СПД ФО ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 18.01.11 р. по справі № 11/190-10 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 10.03.2011 р.
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
судді Плахов О.В.
Шутенко І.А.