ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.06 Справа № 5/356пн.
Господарський суд Луганської області у складі головуючого судді Закропивного О.В., при секретарі Агафоновій С.В., за участю представників сторін:
від позивача Павленко О.М. (довіреність № 25 від 04.05.06.) та Ковалевський Т.Г. (довіреність № 9 від 27.07.06.);
від відповідача Селезньова Т.Г. (довіреність № 5 від 03.01.06.);
розглянувши матеріали справи за позовом:
державного підприємства «Укренерговугілля» в особі Луганської філії (м. Луганськ);
до товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання»(м. Луганськ);
про примусове спонукання утриматися від вчинення певних дій, –
В С Т А Н О В И В:
Суть спору: позивачем заявлено позовні вимоги зобов’язати відповідача утриматись від вчинення дій по припиненню надання послуг позивачу з передачі електроенергії.
В ході судового розгляду позивачем, на підставі ст. 22 ГПК України, заявою від 10.08.06., позовні вимоги були змінені. Тому, на момент розгляду справи, позовні вимоги полягають в зобов’язанні відповідача утриматись від вчинення дій з припинення чи обмеження надання послуг позивачу за договором № У-204-05 від 22.06.05. «Про надання послуг з передачі електроенергії».
Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 10.08.06. по 19.08.06.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю, зазначивши що відповідач зобов’язаний належним чином виконувати свої зобов’язання за договором, при цьому утримуватись від незаконних дій з припинення чи обмеження передачі електроенергії споживачам позивача.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що позовні вимоги ним не визнаються в повному обсязі. Представник відповідача підтвердив викладену у відзиві позицію зазначивши, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки діючим між сторонами договором, а також господарським і цивільним кодексами та іншими законами України не встановлений такий спосіб захисту прав та інтересів позивача як примусове зобов’язання відповідача утриматись від вчинення дій з припинення чи обмеження надання послуг позивачу з передачі електроенергії.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши надані докази у їх сукупності суд прийшов до висновку, що вимоги позивача не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з врахуванням наступного.
З метою врегулювання умов передачі електричної енергії позивачу мережами, належними відповідачу, для подальшого постачання електроенергії споживачам позивача, 22.06.2005 р. між сторонами був укладений договір № У-204-05 «Про надання послуг з передачі електроенергії».
За умовами даного договору відповідач зобов’язався забезпечити передачу належними йому електричними мережами електроенергії закупленої позивачем для своїх споживачів, а позивач, в свою чергу, сплачувати відповідачу послуги з передачі електроенергії за обумовленими тарифами в строки, передбачені у договорі.
Листом № 24/1839 від 04.07.06. відповідач попередив позивача про відключення 06.07.06. приєднань позивача з електропідстанцій відповідача за невиконання умов вищевказаного договору щодо оплати отриманих послуг. 07.07.06. відповідачем було припинено надання послуг позивачу з передачі електроенергії.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Як вбачається з матеріалів справи, укладеним між сторонами договором № У-204-05 від 22.06.05. встановлений обов'язок відповідача надавати позивачу послуги з передачі електричної енергії власними місцевими (локальними) електромережами і обов'язок позивача оплачувати надані відповідачем послуги у передбачений даним договором строк.
Згідно з ч. 3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку частково або в повному обсязі.
В ході судового розгляду встановлено, що позивач постійно порушує встановлені Договором строки сплати отриманих послуг, в зв'язку з чим, станом на 07.07.2006 р. в нього утворилася заборгованість перед відповідачем в сумі 13.207.405,11 грн.
Виходячи з положень ст. 538 ЦК України, невиконання позивачем обов'язку з оплати послуг наданих відповідачем за вищевказаним договором, дає останньому право зупинити надання цих послуг до моменту виконання зобов’язань, взятих на себе позивачем.
Таким чином, суд приходить до висновку, що 07.07.06. відповідач правомірно тимчасово припинив надання послуг позивачу з передачі електроенергії за договором № У-204-05 від 22.06.05.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право на захист своїх законних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Також, в даних статтях, наводиться перелік способів захисту прав та інтересів суб’єктами господарювання та зазначається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, ні ст. 20 ГК України, ні ст. 16 ЦК України та іншими законами України, а також укладеним між сторонами договором № У-204-05 від 22.06.05. не встановлений обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів, який полягає в зобов’язанні відповідача утриматись від вчинення дій з припинення чи обмеження надання послуг позивачу за договором № У-204-05 від 22.06.05. «Про надання послуг з передачі електроенергії».
Отже суд вважає, що тільки у встановлений законом чи договором спосіб можна захистити законні права та інтереси однієї особи, не порушуючи законних прав та інтересів інших осіб. В разі, якщо обраний стороною спосіб захисту своїх прав не відповідає встановленим законом або договором способам захисту, суд повинен відмовити в задоволенні позову.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті держмита і на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, п.3 ст.83, ст.ст. 84, 85 ГПК України суд, -
В И Р І Ш И В:
1. В задоволені позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
У судовому засіданні за згодою сторін у відповідності зі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Рішення підписано 23.08.06 р.
Суддя О.В. Закропивний