Справа №2-1876/07
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2007р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
судді Антипової Л.О.
при секретарі Шерстюк Н.В.
за участю перекладача ОСОБА_1
адвоката ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Київського міського натаріального округу ОСОБА_7, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання договору дарування частини квартири недійсним,-
В С Т А Н О В И В:
Позивачі просять суд визнати договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 що належала їм на праві власності у розмірі 1/6 частини кожному, який був посвідчений 21.07.2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7. недійсним, посилаючись на те, що вказаний договір був укладений позивачами внаслідок обману.
Також просять зобов'язати Київське міське БТІ скасувати державну реєстрацію права приватної власності на ОСОБА_5 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 та на ОСОБА_6 1/6 частини вищевказаної квартири.
Зобов'язати Київське міське БТІ поновити державну реєстрацію права приватної власності на ОСОБА_3 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 та на ОСОБА_4 1/6 частини вищевказаної квартири.
Відповідачі та їх представник позову не визнали та пояснили, що позивачі добровільно подарували їм належні на праві власності частини квартири АДРЕСА_1. Обдаровані на час укладення договору дарування були неповнолітніми, тому не могли щось обіцяти своїм дідусеві та бабусі, позивачам по справі, які самостійно вирішили розпорядитись своєї власністю на їх користь, а відповідно не могли їх ввести в оману. Крім того, саме дідусь ОСОБА_4 приїздив до батьків відповідачів з пропозицією подарувати своїм онукам належну йому та його дружині, їх бабусі, частини квартири. Саме через це їх батьки разом з ними приїхали влітку 2004 року до м.Києва з Луганської області для укладення оспорюваного договору дарування. Відповідачі важають, що дідусь та бабуся розпорядились своїм майном на власний розсуд, подарувавши його їм.
Представник 3-ї особи, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7. підтвердила, що нею посвідчувався оспорюваний договір дарування. Позивачі по справі самостійно звернулись з приводу його укладення. Вона добре пам'ятає, що вони були глухими, тому спілкувались через свою дочку, матір відповідачів, а також вона особисто писала запитання позивачам для з'ясування їх дійсної волі щодо укладення договору дарування, на які вони власноручно написали, що зрозуміли прочитане та дарують свої частки квартири онукам.
Представник 3-ї особи, БТІ м.Києва, до суду не з'явився, про слухання справи повідомлений належним чином. Надав до суду письмові пояснення та просить слухати справу у його відсутності.
Заслухавши сторони та їх представників, свідків, вивчивши справу, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_8., ОСОБА_9, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. на праві власності в рівних долях належала трикімнатна квартира АДРЕСА_2 (а.с.10).
12.01.2004р. Співвласники квартири АДРЕСА_2 уклали договір міни, відповідно до якого набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 в наступних частках: ОСОБА_9. - ½ частину квартири, ОСОБА_8., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - по 1/6 частині квартири кожному (а.с.13-14).
21.07.2004 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3, згідно договору дарування частини квартири, подарували по 1/6 частині квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5., ОСОБА_6. (а.с.74).
Свідок ОСОБА_8., дочка позивачів, пояснила, що про договір дарування вона дізналась в серпні 2007 року, коли переносила речі з однієї кімнати в іншу та вирішила про це запитати у своїх батьків, на що вони відповіли, що нічого онукам не дарували. Весь час у спірній квартирі проживала вона з батьками та своєю дитиною, ведуть спільне господарство з батьками, мають спільний бюджет, несуть витрати по утриманню квартири та сплаті комунальних послуг.
Свідок ОСОБА_10, дочка позивачів та мати відповідачів, пояснила, що її батьки навесні 2004 року, після переселення у двокімнатну квартиру, звернулись до них з пропозицією переоформити належні їм частини квартири на онуків побоюючись, що ОСОБА_8., з вини якої відбулась міна трикімнатної квартири на двокімнатну, може розпорядитись квартирою на користь сторонніх осіб.
Влітку вона зі своєю сім'єю приїхали до батьків у м.Києві для оформлення документів. Укладення договору дарування на користь онуків було ініціативою позивачів по справі. Про намір його укладення та подальше існування приховувалось від ОСОБА_8. Батьки добровільно ходили до нотаріальної контори, замовляли та отримували в БТІ м.Києва довідки, підписували договір, розуміючи значення правочину, який нині оспорюється.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, договір дарування від 21.07.2004 року був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7., яка встановила особи сторін та їх дієздатність, переконалась у дійсних намірах щодо укладення правочину.
Нотаріус не заперечує, що відповідно до п.2.2 договору дарування в її присутності дарувальники мали передати обдарованим ключі від квартири, але ця умова не виконана, оскільки обдаровані у спірній квартирі не проживали та не мали наміру в ній проживати найближчим часом, передачі ключів не вимагали (а.с.74 зворот).
Крім цього, більше трьох років питання щодо оспорювання чинності вказаного договору у позивачів не виникало, а у відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від того, чи дійсно права позивачів порушені. Оскільки цивільно-правовий інститут позовної давності належить до інститутів матеріального права, суд, встановивши, що строк давності пропущено, питання про його поновлення не ставилось, підстав для його продовження відсутні, тому може відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ч.1, 4 ст.722 ЦК України, право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачі посилаються на те, що оспорюваний договір був укладений внаслідок обману та під впливом тяжкої обставини, якою була поведінка їх другої дочки ОСОБА_8..
Оцінюючи всі докази по справі, суд вважає, що посилання позивачів на укладення договору під впливом обману є необгрунтованим, оскільки у судовому засіданні не було встановлено, що одна сторона навмисно ввела другу сторону в оману. Обдаровані, на час укладення договору дарування взагалі були неповнолітніми, тому не могли цього зробити, а їх мати, ОСОБА_10, спростувала вказані обставини.
Також у судовому засіданні не знайшли підтвердження посилання відповідачів на укладення договору під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки сторони не заперечують, що нотаріус при посвідченні договору дарування роз'яснювала сторонам наслідки його укладення, також позивачі не заперечують, що вони власноручно написали на поставлені письмого нотаріусом запитання, що зрозуміли прочитане та дарують свою частину квартири онукам, тому суд ставиться критично до пояснень позивачів, що вони не розуміли значення свого звернення до нотаріальної контори, вважаючи, що відповідачі мають їх матеріально утримувати, що також не відповідало вікові відповідачів.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про власність», кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватись і розпоряджатись майном особисто або спільно з іншими.
Саме наданим законом правом позивачі скоритались та розпорядились належним їм майном на власний розсуд, що є підставою до відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 60, 208, 209, 213, 215, 218, 294 ЦПК України, ст.ст.230, 233, ч.4 ст.267, 317, 319, 325, 334, 379, 380, 382, 717, 718, 719, 720, 722 ЦК України, ст.ст.2, 19, 48, 49 Закону України «Про власність», ч.2 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», суд, -
В И Р І Ш И В :
ОСОБА_3,ОСОБА_4 у задоволненні позову до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Київського міського натаріального округу ОСОБА_7, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання договору дарування частини квартири недійсним відмовити.
Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м.Києва через районний суд.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м.Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження через районний суд.
Суддя