Справа № 2-131/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

13 січня 2011 року

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області                                                 в складі:

головуючої судді                                              Бондаренко В.М.,

при секретарі                                                             Троян В.Б.,

         за участю позивачки                                           ОСОБА_1

                           представника позивачки                  ОСОБА_2

                           представника позивача                     ОСОБА_1

                           відповідачів                                       ОСОБА_3

                                                                                       ОСОБА_4

                           представників відповідачів              ОСОБА_5

                                                                                        ОСОБА_6

                                                                                        ОСОБА_7

                                                                                        ОСОБА_4

розглянувши у  відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Виконавчого комітету Павлоградської міської ради, ОСОБА_10 про визнання рішення органу приватизації неправомірним, угоди договору міни недійсною, визнання права власності на 2/3 частини квартири та витребування квартири у добросовісного набувача, суд –

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2010 року позивачі звернулись до суду з позовною заявою до відповідачів, в подальшому уточнивши її, в якій просили суд визнати неправомірним та скасувати рішення виконкому Павлоградської міської ради від 02 березня 1999 року щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_11; визнати недійсний договір міни квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_3 від 15 грудня 1999 року, укладений на Павлоградській товарній біржі між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнати за ними, кожним окремо, право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 Дніпропетровської області; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 Дніпропетровської області, укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_10 28 березня 2009 року та посвідчений Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою; витребувати у відповідача ОСОБА_10 на їх користь квартиру АДРЕСА_1, Дніпропетровської області.

В обґрунтування позову зазначили, що відповідач ОСОБА_3 в період знаходження з позивачкою ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, обміняв належну йому двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ( далі квартира № 51) на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3. (далі квартира № 50), шляхом укладання на Павлоградській товарній біржі 15 грудня 1999 року із відповідачем ОСОБА_4 договору міни.  Квартира № 51 належала відповідачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого йому виконкомом Павлоградської міської ради 02 березня 1999 року на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». На момент приватизації квартири № 51 позивачка та на той час неповнолітній позивач ОСОБА_8 проживали та були зареєстровані в зазначеній квартирі, але без їх участі, спірна квартира була приватизована лише на відповідача ОСОБА_3 Вважають, що у зв»язку з тим, що вони не приймали участь в приватизації квартири № 51, то мають право на визнання за ними часткового права власності на зазначену квартиру та визнання усіх послідуючих договорів щодо цієї квартири недійсними, з витребуванням цієї квартири у відповідача ОСОБА_10 Крім того вважають, що були порушені майнові права ОСОБА_8, як дитини, так як на час укладання договору міни він був неповнолітній, а договір укладався без дозволу органу опіки та піклування. Також вважають, що не були порушені строки позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, так як про всі обставини вони дізнались у 2008 році, коли відповідач ОСОБА_3 пред»явив до них позов про виселення з спірної квартири. У зв’язку з чим вони і вимушені звернутися до суду за захистом своїх прав.      

          У судовому засіданні позивачка, яка також представляє інтереси ОСОБА_8, представник позивачки ОСОБА_2 підтримали уточнені позовні вимоги, просили уточнений позов задовольнити повністю, посилаючись на підстави і доводи, зазначені в позовній заяві.                     Позивачка, яка була допитана судом  в якості свідка, пояснила суду, що вона знала про той факт, що відповідачем проводиться приватизація спірної квартири та вона приватизована, але була впевнена, що вона в розмірі 1-3 частини приватизована на неї, відповідача ОСОБА_3 та на ОСОБА_8 Також пояснила, що під час укладання договору міни квартири № 51 була присутня на Павлоградській товарній біржі разом з відповідачем ОСОБА_3, але не знала та не усвідомлювала, що квартира № 51 належить тільки ОСОБА_3, так як вона знаходилась з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, а відповідно до штампу у паспорті вона разом з сином ОСОБА_8 прописані були у квартирі № 51 на час укладання угоди та повинні були мати право власності на частину зазначеної квартири.

          Відповідач ОСОБА_3, його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні просили відмовити у позові повністю на тих підставах, що приватизація квартири № 51 проведена відповідно до законодавства, а також усі послідуючі угоди стосовно спірної квартири не можуть бути визнані судом не дійсними, так як відображали волю сторін та є законними. Також просили відмовити у задоволенні позову на тих підставах, що позивачами порушені строки позовної давності для звернення до суду, так як позивачка ОСОБА_1 знала про те, що у 1999 році проведена приватизація квартири № 51 та не могла не знати хто приймав участь в приватизації. Також відповідач ОСОБА_3, який був допитаний в якості свідка, повідомив, що на час приватизації квартири № 51, він знаходився з ОСОБА_1 у шлюбі та в сім»ї, між ними ніяких матеріальних претензій, як у подружжя, не було, і те, що приватизація квартири № 51 була проведена лише з його участю відповідачка знала, так як сама збирала документи на приватизацію. За їх взаємною згодою вони вирішили обміняти квартиру № 51, і про це свідчить той факт, що позивачка ОСОБА_1 була присутньою при укладанні цієї угоди, але не приймала участі, так як знала, що квартира № 51 приватизована лише на нього.   

          Відповідачка ОСОБА_4, яка також представляє інтереси відповідачки ОСОБА_10, представник відповідача ОСОБА_4 –ОСОБА_5 також в судовому засіданні просили відмовити у позові повністю посилаючись на те, що договір міни квартири № 51, а також послідуючі угоди відповідали волі сторін договорів та є законними. А також з тих підстав, що відповідачка ОСОБА_1 з 20.05.1993 року зареєструвала у виконкомі Павлоградської міської ради своє постійне місце проживання в гуртожитку по АДРЕСА_4, як особа, яка потребує поліпшення своїх житлових умов, що підтверджують той факт, що станом на березень 1999 року вона не мала права на приватизацію. Відповідачка ОСОБА_4 пояснила суду, що під час укладання договору міни від 15.12.1999 року на Павлоградській товарній біржі, крім неї та ОСОБА_12, була присутня позивачка ОСОБА_1, яка усвідомлювала те, що договір міни укладався та підписувався лише нею, тобто ОСОБА_4, та ОСОБА_3 А на її запитання до ОСОБА_1 про те, чи владнано питання з органом опіки та піклування щодо неповнолітньої дитини, яка в них є, то повідомила, що все владнано.

           Представник відповідача Виконавчого комітету Павлоградської міської ради Кізенко С.І. в судовому засіданні просив відмовити у позові повністю на тих підставах, що відділом по обліку та розподілу житлової площі Павлоградської міської ради приватизація квартири № 51 була проведена відповідно до діючого законодавства та видано свідоцтво № 17166 від 02.03.1999 року про право власності квартири № 51 на ім»я ОСОБА_3 В архівній справі по приватизації квартири зібрані всі документи, які давали підстави для проведення приватизації лише на одну особу  ОСОБА_3., так як відповідно до довідки з місця проживання у квартирі № 51 була лише зареєстрована одна особа –ОСОБА_3

        Свідок ОСОБА_13, яка підписувала довідку про склад сім»ї для проведення приватизації квартири № 51 пояснила суду, що має місце первісна по квартирна карточка, яка знаходиться в архіві ПП КП-1, яка не була приєднана до матеріалів справи, та яка відображає прописку та виписку наймача та членів сім»ї наймача у квартирі № 51 на час приватизації, де відсутні такі члени сім»ї, як ОСОБА_1 та ОСОБА_8 Станом на 02.03.1999 року у квартирі № 51 зареєстрована була тільки одна особа - ОСОБА_3, тому і була видана довідка про склад сім»ї по квартирі № 51 для приватизації з зазначенням однієї особи –ОСОБА_3 На даний час в картотеці ПП КП-1 знаходить по квартирна карточка, яка продовжує дані щодо зареєстрованих осіб у квартирі № 51, але для неї є не зрозумілим та обставина, що в ній з»явилися дані щодо реєстрації та виписки ОСОБА_1 та ОСОБА_8 Також повідомила, що відповідно до відповіді відділу по обліку та розподілу житлової площі Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради від 06.01.2011 року встановлено, що ОСОБА_1 дійсно перебуває на обліку потребуючих поліпшення житлових умов при міськвиконкому з 20.05.1993 року. На момент взяття на облік була зареєстрована у гуртожитку на АДРЕСА_4. Тривалий час документи на перереєстрацію не надавались. Тільки в листопаді 2008 року, після розірвання шлюбу з громадянином ОСОБА_3, була надана довідка з місця проживання ІНФОРМАЦІЯ_1. Відомостей про її реєстрацію на АДРЕСА_1 виконком не мав, бо при наявності такої інформації громадянка ОСОБА_1 була б знята з квартирної черги.

       Вислухавши сторони, представників сторін, свідка, вивчивши та дослідивши в судовому засіданні оригінали первісної та продовжуваної по квартирної карточки, а також інші письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступного.

        У судовому засіданні встановлено, що відділом по обліку та розподілу житлової площі Павлоградської міської ради було видано свідоцтво № 17166 від 02.03.1999 року про право власності квартири № 51 на ім»я ОСОБА_3 (арк..сп.26). Одним із підстав видачі зазначеного свідоцтва стала довідка про склад сім»ї наймача у квартирі № 51, зі зазначенням кількості зареєстрованих, а саме, одного ОСОБА_3 (арк..сп. 29), що підтверджується первісною по квартирною довідкою. Відповідно до договору міни від 15.12.1999 року укладеному на Павлоградській товарній біржі, за реєстраційним номером № 12-24 НДм, ОСОБА_3 та ОСОБА_4  обмінялись належними їм квартирами, а саме, двокімнатною квартирою АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 належній ОСОБА_4 А відповідно до договору дарування від 28.03.2009 року посвідченого державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори, зареєстрованого за № 2-1719, ОСОБА_4 подарила ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1

         Суд приймачі до уваги пояснення свідка ОСОБА_13, які стикуються з дослідженими письмовими доказами по справі, не находить порушень діючого законодавства зі сторони Виконавчого комітету Павлоградської міської ради щодо видачі свідоцтва № 17166 від 02.03.1999 року про право власності квартири № 51 на ім»я ОСОБА_3

          Крім того відповідно до відповіді відділу по обліку та розподілу житлової площі Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради від 06.01.2011 року встановлено, що ОСОБА_1 дійсно перебуває на обліку потребуючих поліпшення житлових умов при міськвиконкому з 20.05.1993 року. На момент взяття на облік була зареєстрована у гуртожитку на АДРЕСА_4. Тривалий час документи на перереєстрацію не надавались. Тільки в листопаді 2008 року, після розірвання шлюбу з громадянином ОСОБА_3, була надана довідка з місця проживання ІНФОРМАЦІЯ_1. Відомостей про її реєстрацію на АДРЕСА_1 виконком не мав, бо при наявності такої інформації громадянка ОСОБА_1 була б знята з квартирної черги.

 Тому вимоги позивачів про визнання неправомірним та скасування рішення виконкому Павлоградської міської ради від 02 березня 1999 року щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_11, а також визнання за позивачами, кожним окремо, право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 Дніпропетровської області не підлягають задоволенню.

          Статтею 55 Конституції встановлено, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом.

          Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим законом, звернутися до суду про захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

           За теоретичним визначенням, позов –це матеріально-правова вимога до відповідача з приводу порушеного права, а належними сторонами в цивільному процесі є особа, якій належить право вимоги –позивач та особа, яка повинна відповідати за позовом –відповідач.

           Право на звернення до суду з вимогою про визнання угод недійсними ( ст.ст. 45-58 ЦК Української РСР, чинного на момент укладання договору міни від 15.12.1999 року, положення постанови Пленуму Верховного Суду від 28.04.78 р. № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійними») мають сторони, між якими укладено угоди, та інші особи, права яких безпосередньо порушено. Судом було встановлено, що позивачі не були сторонами договору міни та не мали прав, які можуть бути порушеними. Тому вимоги позивачів щодо визнання недійсним договору міни квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_3 від 15 грудня 1999 року, укладеного на Павлоградській товарній біржі між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.

         Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявленою як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (ст.ст. 215- 216 ЦК України, чинного на момент укладання договору дарування від 28.03.2009 року, положення постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 року №  9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними»).  Судом було встановлено, що позивачі не були сторонами договору дарування та не мали прав, які можуть бути порушеними.   Тому вимоги позивачів  щодо визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 Дніпропетровської області, укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_10 28 березня 2009 року та витребування у відповідача ОСОБА_10 на їх користь квартири АДРЕСА_1, Дніпропетровської області не підлягають задоволенню.

         Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

          Правовідносини щодо приватизації квартири № 51 виникли у березні 1999 року, а договір міни квартири № 51 вчинявся у грудні 1999 року, та на той час інтереси неповнолітнього ОСОБА_8, позивача по справі, здійснювала її законний представник –мати ОСОБА_1, яка відповідно до досліджених обставин справи знала про вчинення спірних правочинів, та повинна була усвідомлювати свої права та права неповнолітнього сина у їх здійсненні, які вчинялись без її участі та участі сина. Але ставилась  зневажливо до питання про захист своїх прав та прав своєї неповнолітньої дитини. Тому суд приходить до висновку, що підстав для поновлення строків не має.

         З урахуванням наведеного, суд вважає, що не має підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Таким чином, зібрані у справі докази та наявна їх оцінка вказують на наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 45-58 ЦК Української РСР, ст.ст. 215- 216, 257 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 57-61, 76, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

         У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Виконавчого комітету Павлоградської міської ради, ОСОБА_10 про визнання рішення органу приватизації неправомірним, угоди договору міни недійсною, визнання права власності на 2/3 частини квартири та витребування квартири у добросовісного набувача –відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя:                                                                                                                В.М. Бондаренко