Справа №  22ц -1799/2007 р.	Головуючий у першій інстанції  -  Карапута Л.В.
Категорія -  цивільна	Доповідач - Боброва І.О.

 

 

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И

 

 

20 грудня 2007 р.	Апеляційний суд Чернігівської області
у складі:
головуючого - судді:	Бобрової І.О.,
суддів:	Лазоренко М.І., Редьки А.Г.
при секретарі:	Рябчук С.В.,
за участю:	Позивача, його представника - ОСОБА_4., відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_5

      

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою - ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2007 р.  по справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, КП „Деснянське” про визнання права власності та встановлення порядку користування квартирою,

 

в с т а н о в и в:

 

         В травні 2007 року позивач звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_2., в якому просив визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що зареєстрована на ім'я відповідача та встановити порядок користування даною квартирою, виділивши йому кімнату 7, площею 18,1 кв.м. з балконом, а  відповідачу кімнату 5, площею 10 кв.м. та кімнату 2, площею 12,2 з лоджією. В загальному користуванні залишити кладові 6 та 9, ванну 4, санвузол 3, кухню та коридор.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 30.04.1969 р. Оскільки спільне життя не склалося, 29.12.2001 р. шлюб було розірвано. В період спільного проживання з відповідачем вони придбали спірну квартиру, яка складається з трьох кімнат. Позивач вважає цю квартиру спільною сумісною власністю подружжя.

 

         В подальшому позивач уточнив свої вимоги (а.с.29) і просив винести рішення, яким визнати за ним право власності на Ѕ частину балансової вартості квартири, що в грошовому еквіваленті становить 20 910 грн.; визнати за ним право на Ѕ частину квартири, встановити порядок користування даною квартирою, який він зазначив в першій позовній заяві. Також просив зобов'язати КП Деснянське укласти окремий договір про обслуговування і відкрити   окремі рахунки на нього та позивача згідно займаної площі.

 

         Під час розгляду справи до участі у справі в якості відповідачів  були залучені ОСОБА_3 та КП „Деснянське”. 

 

         Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2007 р. позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені частково. Встановлений порядок користування квартирою АДРЕСА_1. ОСОБА_1. виділено в користування жилу кімнату площею 12,2 кв.м. та балкон. В користування ОСОБА_2. та ОСОБА_3. виділені жилі кімнати 10 кв.м та 18,1 кв.м., а також балкон. В спільному користуванні сторін залишені кладові, ванна кімната, вбиральня, кухня та коридор. КП „Деснянське” Чернігівської міської ради зобов'язано укласти з ОСОБА_1. окремий договір про участь у витратах на утримання жилого приміщення.

 

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1. просить рішення суду від 17 вересня 2007 р.  змінити, визнавши за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд безпідставно позбавив його права власності на майно, що було придбано в період шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя. Після розірвання шлюбу він продовжував проживати в спірній квартирі, тому посилання суду на збіг строку позовної давності, на його думку, є незаконним. Тільки півроку тому відповідач ОСОБА_2 стала говорити, що він втратив право на спірну квартиру, тому позивач вважає, що про своє порушене право він дізнався тільки пів року тому.  

 

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає,  що  апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення, виходячи з наступного:

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на  основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

При постановлені рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 29 КпШС України та ст.72 СК України позивачем пропущений строк позовної давності, а оскільки він не ставить питання про його поновлення, то і немає підстав для задоволення його позовних вимог в цій частині. Строк позовної давності суд першої інстанції рахував, відповідно до ч.2 ст.114 СК України, з моменту набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, тобто з грудня 2001 року.

 

Проте такий висновок суду є невірним. СК України, на який послався суд першої інстанції, набрав чинності з 01.01.2004 року. На момент прийняття рішення судом про розірвання шлюбу діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України (1969 року). Відповідно до ст.44 КпШС України, шлюб вважався розірваним з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадського стану, а не з моменту набрання чинності рішенням суду. Судом  першої інстанції момент припинення шлюбу з'ясований не був.

Крім того, при постановлені рішення в частині відмови в задоволенні позову, суд  керувався лише абзацом першим ч.2 ст.72 СК України, не врахувавши абзац другий, відповідно до якого позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Під час судового засідання апеляційним судом було встановлено, що спірна квартира була придбана на ім'я відповідача ОСОБА_2. 28.12.1992 року (а.с.8-9), тобто під час перебування ОСОБА_2. та ОСОБА_1. в зареєстрованому шлюбі. Таким чином зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

В судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що після прийняття судом рішення про розірвання шлюбу в 2001 році, сторони продовжували проживати в спірній квартирі, позивач ніс витрати пов'язані з її утриманням. Його право на спірну квартиру, як стверджує позивач, відповідач ОСОБА_2 почала порушувати півроку тому, заявляючи про відсутність прав у позивача на спірну квартиру. Зазначене твердження відповідач ОСОБА_2 та її представник нічим не спростували.  В такий ситуації позовна давність розпочалася саме з часу порушення відповідачем ОСОБА_2. прав свого колишнього чоловіка ОСОБА_1. на спільну сумісну власність.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Таким чином за позивачем слід визнати право власності на Ѕ частину спірної квартири.

 

 

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

 

На цій підставі апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду від 17 вересня 2007 р.  підлягає скасуванню в повному обсязі.

 

Відмовивши ОСОБА_1. в позові про визнання за ним права власності на частину спірної квартири, і, фактично визнавши єдиним власником цієї квартири ОСОБА_2., суд першої інстанції, без посилання на будь-яку норму матеріального права визначив порядок користування спірною квартирою між її власником ОСОБА_2. та особами, що в ній зареєстровані - ОСОБА_1. та ОСОБА_3., порушивши конституційне право власника на володіння, користування та розпорядження за власним розсудом майном, що йому належить. 

 

Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції.

Оскільки, як зазначалося вище, спірна квартира визнається спільною сумісною власністю подружжя, позовні вимоги ОСОБА_1. в частині визначення порядку користування квартирою підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. №20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”, квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

 

З наданих сторонами доказів не вбачається чи можливо провести реальний розподіл спірної квартири. Неможливо  встановити і порядок користування цією квартирою між сторонами, оскільки з копії поетажного плану на а.с.6  не можна встановити які кімнати є прохідними, а які ізольованими. Крім того, ця копія є неякісною і містить виправлення.

Таким чином, спірну квартиру слід залишити в спільному користуванні.

 

Стосовно зобов'язання  КП „Деснянське” Чернігівської міської ради укласти з ОСОБА_1. окремий договір про участь у витратах на утримання жилого приміщення, то в цій частині рішення суду підлягає  скасуванню, через відсутність предмету спору.

 Згідно з статтею 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 

Відповідні докази, що підтверджували б відмову відповідача КП „Деснянське” Чернігівської міської ради укласти з ОСОБА_1. окремий договір про участь у витратах на утримання жилого приміщення позивач суду не надав.

 

Вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на Ѕ балансової вартості спірної квартири сам позивач пояснив як складову частину його вимог про визнання за ним права власності на частину спірної квартири.

 

На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 193 грн.(а.с.1,2,54,74,75), що були понесені ОСОБА_1. при подачі позовної заяви та апеляційної скарги.

 

На користь держави з відповідача ОСОБА_2. слід стягнути недоплачену суму витрат на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи, а саме 22,5 грн.

 

          Керуючись ст.ст. 60, 61 ч.3, 68, 70, 71 СК України, ч.3 ст. 368, 370 ЦК України, ст.ст. 88, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд -

 

В И Р І Ш И В:

 

         Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

 

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2007 р.  - скасувати.

 

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1

 

Визнати за ОСОБА_2  право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1

 

Квартиру  АДРЕСА_1 залишити в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2. 

 

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

 

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати  в сумі 193 (сто дев'яносто три) грн.

 

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи в сумі 22 (двадцять дві) грн. 50 коп.

 

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але воно може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

 

 

          Головуючий:                                           Судді: