АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 лютого 2011 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого Савчук М.В.
суддів:Винту Ю.М., Лисака І.Н.
секретаря Сторожук У.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, інтереси якого за дорученням представляє ОСОБА_4, до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»в особі Чернівецької філії «ПриватБанк», Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах», Відкритого акціонерного товариства Української страхової компанії «Дженералі-Гарант»о особі Чернівецької філії «Дженералі-Гарант», третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Національний Банк України про захист прав споживача, визнання правочинів недійсними, зобов’язання відшкодувати страхові платежі, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, інтереси якого за дорученням представляє ОСОБА_4, на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_3, інтереси якого за дорученням представляє ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк»в особі Чернівецької філії «ПриватБанк», ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах», ВАТ Української страхової компанії «Дженералі-Гарант»о особі Чернівецької філії «Дженералі-Гарант», третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Національний Банк України про захист прав споживача; визнання недійсним кредитного договору від 06.09.2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_3; розірвання договору застави від 06.09.2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_3; визнання недійсним договору страхування наземного транспорту від 06.09.2009 року, укладеного між ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах»та ОСОБА_3 та зобов’язання ЗАТ «Страхову компанію «Інгосстрах»повернути сплачені страхові платежі; визнання недійсним договору добровільного страхування автотранспорту
____________________________________________________________________________________
Справа 22ц-363 \ 2011 р. Головуючий у 1 інстанції Кибич І.А.
Категорія 19/27 доповідач Савчук М.В.
від 06.09.2007 року, укладеного між ВАТ УСК «Дженералі-Гарант»та ОСОБА_3 та зобов’язання ВАТ УСК «Дженералі-Гарант»повернути сплачені страхові платежі; стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк»на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 3000 грн. відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, інтереси якого за дорученням представляє ОСОБА_4, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю.
Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції правильно виходив з того, що зміст кредитного договору від 06.09.2007 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк»і ОСОБА_3 на суперечить положенням законодавства України, а тому правові підстави для визнання його недійсним відсутні та, як наслідок відсутні підстави для визнання недійсним договору застави рухомого майна від 06.09.2007 року. Укладенні договора страхування не суперечать ЦК України, Закону України «Про страхування»,оскільки обгрунтованих підстав для визнання недійсними не встановлено.У зв»язку із відсутністю підстав для визнання договорів недійсними відсутні і підстави для задоволення вимог про зобов»язання відшкодувати страхові платежі та моральної шкоди.
Із матеріалів справи вбачається, що 06.09.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк»та позивачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №CVF0AU00040217 згідно умов якого, банк надав кредитні кошти в сумі 14894,30 доларів США на купівлю автомобіля та у розмірі 6129,50 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених кредитним договором, під 1% на місяць на строк з 06.09.2007 року по 04.09.2014 року включно. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_3 та ПриватБанком було укладено договір застави рухомого майна №CVF0AU00040217 від 06 вересня 2007 року, відповідно до якого позивач передав банку в заставу Chevrolet Aveo, легковий седан 2007 року випуску.
Відповідач виконав свої зобов’язання, надавши кредитні кошти та кошти на сплату страховки, обумовлені Договором, що не оспорюється сторонами.
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Під час укладання кредитного договору, позичальника ОСОБА_3 було ознайомлено в повному обсязі з умовами договору, який сам заявив видачу кредиту в доларах США.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на те, що у зв’язку з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу значно зросла, що призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків, як споживача, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти-гривні.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний Банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.
Положенням «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою Правління Національний Банк України № 496 від 12.11.2003р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США установлюється щоденно.
Та обставина, що в процесі виконання кредитного договору курс валют договору - долар США значно зріс порівняно з гривнею України, не може вважатися істотною зміною умови договору й кваліфікуватися як несправедлива умова, та не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства), ч. 3 ст. 203 ЦК України (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі) та ч. 5 ст. 203 ЦК України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).
Волевиявлення позивача на укладення спірних договорів було вільним і підчас їх підписання він був ознайомлений з їх умовами та наслідками.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність передбачених ст.ст. 203,215 ЦК України підстав для визнання зазначених догворів недійсними.
Не є підставою для визнання договору недійсним надання кредиту в іноземній віалюті, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та контролю «не містить такої заборони .
Безпідставною є доводи апелянта про те, що відповідач без індивідуальної ліцензії не мав права виконувати грошові зобов»язання за кредитним договором в іноземній валюті.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «Приватбанк»мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на віласний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.
Пунктом 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
Твердження апелянта, що при укладанні договору представник Банку не мав належних повноважень є безпідставними, оскільки спростовуютьтся матеріалам справи.
Згідно з п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач в своїй позовній заяві не довів тих обставин на які він посилається як на законні підстави для визнання кредитного договору недійсним.
Посилання апелянта на те, що відповідно до вимог кредитного договору змушений був укладати договір добровільного страхування автотранспорту №241-26-78, саме з відповідачем ВАТ УСК «Дженералі-Гарант», що не відповідало його внутрішній волі, що в свою чергу є підставою для визнання вказаного договору страхування недійсним, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними.
Законом України «Про страхування»передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування»договір страхування повинен містити, зокрема, строк дії договору.
Жодною із сторін в судовому засіданні не оспорювалося наявність Програми страхування майна юридичних та фізичних осіб ВАТ УСК «Дженералі-Гарант», згідно яких строк страхування майна визначено один рік або менше.
Також судом встановлено, що позивачем на виконання умов п. 2.7 кредитного договору було укладено договір добровільного страхування автотранспорту, договір особистого страхування. Такі договори укладалися позивачем строком на один рік, що відповідає вимогам Закону України «Про страхування».
Колегія суддів вважає, що укладенні договори страхування жодним чином не суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, в тому числі Закону України «Про страхування», а також моральним засадам суспільства. Всі послідуючі сплати страхових платежів були здійснені у відповідності до п.2.7 кредитного договору.
Таким чином суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення і вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 3000,00 грн.
Встановлено, що між сторонами існують договірні відносини, а нормами ст.ст. 23,1167 ЦК України не передбачено відшкодування такої шкоди по договорах. Крім цього в укладених договорах відшкодування моральної шкоди також не передбачено.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених судом висновків не спростовують.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляції не є підставами для його скасування .
Керуючись ст.ст. 307,308,314 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, інтереси якого за дорученням представляє ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді