донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
28.02.2011 р. справа №11/487
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Шевкової Т.А.,
Суддів: Бойченко К.І., Черноти Л.Ф.
При секретарі: Чантурідзе А.В.
За участю представників сторін:
від позивача: Амеліна Т.М. по дов.;
від відповідача: Кузнецов А.С. по дов.
Розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2010р. у справі №11/487 (суддя Гончаренко С.А.)
за позовом Приватного підприємства “ОСОБА_1” м. Горлівка Донецької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” м. Запоріжжя
про стягнення 34 828,21грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Приватне підприємство “ОСОБА_1” м. Горлівка Донецької області, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” м. Запоріжжя, про стягнення 34 828,21грн., з яких 34 451,60грн.- сума шкоди, пов’язаної зі втратою вантажу, та 376,61грн. –3% річних з простроченої суми за користування грошима.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.11.2010р. по справі №11/487 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” м. Запоріжжя на користь Приватного підприємства “ОСОБА_1” м.Горлівка, Донецька область, 25411,70грн. шкоди, 254,12грн. державного мита і 86,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 376 грн. 61 коп. річних в позові відмовлено. В іншій частині позов залишено без розгляду.
Рішення господарського суду мотивовано тим, що позовні вимоги в частині стягнення 25411,70 грн. шкоди у вигляді вартості недопоставлених (розбитих) 8940 пляшок позивачем заявлені обґрунтовано, підтверджені зібраними у справі доказами, тому підлягають задоволенню. Стосовно стягнення 9039,90 грн. шкоди у вигляді вартості 3277 пляшок, що втратили товарний вигляд в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, місцевий господарський суд вказані вимоги залишив без розгляду, обгрунтувавши своє рішення тим, що неодноразово витребував у позивача нормативне і документальне обґрунтування понесених збитків, в тому числі оплату лікеро-горілчаних виробів, а також докладний розрахунок понесених збитків. Позивач витребувані докази не надав, також не надані докази проведення експертизи про визначення розміру заподіяної шкоди. Не надані позивачем і документи в підтвердження наявності на час розгляду справи у нього вантажу у зазначеній кількості та у стані, в якому він передавався у 2005р. безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди. Відсутність перелічених доказів та документів унеможливлює вирішення питання щодо визначення розміру заподіяної шкоди.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних з простроченої суми за користування грошима в сумі 376,61 грн. господарський суд відмовив, оскільки відповідно до п. 170 Статуту Автомобільного транспорту УРСР, на визнану суму претензії або на суму, що сплачується за рішенням арбітражних або судових органів, автотранспортні підприємства і організації сплачують 3 проценти річних. До матеріалів справи не надано доказів, що претензія відповідачем визнана, в судовому засіданні відповідач це підтвердив. Крім того, за правовою природою 3 проценти є нічим іншим, як платою за користування чужими грошовими коштами. Відшкодування шкоди не є зобов’язанням в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, а тому на суму майнової шкоди не повинні нараховуватись проценти.
На посилання відповідача щодо відсутності договірних відносин між сторонами, господарський суд зазначив, що згідно п. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортними накладними (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами). Так, відповідно до п. 47 Статуту автомобільного транспорту УРСР вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред’являється до перевезення, товарно-транспортні накладні..., які є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями. При прийняті вантажу до перевезення відповідач підписав товарно-транспортні накладні серії АА № 491051, № 491052, № 491053 від 28.01.2005р. року, тим самим прийняв Договір-заявку № 40 від 28.01.2005 року до виконання та підтвердив укладання між позивачем і відповідачем договору перевезення вантажу. Факт обізнаності керівника ТОВ “Автотранспортна фірма “Земляне, ЛТД” про укладання договору перевезення також підтверджується наявністю його підписів на актах приймання продукції за кількістю і якістю від 28.01.2005р. та від 31.01.2005р. від відповідача позивачу.
Заяву відповідача про застосування строків позовної давності суд не прийняв до уваги, обгрунтувавши це тим, що відповідно до ч.2 ст.258, ч.3 ст.925 ЦК України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік. ДТП сталася 28.01.05р., позов поданий 22.08.05р., тобто з дотриманням строків позовної давності.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД”, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2010р. у справі №11/487 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного підприємства “ОСОБА_1” відмовити.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що ніякого договору перевезення ані з ПП “ОСОБА_1”, ані з Запорізькою оптовою базою цього підприємства ТОВ “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” не укладало, та, відповідно, не знаходилось у договірних відносинах з перевезення 15600 пляшок лікеро-горілчаної продукції вартістю 43 980,00грн. від суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 на адресу Запорізької оптової бази ПП “ОСОБА_1”. Обміну листами по факсу, як зазначає господарський суд першої інстанції, сторони не здійснювали.
Крім того, посилаючись на подорожний лист №266334 від 25.01.2005р. на ім’я водія ОСОБА_4, скаржник зауважує, що ТОВ “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” не командирувало його до м. Ялта та не доручало йому перевезення лікеро-горілчаної продукції від ПП ОСОБА_3 на адресу оптової бази ПП “ОСОБА_1”, тобто водій сам, без згоди керівництва, завантажив під свою відповідальність 15600 пляшок лікеро-горілчаної продукції вартістю 43980грн., що, на думку заявника, виключає його відповідальність.
Суд першої інстанції зробив висновок, що факт обізнаності керівника ТОВ “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” про укладання договору перевезення підтверджується наявністю його підписів на актах приймання продукції за кількістю і якістю від 28.01.2005р. та від 31.01.2005р. від відповідача позивачу. При цьому, як стверджує скаржник, судом не прийнято до уваги, що акт приймання продукції від 28.01.2005р. не підписувався та у матеріалах справи відсутній. Акт від 30.01.2005р. підписаний директором ТОВ “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” не як перевізником, а як представником власника транспортного засобу на місці ДТП. Крім того, акт від 31.01.2005р., в якому відповідач зазначений перевізником, складений на підставі відомостей, внесених у товарно-транспортні накладні, а не на підставі договору-заявки №40 від 28.01.2005р. Саме тому, на думку скаржника, ці акти не можуть вважатися підтвердженням укладення договору перевезення.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
28.01.2005р. між приватним підприємством “ОСОБА_1” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” було оформлено договор-заявку № 40.
По товарно-транспортним накладним № 491051, 491052, 491053 від 28.01.2005р. відповідач у м. Ялта, вул. Красних Партизан,14, прийняв від Суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи ОСОБА_3 (вантажовідправник) 15600 пляшок лікеро-горілчаних виробів вартістю 43980,00 грн. та зобов’язався їх доставити позивачу в місті Запоріжжя. Перевезення здійснювалось автопотягом у складі тягача IVEKO (державний номер НОМЕР_1) та полупричепа GREY-ADAMS (державний номер НОМЕР_2).
Відповідно до п. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися Сторони... якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Як вбачається з матеріалів справи, при укладанні договору перевезення сторони використовували факс.
Згідно п. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортними накладними (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами). Так, відповідно до п. 47 Статуту автомобільного транспорту УРСР, вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред’являється до перевезення, товарно-транспортні накладні..., які є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями.
При прийняті вантажу до перевезення відповідач підписав товарно-транспортні накладні серії АА № 491051, № 491052, № 491053 від 28.01.2005р., тим самим прийняв Договір-заявку № 40 від 28.01.2005 року до виконання та підтвердив укладання між позивачем і відповідачем договору перевезення вантажу, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Таким чином, посилання заявника в апеляційній скарзі на неукладення договору перевезення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2005р. о 21 год. 50 хв. на автошляху Сімферополь –Ялта –Севастополь сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автопотяг у складі тягача IVEKO (державний номер НОМЕР_1) та полупричепа GREY-ADAMS (державний номер НОМЕР_2) зіткнувся з житловим будинком, розташованим за адресою: м. Алушта, вул.Сімферопольська, 2-а.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений вантаж, який перевозився, а саме: 8940 пляшок на суму 25411,70 грн. розбито, а 6660 пляшок вартістю 18568,30 грн. передана представниками відповідача позивачу за актом прийому продукції (товарів) за кількістю та якістю від 31.01.2005р.
Постановою Алуштинського міського суду АР Крим про відмову в порушенні кримінальної справи від 31.03.2005р. встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм автопотягу ОСОБА_4 правил дорожнього руху України, зокрема п. 1,5, п. 28.2.а та п. 28.3.а.
Крім того, в матеріалах справи наявна копія рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 18.09.2009р. у справі №2-10/09, яким встановлено, що власником вказаного транспортного засобу та напівпричіпу є ТОВ АТФ “Земляни.ЛТД”, а згідно наказу та посвідчення про відрядження, ОСОБА_4 з 25.01.2005р. перебував в трудових відносинах з ТОВ “Автотранспортна Фірма “Земляни, ЛТД” і знаходився у відрядженні. Як встановлено судом, ДТП відбулось з вини водія, який перебував з ТОВ “Автотранспортна Фірма “Земляни, ЛТД” в трудових відносинах, тому відповідальність по відшкодуванню матеріальних збитків лежить на ТОВ “Автотранспортна Фірма “Земляни, ЛТД”.
Вказане рішення в цій частині залишено без змін рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2010р.
Згідно ст. 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення 25411,70 грн. шкоди у вигляді вартості недопоставлених (розбитих) 8940 пляшок обгрунтовано задоволені судом першої інстанції.
У позовній заяві, крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 9039,90грн. вартості 3277 пляшок, які внаслідок дорожньо-транспортної пригоди втратили товарний вигляд і не можуть бути використані за призначенням (реалізовані), крім того, частина пошкодженої продукції була передана на переробку. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 376,61 грн. 3% річних з простроченої суми за користування грошима.
В матеріалах справи відсутні висновки експерта чи іншої уповноваженої установи відповідно до п. 13.6 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які б свідчили про втрату товарного вигляду частини товару і суми понесених збитків в цій частині, а також інші докази в підтвердження цієї частини позовних вимог, з огляду на що місцевий господарський суд вмотивовано залишив їх без розгляду відповідно до п.5 ст. 81 ГПК України.
Відповідно до п. 170 Статуту Автомобільного транспорту УРСР, на визнану суму претензії або на суму, що сплачується за рішенням арбітражних або судових органів, автотранспортні підприємства і організації сплачують 3 проценти річних.
До матеріалів справи не надано доказів, що претензія відповідачем визнана, крім того, за правовою природою 3 проценти є нічим іншим, як платою за користування чужими грошовими коштами. Відшкодування шкоди не є зобов’язанням в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, а тому на суму майнової шкоди не можна нараховувати проценти, про що обгрунтовано зазначено місцевим господарським судом.
Крім іншого, господарським судом першої інстанції вмотивовано не прийнято до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки відповідно до ч.2 ст.258, ч.3 ст.925 ЦК України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік. Позовна заява подана до господарського суду Запорізької області відповідно до канцелярського штампу 17.08.2005р., тобто з дотриманням вказаного строку з дня вчинення ДТП 28.01.2005р.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2010р. у справі № 11/487 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати держимита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотранспортна фірма “Земляни, ЛТД” м. Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2010 року у справі № 11/487 залишити без змін.
Головуючий Т.А.Шевкова
Судді: К.І. Бойченко Л.Ф. Чернота
Надруковано 5 примірників:
1-до справи
1-позивачу
1-відповідачу
1-госп.суду
1-ДАГС