КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.03.2011                                                                                           № 07/401

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Майданевича А.Г.

 суддів:             

 за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 10.03.2011 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.04.2010

 у справі № 07/401 ( .....)

 за позовом                               фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

 до                                                   товариства з обмеженою відповідальністю «Перше Травня Комбікормовий завод»   

 про                                                   стягнення 189496,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Перше Травня Комбікормовий завод» про стягнення 60 936 грн. основного боргу, 13 032,62 грн. пені, 5 825,48 грн. інфляційних збитків, 1 602,70 грн. 3% річних та 108 100 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року по справі № 07/401, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.07.2010 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 9 921,50 грн. основного боргу, 1 072,74 грн. пені, 938,57 грн. інфляційних втрат, 262,58 грн. процентів річних, 121,95 грн. витрат на сплату держмита, 15,19 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у задоволені решти позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2011 року касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.07.2010 року у справі № 07/401 скасовано, справу скеровано до Київського апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що вирішуючи даний спір, господарський суд не врахував, а апеляційна інстанція не звернула уваги на те, що наявність зобов’язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому, переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не виконав вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, не врахував викладеного, не дав оцінку усім доводам, наведеним позивачем у справі, не перевірив розрахунок суми, заявленої до стягнення, що свідчить про невжиття апеляційним судом заходів для всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, а тому постанова у справі прийнята за неповно з’ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення  місцевого господарського суду  по справі № 07/401 було прийнято з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права. При цьому, позивач наголошує на тому, що господарський суд Черкаської області не врахував те, що проведення розрахунків за товар можливе після прийняття цього товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього та не дослідив усі обставини, на які він посилався.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти вимог, що викладені позивачем в апеляційній скарзі, оскільки вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року є законним, об’єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просить залишити це рішення без змін, а апеляційну скаргу ПП ОСОБА_1 - без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року у справі № 07/401 прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Представник позивача судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП ОСОБА_1 - без задоволення.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за видатковими накладними від 17.04.2009 року № 17, № 18 та № 19 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передав ТОВ «Перше Травня комбікормовий завод» 21,350 тонн жмиху соняшника на суму 20 282,50 грн., 22,980 тонн жмиху соняшника  на суму 21 831 грн. та 9,370 тонн жмиху соняшника на суму 8 901,50 грн., а усього за вказаними трьома видатковими накладними - 53,700 тонни жмиху соняшника на загальну суму 51 015 грн.

29.04.2009 року між фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Перше Травня комбікормовий завод» (покупець) було укладено договір поставки № 29/04/09-01, за умовами якого постачальник зобов’язався упродовж 2009 року передати у власність покупця, а останній, в свою чергу, прийняти і оплатити вартість 2 000 тон макухи соняшникової за ціною 980 грн. за одну тонну на загальну суму 1 960 000 грн.

Відповідно до п. 7.1 договору поставки ТОВ «Перше Травня комбікормовий завод» зобов’язалося здійснювати оплату товару шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця грошових коштів, що становлять 100% від вартості поставленого товару, на протязі семи банківських днів з дати виставлення рахунку – фактури.

Згідно з п. 8 договору поставки у разі прострочення здійснення оплати вартості товару відповідно до п.7.1 цього договору більш ніж на 3 банківські дні покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України вартості частини товару, що був поставлений.

Пунктом 8.2. договору поставки обумовлено, що сторона, яка порушила господарське зобов’язання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобов’язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, чиї права або законні інтереси якої порушені.

Договір поставки набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2009 року (п. 12.2 договору поставки).

На виконання умов договору поставки позивач за видатковими накладними від 08.05.2009 року № 20 та від 11.05.2009 року № 21 передав відповідачу, а останній прийняв у власність 76,600 тонн жмиху соняшника на суму 75 068 грн. і 23,670 тонн жмиху соняшника на суму 24 853,50 грн., а усього 100,270 тонн жмиху соняшника на загальну суму 99 921,50 грн.

08.05.2009 року позивачем було виставлено відповідачеві рахунок від 08.05.2009 року №20 на оплату 150 936 грн. вартості жмиху.

З огляду на зазначене вище вбачається, що товар поставлявся відповідачеві як за видатковими накладними від 17.04.2009 року № 17, № 18, № 19, так і на підставі договору поставки від 29.04.2009 року № 29/04/09-01.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Перше Травня комбікормовий завод» перерахувало позивачеві на рахунок в установі банку 08.05.2009 року 30 000 грн., 12.05.2009 року 50 000 грн. та 15.062009 року 10 000 грн. за соняшникову макуху, усього відповідачем перераховано 90 000 грн.

Водночас, доказів проведення оплати в повному обсязі за рахунком № 20 від 08.05.2009 року відповідачем не надано і матеріали справи їх не містять.

У лютому 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ «Перше Травня Комбікормовий завод» про стягнення 60 936 грн. основного боргу, 13 032,62 грн. пені, 5 825,48 грн. інфляційних збитків, 1 602,70 грн. 3% річних та 108 100 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 29.04.2009 року № 29/04/09-01 щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар (макухи соняшникової).

При прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що за видатковими накладними від 17.04.2009 року № 17, № 18 і № 19 жмих соняшника поставлявся до укладення договору поставки від 29.04.2009 року № 29/04/09-01. Умови цього договору його сторони не поширили на зобов’язання, що виникли до його укладення, тому підстав для застосування умов договору поставки до зобов’язань, які виникли із фактів передачі позивачем відповідачу жмиху соняшника за видатковими накладними від 17.04.2009 року № 17, № 18 і № 19 немає.

Крім того, в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що позивач не доказав пред’явлення ним відповідачу вимоги в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України про оплату поставленого за видатковими накладними від 17.04.2009 року № 17, № 18 і № 19 жмиху соняшника. Рахунок від 08.05.2009 року № 20 на оплату 150 936 грн. вартості жмиху соняшникового є документом, що засвідчує кількість і вартість поставленого товару, який підлягає поставці, і є лише пропозицією, а не вимогою про його оплату. Тому, на думку суду першої інстанції, немає підстав вважати, що строк оплати цього товару настав.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла  висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати частково з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 2 ст. 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договором згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши укладений між сторонами договір та положення наведеної статті дійшла до висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами при поставці товару за видатковими накладними від 17.04.2009 року № 17, № 18, № 19 та при укладенні договору № 29/04/09-01 від 29.04.2009 року, за своєю правовою природою є правовідносинами, які виникають при укладенні договору поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Дана норма кореспондує з приписами статті 265 Господарського кодексу України.

Позивачем було здійснено поставку відповідачеві товару всього у кількості 153,97 тонни макухи соняшникової на суму 150 936 грн., що підтверджується видатковими накладними від 08.05.2009 року № 20, від 11.05.2009 року № 21 та видатковими накладними від 17.04.2009 року № 17, № 18, № 19.

Водночас, судовою колегією встановлено, що факт беззаперечного отримання товару (макухи соняшникової) відповідачем не заперечується.

Матеріали справи свідчать, що 08.05.2009 року, 12.05.2009 року та 15.06.2009 року відповідачем здійснено часткову оплату товару на суму 90 000 грн., що підтверджено банківськими виписками з рахунку позивача (а.с. 14-15).

Наявність зобов’язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою регламентовано, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Така ж правова позиція у даній справі зазначена Вищим господарським судом України в постанові від 27.01.2011 року (а.с. 159-164).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з вимогами про сплату вартості товару (претензії б/н від 30.06.2009 року та від 05.07.2010 року, а.с. 95, 99), однак такі вимоги залишені відповідачем без реагування.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Статтею 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження сплати повної вартості поставленого товару.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не врахував зазначені вище обставини, неповно дослідив обставини справи та дійшов невірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 9 921,50 грн., тоді як заборгованість відповідача по оплаті за поставлений товар (макуху соняшникову) становить 60 936 грн., що підтверджується матеріалами справи та встановленими судом фактами, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.1 договору поставки сторонами узгоджено, що у випадку  прострочення здійснення оплати вартості товару відповідно до п. 7.1 договору більше ніж на 3 банківські дні покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення зобов’язання, від вартості частини товару, що був поставлений згідно графіку поставки.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати отриманого від позивача товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 1 212,71 грн. за період з 20.05.2009 року по 15.06.2009 року та 11 819,91 грн. за період з 16.06.2009 року по 07.04.2010 року за порушення договірного зобов’язання.

В силу ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.

Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Крім цього, договірні відносини між платниками (зобов’язаними особами) та одержувачами грошових коштів (щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань) регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін. А статтею 3 визначається верхня межа розміру пені у випадку, якщо вона передбачена договором: цей розмір обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, якщо договором встановлено пеню у певному розмірі, діє обмеження, встановлене вказаним Законом, - заборона перевищення подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивачем у позовній заяві заявлено стягнення з відповідача за порушення зобов’язання пені на суму 60 936 грн., а саме: 1 212,71 грн. за період з 20.05.2009 року по 15.06.2009 року (26 днів) та 11 819,91 грн. за період з 16.06.2009 року по 07.04.2010 року (295 днів).

З огляду на вищезазначене вбачається, що при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд неповно дослідив обставини справи та дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1 072,74 грн., а отже, рішення суду в цій частині слід скасувати.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов’язання з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за неналежне виконання грошового зобов’язання» та п.6 ст.232 ГК України, що складає 7 503,30 грн., а саме:  1 212,71 грн. за період з 20.05.2009 року по 15.06.2009 року (26 днів) та 6 290,59 грн. за період з 16.06.2009 року по 20.11.2009 року (157 днів).

Окрім цього, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 5 825,48 грн. інфляційних збитків та 1 602,70 грн. 3% річних.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, нарахування позивачем на суму основної заборгованості відповідача 3% річних та інфляційних відповідає вимогам чинного законодавства України, і, відповідно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім цього, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розміри нарахувань 3% річних та інфляційних на підставі здійсненого позивачем розрахунку, дійшла висновку, що вказані розміри нарахувань, визначені позивачем, є арифметично вірними.

Окрім цього, позивач нарахував до відшкодування відповідачем 108 100 грн. збитків у вигляді не одержаного позивачем прибутку внаслідок недопоставки відповідачу 470 тонн макухи соняшникової, яку позивач закупив у закритого акціонерного товариства «Амальгама», але змушений був відмовитися від її отримання через неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором поставки від 29.04.2009 року № 29/04/09-01, щодо оплати уже поставленої йому макухи соняшникової.

Зазначене позивач вважає збитками, які повинен відшкодувати відповідач.

Пунктом 4 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічний припис міститься у ст. 224 ГК України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушені.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевим господарським судом вірно встановлено факт порушення відповідачем своїх зобов’язань щодо порушення договірного зобов’язання про несплату за поставлений товар позивачеві.

Посилання позивача в своїх вимогах, які викладені в апеляційній скарзі на те, що висновки суду першої інстанції про відсутність причинного зв’язку між простроченням відповідача в оплаті жмиху соняшника у сумі 99 921,50 грн. і неодержанням позивачем доходу від продажу усієї кількості передбаченого договором поставки, оскільки таке прострочення відповідача не є обставиною, яка унеможливлювала подальший продаж позивачем відповідачу жмиху соняшника, судом апеляційної інстанції відхиляються, враховуючи наступне.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В даному випадку, реальними збитками позивач вважає вартість 470 тонн макухи соняшникової, за яку позивач розрахувався з ЗАТ «Амальгама» згідно рахунку від 18.05.2009 року на суму 352 500 грн. та внаслідок недобросовісних дій відповідача позивач не зміг підтвердити ЗАТ «Амальгама» дату і місце передачі макухи соняшникової, а невиконання домовленостей з третьою стороною у зв’язку з невиконанням відповідачем п. 7.1 договору поставки позивач вважає упущеною вигодою.

Стаття 614 ЦК України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань покладається при наявності вини (умислу або необережності).

Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що стягненню підлягають не будь-які витрати кредитора, а тільки такі корисні витрати, які були використані кредитором в силу правопорушення боржника, або у вигляді додаткових витрат, зроблених ним у зв’язку з правопорушенням.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проаналізувавши договір, укладений між позивачем та ЗАТ «Амальгама» про поставку оптової партії товару від 30.04.2009 року, а також лист контрагента позивача від 30.04.2009 року № 67 про те, що зазначений договір позивачем не виконано, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що зазначеними документами позивачем не доведено того, що позивач взяв на себе зобов’язання щодо виконання договору поставки від 29.04.2009 року № 29/04/09-01, укладеного з відповідачем.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано те, що лист ЗАТ «Амальгама» про одностороннє розірвання з позивачем договору від 30.04.2009 року про поставку оптової партії товару датовано 30.04.2009 року (а.с. 42), тобто в день укладення цього ж договору. При цьому, рахунок на оплату 470 тонн макухи соняшникової виставлено 18.05.2009 року та згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 133 сплачено позивачем 21.05.2009 року. Доказів, на підтвердження факту, що позивач погодив з ЗАТ «Амальгама» розірвання договору від 30.04.2009 року ним ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано, тобто позивач мав можливість виконувати договори щодо постачання товару з третіми особами.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що прибутки, які позивач мав отримати згідно договору з третьою особою, пов’язані з правовідносинами щодо поставки макухи соняшникової відповідачу.

Отже, позивачем не доведено, що протиправна дія чи бездіяльність відповідача (несплата за поставлений товар) є причиною, а збитки, які виникли у позивача (неотримання прибутку за договорами з третіми особами), - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року прийнято після неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 51 014,50 грн. основного боргу, 6 430,56 грн. пені, 4 886,91 грн. інфляційних втрат, 1 340,12 грн. 3% річних. В цій частині прийняти по справі нове рішення суду, яким позов задовольнити частково та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Перше Травня Комбікормовий завод» 60 936 грн. основного боргу, 7 503,30 грн. пені, 5 825,48 грн. інфляційних збитків, 1 602,70 грн. 3% річних. В іншій частині рішення господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року у справі № 07/401 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -  

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року у справі № 07/401  - задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року у справі № 07/401 - скасувати частково, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 51 014,50 грн. основного боргу, 6 430,56 грн. пені, 4 886,91 грн. інфляційних втрат, 1 340,12 грн. 3% річних. В цій частині прийняти по справі нове рішення суду, яким позов задовольнити частково:

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Перше Травня Комбікормовий завод»(Черкаська область, Черкаський район, с. Хутори, вул. Центральна, 2, к. 18, ідентифікаційний код 36330229) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 60 936 грн. основного боргу, 7 503,30 грн. пені, 5 825,48 грн. інфляційних збитків, 1 602,70 грн. 3% річних, 753,28 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи в місцевому господарському суді, 93,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 376,64 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення господарського суду Черкаської області від 27.04.2010 року у справі № 07/401 залишити без змін.

3.          Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Черкаської області

4.          Справу № 07/401 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді