Дата документу 31.01.2022

ЄУН 937/6122/21

2/937/392/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Честнєйшої Ю.О.,

секретаря - Макаренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі в порядку спрощеного провадження в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представником якого є адвокат Бєляєв Андрій Васильович до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА-ГРУПА», головного редактора видання «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації,

за участю:

представника позивача - адвоката Бєляєва А.В.,

представника відповідача - Єніна Д.І. ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить: визнати недостовірною інформацією речення «В душную августовскую ночь 2009 года в Мелитополе пьяный водитель внедорожника «Мерседес», подрезав автомобиль, в котором находились два действующих оперуполномоченных местного отдела милиции, спровоцировал дорожный конфликт. После того, как милиционеры ОСОБА_4 и ОСОБА_8 остановили пьяного лихача, продемонстрировав ему служебные удостоверения, он принялся их нецензурно оскорблять, хвастаясь корочкой «советника специальной службы СБУ», що міститься в статті « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4); визнати недостовірною інформацією речення « ОСОБА_5 - супруга депутата горсовета от « Команды ОСОБА_6 » ОСОБА_1 , который в 2009 году, остановленный пьяным за рулем «Мерседеса», що міститься в статті «ІНФОРМАЦІЯ_12», розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4); визнати недостовірною інформацією речення «В душную августовскую ночь 2009 года в Мелитополе пьяный водитель внедорожника «Мерседес», подрезав автомобиль, в котором находились два действующих оперуполномоченных местного отдела милиции, спровоцировал дорожный конфликт.После того, как милиционеры ОСОБА_4 и ОСОБА_8 остановили пьяного лихача, продемонстрировав ему служебные удостоверения, он принялся их нецензурно оскорблять, хвастаясь корочкой «советника специальной службы СБУ», та речення « ОСОБА_5 - супруга депутата горсовета от « Команды ОСОБА_6 » ОСОБА_1 , который в 2009 году, остановленный пьяным за рулем «Мерседеса», що містяться в печатному варіанті газети « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у випуску НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_9. Зобов`язати відповідачів видалити зазначенні речення з веб-сайту « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (ІНФОРМАЦІЯ_4 ); зобов`язати відповідачів опублікувати на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (ІНФОРМАЦІЯ_4) та в печатному варіанті газети «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» (на першій сторінці (вітрині) газети, тим же шрифтом, зверху) резолютивну частину судового рішення; стягнути з відповідачів судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 ) було розміщено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1» викладено інформацію у відношенні позивача, а саме: «В душную августовскую ночь 2009 года в Мелитополе пьяный водитель внедорожника «Мерседес», подрезав автомобиль, в котором находились два действующих оперуполномоченных местного отдела милиции, спровоцировал дорожный конфликт.После того, как милиционеры ОСОБА_4 и ОСОБА_8 остановили пьяного лихача, продемонстрировав ему служебные удостоверения, он принялся их нецензурно оскорблять, хвастаясь корочкой «советника специальной службы СБУ». ІНФОРМАЦІЯ_5 на тому ж веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_12» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4) у відношенні позивача було опубліковано наступну інформацію: « ОСОБА_5 - супруга депутата горсовета от « Команды ОСОБА_6 » ОСОБА_1 , который в 2009 году, остановленный пьяным за рулем «Мерседеса». ІНФОРМАЦІЯ_9 вище зазначені статті були опубліковані та розповсюджені в печатному варіанті газети в випуску НОМЕР_2 тиражом 6500 екземплярів. Початок публікації розміщено на першій сторінці (вітрині) газети зверху. Продовження публікацій на п`ятій сторінці. Позивач вважає, що вищезазначена інформація є недостовірною, такою, що завдає шкоди його авторитету депутата місцевої ради та підлягає спростуванню. 02.09.2011 постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області №1-46/11 на підставі Закону «Про амністію» від 29.07.2011 закрито кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 345 КК України. З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 з травматичної зброї наніс двом працівникам поліції тілесні ушкодження, коли вони, в поза службовий час, без форменого одягу, на приватному автомобілі зупинили автомобіль «Мерседес», яким керувала дружна позивача. Між позивачем та працівниками поліції стався конфлікт, в якому він їм наніс ушкодження, а його дії було кваліфіковані як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень. З матеріалів провадження вбачається, що автомобілем керувала дружина позивача, а не він. Тому всі твердження у зазначених статтях в газеті та не веб-сайту про ОСОБА_1 як нетверезого водія, якого зупинили правоохоронці, є недостовірною інформацією. Крім того, за наслідками цієї пригоди відносно ОСОБА_1 та його дружини адміністративний протокол за ст.130 КУпАП щодо керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, не складався, що є доказом, який підтверджує недостовірність тверджень «пьяный водитель», «пьяного лихача»,«остановленный пьяным за рулем «Мерседеса». У матеріалах кримінального провадження не міститься і підтверджень того, що позивач ОСОБА_1 вихвалявся посвідченням «советника специальной службы СБУ». Твердження відповідача про те, що позивач керував автомобілем Мерседес та був зупинений правоохоронцями безсумнівно є фактичними твердженнями, а не оціночним судженням.

Ухвалою суду від 27.07.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 10.09.2021 залишено без задоволення заяву ОСОБА_3 із запереченнями проти розгляду в порядку спрощеного позовного провадження справи за позовом ОСОБА_1 , представником якого є адвокат Бєляєв Андрій Васильович до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА-ГРУПА», головного редактора видання «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації.

08.10.2021 від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. ОСОБА_1 є неналежним позивачем, оскільки у тексті публікацій йдеться про ОСОБА_1 ТОВ «МЕДІА-ГРУПА» та ОСОБА_3 не є належними відповідачами. Відповідно до тексту позовної заяви позивач посилається на статті, що розміщені на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» від ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_5. Також позивач у тексті позовної заяви посилається на те, що «ІНФОРМАЦІЯ_9 вище зазначені статті були опубліковані та розповсюджені в печатному варіанті газети в випуску НОМЕР_2 тиражом 6000 екземплярів. Початок публікації розміщено на першій сторінці (вітрині) газети зверху. Продовження публікації на п 'ятій сторінці.». Проте даний матеріал був взятий з тексту статті «ІНФОРМАЦІЯ_11» від ІНФОРМАЦІЯ_13, що була розміщена на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_14» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10. Проте, позивачем не було вказано відповідачем редакцію веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_14». Щодо застосування позовної давності в один рік на спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, а саме статті «ІНФОРМАЦІЯ_11`на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_14», то слід відзначити, що відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості. Оскільки станом на 07.10.2021 стаття на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_14» знаходиться у вільному доступі, позивачем не було подано позовну заяву про захист честі, гідності та ділової репутації з логічних причин, а саме, що позивачу не було відомо про існування вказаної статті. Тому слід зазначити, що належним відповідачем є редакція веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_14». Позивачем до позовної заяви не визначено власника веб-сайта, на якому розміщувалися інформаційні матеріали про позивача та/або відомостей неможливості отримання даної інформації. Також, позивачем не додано доказів розповсюдження інформації, оскільки роздруківки сторінки з мережі Інтернет не підтверджені іншими засобами доказування (не визнані іншою стороною, не підтверджені висновками спеціальних експертиз,) тому не доводять факт розміщення відповідної інформації, а головне - особу, що таку інформацію розмістив відповідач. Крім того, позовна заява не містить доказів негативного впливу інформації, яку позивач просить визнати недостовірною, на честь та ділову репутацію позивача. Інформація, викладена в спірних статтях відповідає дійсності. Враховуючи вищевикладене у задоволенні позову просив відмовити.

18.10.2021 від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бєляєва А.В. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом, викладеним державною мовою, зазначення прізвища позивача здійснено згідно з паспортом громадянина України. Як його прізвище викладає відповідач у своїй статті - це його особисте право, але цілком зрозуміло, що мова йде саме про позивача. Крім іншого, саме його світлина розміщена в цих публікаціях. Щодо посилань відповідача на необхідність залучення у якості відповідача інше видання, матеріали якого 2009 року, начебто, були використані відповідачем у своїй статі, представник позивача зазначив, що якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі. Позивач вважає, що позов можливо розглянути і без залучення інших відповідачів, тому що за практикою всі ЗМІ практикують дублювання публікацій та посилань на інші ресурси, і тому кількість таких потенційних відповідачів у одному позову може йти на десятки. Таким чином, у даному позові залучати інших позивачів - це право суду, яке може бути реалізовано за заявою відповідача. Відповідач ОСОБА_3 таку заяву не робив. Посилання ОСОБА_3 на інші публікації не позбавляє його відповідальності за поширення недостовірної інформації, так як згідно Закону України «Про інформацію» журналіст та редакція зобов`язані подавати для публікації об`єктивну і достовірну інформацію. Ці публікації є не просто копіюванням (перепостом) недостовірної інформації з інших інформаційних ресурсів, а авторським матеріалом, зі своїм стилем, обґрунтуванням, висновками. Крім того, у газетному варіанті публікації посилання на інший ресурс відсутнє (зазначене лише - «журналисты телеканала ТНТ»), і не можливо встановити на що саме посилається відповідач, на яку конкретну статтю чи репортаж. Позивач ще раз наголошує, що не заперечує право журналістів на критичну оцінку його дій як депутата місцевої ради, та не може заперечувати фактичним даним, встановленим постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області №1-46/11 від 02.09.2011, якою на підставі Закону «Про амністію» закрите провадження у відношенні ОСОБА_1 по обвинуваченню за ч. 2 ст. 345 КК України. Але у постанові та у кримінальному провадженні містяться достовірні факти подій, серед яких відсутні дані про те, що позивач керував автомобілем у нетверезому стані. Закон, рішення ЄСПЛ розширюють межі критики дій та висловлювань публічних осіб, а не надають право вигадувати по відношенню до них недостовірні обставини. Вочевидь, що твердження про управління автомобіля позивачем в стані алкогольного сп`яніння - це фактичні дані, які повністю можуть бути перевірені на достовірність, і обов`язок доказування достовірності покладається саме на відповідачів. Позивач звертає увагу, що позов не містить вимоги відшкодувати йому моральну шкоду, а тому не повинен обґрунтовувати розмір шкоди. Позивача звинувачують у адміністративному порушенні, антисоціальній поведінці, а ця недостовірна інформація, яка поширена відповідачами, негативно впливає на його мікросоціальні, міжособистісні стосунки позивача, знижує його авторитет, викликає сумніви в його порядності, погіршує гармонію соціального спілкування, з бажанням уникнути неприємних переживань, та сприяє певній психологічній ізольованості від оточення й підвищеній необхідності виправдовуватися. Звернення його до суду вже є доказом того, що він вважає цю інформацію недостовірною, що це йому не байдуже, це наносить йому шкоду і він виступає проти поширення такої інформації.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, пояснивши, що саме факт керування позивача у стані алкогольного сп`яніння є недостовірною інформацією, зазначеною у вказаних публікаціях, яку вони вважають недостовірною та просять спростувати. Крім того, представник позивача зазначив, що у позовній заяві помилково вказано про вимогу стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень. Вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу позивач не заявляє, лише просить стягнути з відповідачів на його користь витрати на сплату судового збору.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА-ГРУПА» у судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві. Крім того, пояснив, що вони опублікували оскаржувану позивачем інформацію з посиланням на сайт НТН, тому не повинні доводити достовірність вказаної інформації.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, відповідачів, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 ) було розміщено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1» та викладено інформацію відносно позивача, а саме: «В душную августовскую ночь 2009 года в Мелитополе пьяный водитель внедорожника «Мерседес», подрезав автомобиль, в котором находились два действующих оперуполномоченных местного отдела милиции, спровоцировал дорожный конфликт.После того, как милиционеры ОСОБА_4 и ОСОБА_8 остановили пьяного лихача, продемонстрировав ему служебные удостоверения, он принялся их нецензурно оскорблять, хвастаясь корочкой «советника специальной службы СБУ».

ІНФОРМАЦІЯ_5 на тому ж веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_12» (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4) у відношенні позивача було опубліковано наступну інформацію: « ОСОБА_5 - супруга депутата горсовета от « Команды ОСОБА_6 » ОСОБА_1 , который в 2009 году, остановленный пьяным за рулем «Мерседеса».

ІНФОРМАЦІЯ_9 вищезазначені статті були опубліковані та розповсюджені в печатному варіанті газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» у випуску НОМЕР_2 тиражом 6500 екземплярів. Початок публікації розміщено на першій сторінці (вітрині) газети зверху. Продовження публікацій на п`ятій сторінці.

З аналізу зазначених публікацій вбачається, що у них мова йде про ОСОБА_1 , тобто позивача у справі, та про обставини вчинення останнім кримінального правопорушення у 2009 році.

З матеріалів справи вбачається, що 02.09.2011 постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області №1-46/11 на підставі п. «в» ст.1 Закону «Про амністію» від 29.07.2011 закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України (а.с.22).

Згідно з довідкою архіваріуса Мелітопольського міськрайонного суду від 30.07.2021, надати кримінальну справу за №1-46/11 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.345 КК України неможливо, оскільки згідно з Інструкцією про строки зберігання, вказана справа знищена. В архівній справі том №1 за 2011 рік знаходиться лише оригінал постанови від 02 серпня 2011 року та оригінал ухвали від 31 серпня 2011 року про зняття арешту (а.с.21-25).

Інформація, яка поширена відповідачами про позивача не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою позивача, її цілком можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночними судженнями.

На час подання позову спірні публікації перебували на веб-сайті, доступні для перегляду за відповідними посиланням. Тобто, до цього часу недостовірна інформація поширюється серед невизначеного кола осіб.

Оцінюючи доводи позивача на підтвердження своїх позовних вимог, заперечення відповідачів, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю визнаються цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

При образі винний принижує честь і гідність особи шляхом висловлювання нецензурних чи брутальних слів, вчиненням непристойних або насильницьких дій (жесту та ін.), або дає непристойну оцінку особистим якостям чи поведінці особи у формі, яка різко суперечить прийнятому спілкуванню між людьми.

Під наклепом слід розуміти повідомлення винним невизначеній кількості осіб або хоча б одній людині завідомо неправдивих вигадок про начебто вчинений потерпілим протиправний чи аморальний вчинок або інших відомостей, що ганьблять потерпілого.

Основна різниця між образою і наклепом полягає в характері посягання на честь і гідність особи. При образі винний дає оцінку особистих якостей особи, його поведінки, причому це може відбуватися й віч-на-віч, тоді як при наклепі йдеться про поширення серед інших осіб вигаданих «фактів», які ганьблять особу. При образі обов`язковою ознакою є непристойність форми, тоді як при наклепі така ознака частіш за все відсутня.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Частиною першою статті 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України позивач повинен довести лише факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи», передбачено, що якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону "Про пресу" редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У п.10 вказаної постанови зазначено, що якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи» передбачено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації у мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу/та чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

У частині четвертій статті 277 ЦК України передбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, де вона працює.

Крім того, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість належності відповідачів у зазначеній справі. Жодних клопотань від позивача чи відповідачів про заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача до суду не надходило.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи», передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, неповні або перекручені. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, повинно повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватися незалежно від вини особи, яка її поширила.

Судом встановлено, що із матеріалів оскаржуваних публікацій вбачається використання фото позивача та його персональних даних у виді власного імені, тобто наявна сукупність відомостей про фізичну особу, яка може бути конкретно ідентифікована.

Так, фактично оскаржувані публікації містять факти причетності позивача до вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, однак такі факти не відповідають дійсності з огляду на відсутність будь-якого медичного висновку чи рішення суду, що набрало законної сили на підтвердження саме стану алкогольного сп`яніння позивача.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що дані, які були поширені відповідачами у вищезазначених публікаціях, не мають характеру оціночних суджень, а є саме недостовірною інформацією, тобто інформацією, яка не відповідає дійсності та підлягає спростуванню. При цьому судом встановлено, що, з огляду на характер такої інформації, вона має негативний характер, тобто характер, при якому позивач висвітлюється в негативному світі.

Крім того, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3,4,6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Відповідно до частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини зауважує, термін «приватне життя» є широким поняттям, що не має вичерпного визначення, і поширюється на безліч аспектів самоідентифікації людини, наприклад, на ім`я особи та зображення, і включає в себе її фізичну та психологічну цілісність. Репутація і честь людини є частиною її самоідентифікації і психологічної цілісності, а тому також охоплюються поняттям приватне життя (BOGOMOLOVA v.RUSSIA, №13812/09, §51, ЄСПЛ, 20.06.2017 року).

Однак, слід відзначити, що в зазначених положеннях Декларації та Резолюції, мова йде про правдиві відомості про публічних осіб.

Крім того, у своїй доповіді від 16 травня 2011 року (A/HRC/17/27), поданій до Ради ООН з прав людини, Спеціальний доповідач Ради ООН з прав людини щодо питань заохочення й захисту права на свободу думок та їхнє вираження серед іншого зазначив, що дифамація належить до видів інформації, до яких можуть застосовуватися законні обмеження з метою захисту прав і репутації інших осіб від безпідставних нападів.

Частиною четвертою статті 296 ЦК України передбачено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Зазначене положення є похідним від гарантованої частиною першою статті 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Наведені положення чинного законодавства узгоджуються із частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, а також із практикою Європейського суду з прав людини.

Оскільки відносно позивача не ухвалювалась постанова суду про визнання його винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення у стані алкогольного сп`яніння або обвинувальний вирок із зазначенням про вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, всі припущення відповідачів щодо даних обставин не є правдивими та такими, що можуть бути оприлюднені. Саме такі дифамації є тим обмеженням свободи слова, про які зазначається і в Резолюції №428 (1970) Консультативної асамблеї Ради Європи щодо Декларації про засоби масової інформації та права людини від 23 січня 1970 року, і в Рекомендації СМ/Rec(2007)16 державам-членам «Про заходи з підвищення суспільного значення Інтернету» від 07 листопада 20017р., і в Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12 лютого 2004 року Комітетом Міністрів Ради Європи, і в доповіді від 16.05.2011 року (A/HRC/17/27), поданій до Ради ООН з прав людини, Спецдоповідач Ради ООН з прав людини щодо питань заохочення й захисту права на свободу думок та їхнє вираження.

Аналіз інформативного складу опублікованих статей, наявність фото із обличчям позивача, приводить суд до висновку, що у вищенаведених джерелах інформації йдеться саме про особу позивача. Отже, суд доходить висновку, що дійсно мало місце поширення інформації про особу позивача.

Поширення подібної інформації, на думку суду, дійсно може вплинути на соціальну, морально-етичну оцінку особи в очах оточуючих.

Поширена відповідачами інформація щодо позивача містить констатацію фактів, які повинні бути доведені належними і допустимими доказами під час судового розгляду.

На підставі статей 81, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд надає оцінку доказам зібраним у справі.

Відповідно до статей 77, 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмети доказування, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Одночасно з цим, відповідачами суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що поширена ними негативна інформація щодо позивача є достовірною. Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України обов`язок особи переконатися в достовірності інформації, яка нею розповсюджується, покладається на таку особу.

Підсумовуючи вищезазначене, відповідачі не мали жодних правових підстав на розповсюдження недостовірної інформації стосовно позивача, оскільки поширена інформація не підкріплена жодним доказом, а отже відповідна недостовірна інформація порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Посилання відповідачів на те, що оскаржувана інформація була взята з тексту статті «ІНФОРМАЦІЯ_11» від ІНФОРМАЦІЯ_13, що була розміщена на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_14» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика. (Рішення у справі «Ліндон, Очаковський Лоуренс і Джулай проти Франції» (Lindon, Otchakovsky Laurens and July v. France) [ВП], заяви №№ 21279/02 136448/02, п. 67, ECHR 2007, і «Педерсен Баадсгаард проти Данії» (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark) [ВП], заява № 49017/99, п.78, ECHR 2004X1).

Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. The United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, п. 59, Series А no. 216).

У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин.

Українське законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими (рішення від 23 вересня 1994 року у справі «Йерзільд проти Данії» (Jersild v. Denmark), п. 35, Series А, № 298 та рішення у справі «Тома проти Люксембургу» (Thoma v. Luxembourg), заява № 38432/97, п. 62, ECHR 2001-III).

Вирішуючи даний спір, суд бере до уваги, що у статтях, оприлюднених відповідачами, відсутнє посилання на інше джерело інформації, з якого, як вказують відповідачі ними взято оскаржувану позивачем інформацію, тому суд вказані посилання відповідачів вважає необґрунтованими і такими, що повністю спростовані у судовому засіданні та матеріалами справи.

Враховуючи викладене, суд також не бере до уваги та вважає безпідставними посилання відповідачів на пропуск строку позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недостовірною інформації, поширеної саме відповідачами у червні 2021 року.

Способами захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до ч. 2 ст. 16 ЦК України, серед іншого, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.

Згідно ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Вирішуючи питання про вибір способу захисту особистого немайнового права необхідно керуватись роз`ясненнями, викладеними у п. 3, 25 Постанови Пленуму ВСУ, в яких, серед іншого зазначено наступне: вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві; разом з тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні правовідносини.

Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, а її наслідком має бути досягнення максимальної ефективності, за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ, - якщо суд ухвалює рішення про право на спростування поширеної недостовірної інформація, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднене.

Враховуючи приписи ст. 32 Конституції України, ст. 16, ч. 7 ст. 277 ЦК України, п.3, 24, 25 Пленуму ВСУ від 27.02.2009 року № 1 «Про практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідачів про визнання інформації недостовірною та зобов`язання їх видалити вказану інформацію, а також опублікувати спростування розповсюдженої ними інформації у спосіб, в яких її було поширено є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, є належними способом відновлення прав позивача та застереження порушення їх знову.

Згідно з частинами першою, шостою статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, у відповідності зі ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, оскільки позовні вимоги задоволені в повному обсязі, з відповідачів у рівних частках на користь позивача також необхідно стягнути сплачений при подачі позову до суду судовий збір у загальній сумі 4540 гривень 00 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст.12, 89, 141, 279, 263, 264, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , представником якого є адвокат Бєляєв Андрій Васильович до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА-ГРУПА», головного редактора видання «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації - задовольнити.

Визнати недостовірною інформацією речення «В душную августовскую ночь 2009 года в Мелитополе пьяный водитель внедорожника «Мерседес», подрезав автомобиль, в котором находились два действующих оперуполномоченных местного отдела милиции, спровоцировал дорожный конфликт. После того, как милиционеры ОСОБА_4 и ОСОБА_8 остановили пьяного лихача, продемонстрировав ему служебные удостоверения, он принялся их нецензурно оскорблять, хвастаясь корочкой «советника специальной службы СБУ», що міститься в статті « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4).

Визнати недостовірною інформацією речення « ОСОБА_5 - супруга депутата горсовета от « Команды ОСОБА_6 » ОСОБА_1 , который в 2009 году, остановленный пьяным за рулем «Мерседеса», що міститься в статті « ІНФОРМАЦІЯ_6 », розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4).

Визнати недостовірною інформацією речення «В душную августовскую ночь 2009 года в Мелитополе пьяный водитель внедорожника «Мерседес», подрезав автомобиль, в котором находились два действующих оперуполномоченных местного отдела милиции, спровоцировал дорожный конфликт. После того, как милиционеры ОСОБА_4 и ОСОБА_8 остановили пьяного лихача, продемонстрировав ему служебные удостоверения, он принялся их нецензурно оскорблять, хвастаясь корочкой «советника специальной службы СБУ», та речення « ОСОБА_5 - супруга депутата горсовета от «Команды ОСОБА_6» ОСОБА_1 , который в 2009 году, остановленный пьяным за рулем «Мерседеса», що містяться в печатному варіанті газети «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» у випуску НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_9.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДІА-ГРУПА» та головного редактора видання «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» ОСОБА_3 протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили видалити зазначенні речення з веб-сайту « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (ІНФОРМАЦІЯ_4).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДІА-ГРУПА» та головного редактора видання «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» ОСОБА_3 протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили опублікувати на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» (ІНФОРМАЦІЯ_4) та у печатному варіанті газети «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» (на першій сторінці (вітрині) газети, тим же шрифтом, зверху) резолютивну частину рішення суду у даній справі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА-ГРУПА» та головного редактора видання «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4540 гривень в рівних частках з кожного по 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ін..н. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача - адвокат Бєляєв Андрій Васильович, адреса місцезнаходження: вулиця Весняна, 170, с. Костянтинівка, Мелітопольський район, Запорізька область.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДІА-ГРУПА», код ЄДРПОУ34421455, адреса місцезнаходження: вулиця Гетьмана Сагайдачного, 270, м. Мелітополь, Запорізька область.

Відповідач - головний редактор видання «ІНФОРМАЦІЯ_3 плюс» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Повне рішення суду складено 07 лютого 2022 року.

СУДДЯ: