КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2011 № 4/213
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування"
на рішення Господарського суду м.Києва від 25.11.2010
у справі № 4/213 ( .....)
за позовом Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування"
до Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група"
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 10715,19 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» витрат по страховому відшкодуванню в розмірі 10.715,19 грн.
В ході розгляду справи за клопотанням позивача до розгляду справи було залучено Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 в якості відповідача-2.
Позивачем також була подана заява про уточнення позовних вимог від 08.06.2010 р., відповідно до якої позивач просить стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 10.715,19 грн. Від вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» позивач відмовилася і відмова прийнята місцевим судом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2010 р. у справі № 4/213 в задоволенні позовних вимог до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідача -2) відмовлено повністю; відносно Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (відповідач-1) провадження у справі припинено.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Апелянт стверджує, що відмовляючи у позові, місцевий суд виходив з того, що у позовній заяві та Довідці УДАІ м. Києва вказаний інший номер автомобіля відповідача-2 ніж у Постанові Святошинського районного суду м. Києва, а також з того, що у матеріалах справи відсутнє підтвердження існування трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2
При цьому апелянт зазначає, що місцевим судом було порушено норми процесуального права, а саме справу розглянуто судом за відсутності відповідача, що позбавило останнього можливості надати додаткові докази у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „ПРОСТО-Страхування” і порушено апеляційне провадження у справі № 4/213.
Представник скаржника у судовому засіданні 10.03.2010 р. підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представники відповідача-2 у судовому засіданні 10.03.2010 р. заперечували проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в її задоволенні.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як підтверджено матеріалами справи, 02 жовтня 2006 Приватне акціонерне товариство „ПРОСТО-страхування" та ОСОБА_3 уклали договір страхування, Поліс № АТК 107376 страхування майнових інтересів власника автомобіля „Skoda Octavia", реєстраційний номер НОМЕР_2.
Як зазначено у позовній заяві, 27 травня 2007 в м. Києві на перехресті пр-ту Палладіна та вул. Булаховського сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме: зіткнення автомобіля „МАЗ", державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2, та застрахованого автомобіля „Skoda Octavia", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3.
Відповідно до Постанови Святошинського районного суду м. Києва від 25 червня 2007 року дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_2.
В результаті цієї пригоди автомобіль страхувальника отримав пошкодження. Відповідно до Акту № 1268/4499 товарознавчого дослідження від 08 червня 2007 року розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля „Skoda Octavia", реєстраційний номер НОМЕР_2, складає 8.889,79 гривень, а відповідно до документів по ремонту – 11.119,19 гривень.
Спеціалістами AT „ПРОСТО-страхування" 18 червня 2007 року було складено Розрахунок № 4499 страхового відшкодування, що належить до виплати страхувальнику. Згідно з даним розрахунком страхове відшкодування складає 10.715,19 гривень. Збиток розраховано згідно з Правилами, договором № АТК 107376 страхування транспортних засобів від 02 жовтня 2006 року.
Зазначена вище подія була визнана страховою, про що 19 червня 2007 року складено Страховий акт № 4321 /AT.
Відповідно до платіжного доручення № 7973від 20 червня 2007 року AT „ПРОСТО-страхування" виплатило страхове відшкодування в розмірі 10.715,19 грн.
Позивач вважає, що витрати пов'язані з цим страховим випадком складають 10.715.19 грн. та мають бути стягнуті з відповідача-2.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на ст. 27 Закону України „Про страхування" та на ст. 993 ЦК України, відповідно яких до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке Страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як встановлено колегією суддів, 14.07.2006 р. між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № В А/9987310 (3-й тип договору).
Предметом договору є страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_4 забезпеченого транспортного засобу «МАЗ 54323», державний реєстраційний НОМЕР_3.
Місцевий суд вірно встановив, що в позовній заяві, в рішенні Святошинського районного суду, в страховому акті та інших документах державний номер автомобіля «МАЗ-54323» вказується по різному.
Так, - в позовній заяві від 30.03.2010 р. за № 04-1204 зазначено, що 27.05.2007 р. відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «МАЗ-54323», державний реєстраційний НОМЕР_1, під керування водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Skoda Octavia», державний реєстраційний № НОМЕР_2, під керування водія ОСОБА_5:
- в Постанові Святошинського районного суду, зазначено, що 27.05.2007 р. відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «МАЗ-54323», державний реєстраційний НОМЕР_3, під керування водія ОСОБА_2, працюючого в ПП «ОСОБА_1» та транспортного засобу «Skoda Octavia»
державний реєстраційний № НОМЕР_2 під керування водія ОСОБА_3:
- згідно з довідкою УДАІ м. Києва від 27.05.2007 р. вказана дорожньо-транспортна
пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху
України, за участю транспортного засобу «МАЗ-54323», державний реєстраційний НОМЕР_1.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.11.2010 р. відклав розгляд справи на 25.11.2010 р. та зобов'язав позивача надати суду пояснення, який саме автомобіль спричинив ДТП, та надати докази існування трудових відносин між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2
Позивач в судове засідання 25.11.2010 р. не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Разом з цим, через канцелярію суду надійшла заява позивача про перенесення слухання справи на іншу дату, в зв'язку із зайнятістю представників позивача у розгляді інших судових справ.
Клопотання позивача про відкладення розгляду справи місцевим судом задоволено не було, оскільки, за висновком суду першої інстанції, позивач недобросовісно скористався належними йому процесуальними правами. Так, в судовому засіданні 09.11.2010 р., в процесі розгляду справи, коли виникла необхідність у витребуванні додаткових доказів у справі, з представником позивача (Карпов С.Б.), який був присутнім в судовому засіданні погоджувалась дата відкладення розгляду справи, а саме: на 25.11.2010 р. Крім того, 30.11.2010 р. закінчувався строк вирішення спору, встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України. Клопотань обох сторін чи клопотання однієї сторони про вирішення спору у більш тривалий строк, ніж встановлено ч. 1 ст. 69 ГПК України, до суду не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористався своїм правом бути присутнім при розгляді справи.
За висновком колегії суддів, причини неявки позивач до суду обґрунтовано визнані місцевим судом неповажними. Позивачем у справі є підприємство (ПАТ „ПРОСТО-Страхування”), а не конкретний представник, ГПК України передбачено ведення справи через представника, що дозволяє направити в судове засідання іншу уповноважену особу, в т.ч. і директора.
Колегія суддів враховує, що в судове засідання 25.11.2010 р. позивач не з’явився. Разом з тим, Господарським судом міста Києва, враховуючи строк вирішення спору, встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України, обґрунтовано прийнято рішення у справі 25.11.2010 р. за відсутності представника позивача відповідно до ст. 75 ГПК України.
В апеляційній скарзі позивача зазначає, що довідці УДАІ м. Києва від 27.05.2007 р. та у позовній заяві реєстраційний номер транспортного засобу «МАЗ-54323» вказаний із помилкою.
Також апелянт вказує, що у Постанові Святошинського районного суду міста Києва зазначено, що ОСОБА_2 є працівником ПП ОСОБА_1, аналогічне твердження міститься у матеріалах адміністративної справи № 3-19794 в поясненнях ОСОБА_2 При цьому організаційно-правова форма відповідача-2 відрізняється від організаційно-правової форми вказаної у постанові. На думку апелянта дана неточність є помилкою, допущеною у матеріалах адміністративної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Відповідно до ч. 1 ст. 219 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.
Апелянт, стверджуючи про можливі помилки в рішенні суду, не надав відповідних процесуальних документів суду про їх виправлення. Відтак, з вказаної постанови суду не вбачається, що відповідач-2 перебуває у трудових відносинах з Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позивачем не надано доказів існування трудових відносин між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 (як то, копії трудової книжки, наказу про призначення, трудового договору тощо). Як свідчать матеріали справи, клопотань про витребування подібних доказів позивачем не заявлялось.
До апеляційної скарги позивачем додано копії матеріалів адміністративної справи № 3-19794, які прямо не свідчать та не підтверджують того факту, що відповідач-2 перебуває у трудових відносинах з Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1. При цьому, апелянт не обґрунтував неможливість подання вищевказаних додаткових доказів суду першої інстанції (через канцелярію суду, поштою тощо) з причин, що не залежали від нього. Причини ж неявки його представників у судове засідання 25.11.2010 р. визнано колегією суддів необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
З урахуванням наведеного вищевказані додаткові докази колегією суддів не приймаються.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідач-2 не є особою, відповідальною за завдані збитки.
Згідно зі ст. 993 Цивільного Кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996 р., до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного Кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного Кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з ч. 1 ст. 999 Цивільного Кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Відповідно до п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах: страхування відповідності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх особі, внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою вказаною договору страхування, або однією з осіб, зазначених в договору (договір 3-го типу).
Таким чином, враховуючи вищезазначені правові норми, зібрані докази у справі, місцевим суд прийшов до вірного висновку, що до позивача не переходить право вимоги до відповідача-2 на відшкодування збитків в розмірі 10.715,19 грн., а тому ця сума не може бути стягнута з відповідача-2.
Щодо Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» місцевим судом провадження у справі припинено на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України в зв'язку з відмовою позивача від вимог до останнього.
На думку колегії суддів, вказані дії місцевого суду не відповідають положенням ГПК України з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи.
Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
Матеріали справи не містять письмової заяви позивача про відмову від позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група».
При цьому заява позивача про уточнення позовних вимог від 08.06.2010 р., відповідно до якої позивач просить стягнути витрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 10.715,19 грн. з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в розумінні ГПК України не є заявою про відмову від позову до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група».
Колегія суддів також відзначає, що предметом договору від 14.07.2006 р. № В А/9987310 (3-й тип договору), укладеного між ЗАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, є страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_4 забезпеченого транспортного засобу «МАЗ 54323», державний реєстраційний НОМЕР_3.
Враховуючи те, що під час ДТП автомобілем „МАЗ” керував ОСОБА_2, а також те, що позивач не надав доказів, які б вказували на те, який саме автомобіль (номерний знак автомобіля „МАЗ”) спричинив ДТП, відсутні підстави для задоволення позовних вимог до ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» за договором від 14.07.2006 р. № В А/9987310.
А тому в задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» слід відмовити.
Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Згідно з ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;
4) змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2010 р. у справі № 4/213 підлягає зміні в частині припинення провадження відносно Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (відповідач-1) з постановленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „ПРОСТО-Страхування” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2010 р. у справі № 4/213 змінити, виклавши пункт другий його резолютивної частини у наступній редакції: „В задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» відмовити повністю”.
3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2010 р. у справі № 4/213 залишити без змін.
4. Матеріали справи № 4/213 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді