КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.03.2011 № 50/209
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від заявника: не з’явилися;
від боржника: не з’явилися;
ліквідатор: не з’явилися;
від ТОВ «Омега К»: Гаврилюк Є.В.- представник за довіреністю б/н від 27.04.2010;
від ТОВ «Раст Трейдінг»: не з’явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ліквідатор ТОВ "Інфотек-Плюс" Арбітражний керуючий Капелюшний Ігор Вікторович
на ухвалу Господарського суду м.Києва від 14.05.2010
у справі № 50/209 ( .....)
за позовом Дочірнє підприємство "Заріна"
до ТОВ "Інфотек-Плюс"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИВ:
У березні 2009 року дочірнє підприємство «Заріна» товариства з обмеженою відповідальністю «Раст Трейдінг» звернулось до господарського суду міста Києва з заявою про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс».
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2009 за заявою дочірнього підприємства «Заріна» товариства з обмеженою відповідальністю «Раст Трейдінг» порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII від 14 травня 1992 року зі змінами і доповненнями від 22 грудня 2010 року N 2850-VI (далі по тексту – Закон), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном.
Постановою господарського суду міста Києва від 13.04.2009 товариство з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» визнано банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 (а.с. 48-50)
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.11.2009 задоволено клопотання ОСОБА_1 про припинення його обов’язків ліквідатора, ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Капелюшного Ігоря Вікторовича (а.с. 62).
12.01.2010 ліквідатором товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» арбітражним керуючим Капелюшним І.В. подано заяву про визнання недійсним договору № 1-Ц уступки права вимоги (цесії) від18.02.2009, укладеного між банкрутом – товариством з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» і товариством з обмеженою відповідальністю «Омега К» (а.с. 64-66).
Ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» Капелюшний І.В. подану заяву обґрунтовує ч. 10 ст. 17 Закону та тим, що укладення 18.02.2009 договору цесії на безоплатній основі призвело до неможливості виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» зобов’язань перед кредитором та порушення справи про банкрутство товариства 20.03.2009. Ліквідатор також зазначає, що укладення договору № 1-Ц уступки права вимоги (цесії) від 18.02.2009 призвело до прямих збитків товариства в сумі 2777326 грн. 23 коп. та зашкодило відновленню платоспроможності товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс», умови договору прямо суперечать інтересам товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» та його кредиторів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2010 (суддя Головатюк Л.Д.) відмовлено у задоволенні заяви арбітражного керуючого Капелюшного І.В. про визнання недійсним договору уступки права вимоги (цесії) № 1-Ц від 18.09.2009 (далі по тексту – договір № 1-Ц), укладеного товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» (цедент) і товариством з обмеженою відповідальністю «Омега К» (цесіонарій).
Не погоджуючись з винесеною ухвалою арбітражний керуючий Капелюшний Ігор Вікторович, призначений ліквідатором товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» ухвалою від 25.11.2009, звернувся 17.06.2010 до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу від 14.05.2010 у справі № 50/209 та винести ухвалу, якою задовольнити подану ним заяву і визнати недійсним названий договір уступки права вимоги (цесії) від 18.02.2009 № 1-Ц.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права.
На думку апелянта, судом першої інстанції неправильно застосовано та розтлумачено ч. 10 ст. 17 та абз. 12 ч.1 ст. 25 Закону.
Апелянт зазначає, що оспорюваний договір потребує визнання недійсним на підставі ч. 10 ст. 17 Закону, оскільки укладення договору уступки права вимоги (цесії) № 1-Ц від 18.02.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» і товариством з обмеженою відповідальністю «Омега К» призвело до прямих збитків товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» в сумі 2777326 грн. 23 коп. та зашкодило відновленню платоспроможності боржника.
Крім того, виконання укладеного договору цесії унеможливило виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» зобов’язань перед кредитором, що у свою чергу, зумовило порушення справи про банкрутство.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2010 апеляційну скаргу арбітражного керуючого Капелюшного Ігоря Вікторовича задоволено частково.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.05.2010 скасовано в частині відмови у задоволенні заяви арбітражного керуючого Капелюшного І.В. про визнання недійсним договору уступки права вимоги (цесії) від 18.02.2009 № 1-Ц, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» і товариством з обмеженою відповідальністю «Омега К». Заяву арбітражного керуючого Капелюшного Ігоря Вікторовича про визнання недійсним договору уступки права вимоги (цесії) від 18.02.2009 № 1-Ц, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» і товариством з обмеженою відповідальністю «Омега К», задоволено.
Визнано недійсним договір уступки права вимоги (цесії) від 18.02.2009 № 1-Ц, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» і товариством з обмеженою відповідальністю «Омега К». Апеляційне провадження в частині оскарження решти ухвали господарського суду міста Києва від 14.05.2010 припинено.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою товариство з обмеженою відповідальністю «Омега К» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2010 та залишити в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 14.05.2010.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2011 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Омега К» задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано відповідно до ч. 3 ст. 1119 ГПК України у зв’язку з порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення справи. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
11.02.2011 до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Капелюшного І.В. надійшли пояснення у справі (вх. 02-7.1.1/355 від 11.02.2011), в яких він повторно зазначив про завдання збитків товариству з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» внаслідок укладення договору уступки права вимоги (цесії) від 18.02.2009 № 1-Ц та підтвердив свою вимогу щодо визнання зазначеного договору недійсним. Доказів у підтвердження завданих збитків вищевказаним договором арбітражний керуючий не надав, причин не виконання ухвали суду апеляційної інстанції не пояснив.
Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Омега К» в судовому засіданні 15.02.2011 заперечив проти вимог апеляційної скарги, подав відзив на апеляційну скаргу за вих. № 32 від 14 лютого 2011 р., в якому просив відмовити ліквідатору товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» Капелюшному І.В. в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.05.2010 у справі № 50/209 залишити без змін.
Ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» арбітражний керуючий Капелюшний І.В. в судові засідання не з’явився, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, хоча був належним чином повідомлений.
Представники ініціюючого кредитора - дочірнього підприємства «Заріна» товариства з обмеженою відповідальністю «Раст Трейдінг», боржника – товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Раст Трейдинг» в судові засідання не з’явились, хоча були належним чином повідомлені.
За клопотанням сторони строк розгляду апеляційної скарги продовжувався згідно ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового провадження про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити перегляд ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю «Омега К».
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника товариства з обмеженою відповідальністю «Омега К», апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, зокрема, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених частиною 10 статті 17 цього Закону.
Частиною 10 ст. 17 Закону закріплено, що керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:
- виконання договору завдає збитків боржнику;
- договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;
- виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.
Колегія суддів зазначає, що вказаний перелік є вичерпним та передбачає порядок розірвання угод боржника.
З поданої заяви ліквідатора такої вимоги не вбачається.
Пунктами 80-82 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про банкрутство». № 15 від 18.12.2009 передбачено, що відповідно до частини п’ятої статті 17 Закону керуючий санацією має право подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними, а згідно з частиною одинадцятою цієї ж статті угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною з наведених у цій частині підстав. Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою та позову сторони про відшкодування збитків за договором, який не виконується за рішенням керуючого санацією, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Розгляд господарським судом заяв про визнання таких угод недійсними має здійснюватися з дотриманням загальних засад господарського судочинства, передбачених ГПК, з обов’язковим залученням до розгляду заяви в судовому засіданні осіб, прав та обов’язків яких стосується ця угода.
Частиною десятою статті 17 Закону керуючому санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію надано право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство та не виконаних повністю або частково, якщо доведено, що виконання договору завдає збитків боржнику, або договір є довгостроковим (понад один рік) чи розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі (крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника), або виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Цей припис узгоджується з положеннями статті 525 ЦК, яка не допускає односторонньої відмови від зобов’язання чи односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, під час ліквідаційної процедури ліквідатор 12.01.2010 звернувся до суду із заявою про визнання недійсним договору уступки права вимоги (цесії) від 18.02.2009 № 1-Ц, укладеного товариством з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» і товариством з обмеженою відповідальністю «Омега К», надавши ксерокопію договору уступки права вимоги (цесії) від 18.02.2009 № 1-Ц (а.с. 70)
Відповідно до умов названого договору товариство з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» відступило товариству з обмеженою відповідальністю «Омега К» право вимоги за укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Раст Трейдінг» договором доручення від 04.04.2008 № 38 (пункт 1), а саме право вимоги від останнього виконання наступних зобов’язань:
- закупівлі сільськогосподарської продукції на загальну суму 2 777 326 грн. 23 коп. згідно пункту 1.1 договору доручення від 04.04.2008 № 38;
- повернення грошових коштів у сумі 2 777 326 грн. 23 коп. у разі неможливості виконати зобов’язання згідно пункту 1.1 договору доручення від 04.04.2008 № 38.
Заява арбітражного керуючого Капелюшного І.В. про визнання недійсним договору № 1-Ц обґрунтована тим, що відповідно до п.4 договору відступлення права вимоги від цедента до цесіонарія проводилося на безоплатній основі, що прямо суперечить інтересам банкрута, а погіршення фінансового стану боржника внаслідок укладення зазначеної угоди створює загрозу завдання збитків кредиторам боржника.
Аналізуючи зміст договору № 1-Ц, колегія суддів апеляційної інстанції в постанові від 18.08.2010 дійшла висновку, що умови зазначеного договору націлені на безоплатне відчуження майнових прав боржника та прямо суперечать його інтересам. Крім того, погіршення фінансового стану боржника внаслідок укладення зазначеної угоди створює загрозу завдання збитків кредиторам боржника.
Переглядаючи постанову від 18.08.2010 р. в касаційному порядку Вищий господарський суд України встановив, щодо відсутності обґрунтувань наявності збитків у товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» в результаті виконання договору цесії, а також права, яке було порушено укладанням та виконанням оспорюваним договором.
Відповідно до пункту 4 частини першої ст. 65 Господарського процесуально кодексу України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя в необхідних випадках по підготовці справи до розгляду зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо.
Враховуючи зауваження Вищого господарського суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 31.01.2011 зобов’язав товариство з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» до 12.02.2010 надати суду належним чином оформлені документи на підтвердження наявності збитків у товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотек-Плюс» в результаті виконання договору № 1-Ц від 18.02.2009.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
Згідно ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду зазначила, що розгляд апеляційної скарги арбітражного керуючого Капелюшного І.В. 18.08.2010 апеляційна інстанція в порушення норм Господарського процесуального кодексу України відбувся без виклику та належного повідомлення представника ТОВ «Омега К».
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне технічне фіксування.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Враховуючи вказівки, що містяться в постанові Вищого господарського суду від 11.01.2011 р. суд апеляційної інстанції здійснив виклик (повідомив про час і місце засідання суду) учасників апеляційного провадження, зокрема, і товариство з обмеженою відповідальністю «Омега К».
Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.
Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що договір цесії є таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам держави і суспільства, отже не може бути визнаний недійсним згідно ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор з дня свого призначення з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.
Частиною 10 статті 17 цього закону, передбачено, що керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково. Отже підстави, які містяться у зазначеній статті застосовуються виключно до невиконаних угод.
Доводи ліквідатора про відмову від договору цесії на підставі ч. 10 ст. 17 Закону безпідставні, оскільки даний договір вважається виконаним в момент його укладання враховуючи наступне.
Відповідно до п. 1 договору цесії, в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором доручення № 38 від 04.04.2008 між цедентом і товариством з обмеженою відповідальністю «Раст Трейдінг».
Пунктом 3 договору цесії передбачено, що копії документів, визначених в п. 2 цього договору та документована інформація, яка є важливою для здійснення права вимоги, що відступається за цим договором, передаються цедентом цесіонарію в момент підписання сторонами цього договору і є його невід'ємною частиною.
Зі змісту договору вбачається, що договір цесії за своїм характером є реальним, а не консенсуальним, оскільки передача прав вимоги за договором № 38 від 04.04.2008 відбулась в момент його укладення. Умовами даного договору оплата такої передачі не передбачена.
Згідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, договір цесії є виконаним належним чином та законним, що виключає будь-які підстави для визнання його недійсним, в т.ч. підстави, передбачені п. 10 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які застосовуються виключно до невиконаних угод.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів ст. 33 ГПК України апелянт не надав суду достатніх доказів на підтвердження своїх вимог щодо визнання недійсним договору, так як в заяві свої вимоги обґрунтував посилаючись на ч.10 ст.17 Закону про банкрутство.
Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26.09.06 у справі № Б40/29/26/2-62-00; в постанові Вищого господарського суду України від 14.03.2006 у справі № 14-08/4490.
За таких обставин колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що ухвала господарського суду міста Києва від 14.05.2010 є законною та обґрунтованою, відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а, відтак, передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду не вбачається.
Керуючись ст. 1, п. 10 ст. 17, ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 101, 103, 105-106 ГПК Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Капелюшного Ігоря Вікторовича залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.05.2010 у справі № 50/209 залишити без змін.
Справу № 50/209 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
11.03.11 (відправлено)