УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Єленіної Ж.М.,
суддів Єлфімова О.В., Григор’євої І.В.,
за участю прокурора Чорної І.С.,
розглянула в судовому засіданні 22 лютого 2011 року у м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 на вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2010 року,
в с т а н о в и л а:
вироком Садгірського районного суду м. Чернівців від 16 серпня 2010 року
ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 24.10.2005 року за ст. 185 ч. 2 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік шість місяців,-
засуджено до позбавлення волі:
- за ч. 2 ст. 342 КК України – на 1 рік;
- за ч. 2 ст. 345 КК України – на 2 роки;
- за ч. 2 ст. 185 КК України – на 2 роки.
За сукупністю злочинів, на підставі ст. 70 КК України, остаточне покарання ОСОБА_2 було призначено шляхом часткового їх складання і визначено у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
Біля 00 год. 30 хв. 8 вересня 2009 року між ОСОБА_2, який в стані алкогольного сп’яніння перебував у квартирі свого знайомого ОСОБА_1, за адресою АДРЕСА_1, та ОСОБА_4 виникла сварка, а потім і бійка, про що остання повідомила в міліцію. Приблизно через пів години за указаною адресою прибули працівники батальйону патрульної служби при УМВС України в Чернівецької області ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які висловили законну вимогу ОСОБА_2 про припинення його неправомірних дій щодо порушення громадського порядку. Однак, останній став висловлюватися на адресу працівників міліції брутальною лайкою та погрожувати фізичною розправою, після чого був виведений на подвір’я вказаного вище будинку.
Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_2, усвідомлюючи, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є працівниками правоохоронного органу, відмовився виконати їх законні вимоги – проїхати до відділення міліції та став чинити опір працівникам міліції. Коли останні намагались застосувати до нього спецзасіб – наручники, ОСОБА_2 умисно вкусив ОСОБА_5 за палець руки, спричинивши легкі тілесні ушкодження.
Крім того, біля 16 год. 30 хв. 29 вересня 2009 року, перебуваючи на ринку «Господар», що розташований в м. Чернівці по вул. Ірини Вільде, 3 і скориставшись неуважністю продавця торгового павільйону ОСОБА_7, ОСОБА_2 таємно викрав з прилавка гроші в сумі 680 грн., після чого швидкими кроками став відходити від місця скоєння злочину, маючи реальну можливість розпорядитися викраденим. Однак, був затриманий, а гроші вилучені.
Розглядаючи справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого, Апеляційний суд Чернівецької області скасував вирок районного суду у частині засудження ОСОБА_2 за ст. 185 ч. 2 КК України, та постановив свій вирок, яким перекваліфікував дії останнього на ст. 186 ч. 2 КК та призначив йому покарання за цією статтею та сукупністю злочинів, у виді позбавлення волі строком на чотири роки. У решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
У касаційній скарзі з доповненням прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, не заперечуючи доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів та правильності кваліфікації скоєного, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд. При цьому посилається на те, що при призначенні покарання ОСОБА_2, суд не дотримався вимог ст.ст. 335, 365, 378 КПК України, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону. А саме, призначив засудженому більш сувору міру покарання, апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, тому, що в апеляції не ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав. Крім того, резолютивна частина вироку не відповідає вимогам закону.
Засуджений ОСОБА_2 та його захисник в касаційних скаргах з доповненнями до них стверджують, що вирок апеляційного суду підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Посилаються на невірну кваліфікацію скоєного за ч.2 ст.ст. 186 і 345 КК України. На думку засудженого та захисника, ОСОБА_2 повинен нести відповідальність за таємне викрадення чужого майна, а його дії, пов’язані з активним опором працівникам міліції, повністю охоплюються диспозицію ч. 2 ст. 342 КК України. З цих підстав просять скасувати вирок апеляційного суду і направити справу на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, з доповненнями до неї та просила вирок апеляційного суду скасувати з направленням справи на новий апеляційний розгляд, уважала, що касаційні скарги засудженого і захисника мають бути частково задоволені, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга прокурора підлягає задоволенню, а скарги засудженого і захисника - частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 398 КПК України однією з підстав для скасування вироку є істотне порушення кримінально-процесуального закону.
Як передбачено ст. 370 КПК України, до таких порушень відносяться ті, які перешкоджали чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.
Згідно зі ст. 378 КПК України, скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у випадках необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин або застосування більш суворого покарання, допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого або його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав. При цьому вирок повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332-335 КПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, в апеляції прокурора не ставилось питання про скасування вироку Садгірського районного суду м. Чернівців в зв’язку з м’якістю покарання. Апеляційний суд, призначивши засудженому за своєю ініціативою більш суворе покарання, вийшов за межі апеляції.
Скасував вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_2 за ст. 185 ч. 2 КК України, апеляційний суд призначив останньому покарання за ст. 186 ч.2 КК України, не визнавши його винним у вчиненні даного злочину. При цьому було зазначено лише про перекваліфікацію дій винного на вказану статтю кримінального закону. Крім того, призначаючи покарання ОСОБА_2 на підставі ст. 70 КК України, апеляційний суд не зазначив за сукупністю яких саме злочинів визначене остаточне покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.
Таким чином, апеляційний суд не дотримався вимог ст. 335 КПК України, щодо резолютивної частини вироку, в якій повинно бути викладене конкретне формулювання з питань: винності; кваліфікації злочину; виду і розміру призначеного покарання по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними.
Рішення суду із вказаних питань мають бути сформульовані конкретно і чітко з тим, щоб при виконанні вироку не виникли сумніви, які вимагають спеціальних роз’яснень.
На обов’язковість дотримання цих вимог закону вказано й в роз’ясненнях постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 року «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку».
Таким чином, колегія суддів вважає, що вирок суду, як постановлений з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд.
Під час нового судового розгляду апеляційному суду належить повно й всебічно дослідити всі обставини справи, наявні докази, дати їм належну оцінку, у тому числі й з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності та достатності, ретельно перевірити доводи засудженого і захисника, викладені в апеляційних та касаційних скаргах, а також в доповненнях до них, прийняти по справі законне і обґрунтоване рішення, яке викласти у відповідному процесуальному документі з дотриманням норм КПК України.
Крім того, згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року (зі змінами) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» постановлений іменем України вирок, повинен бути викладений офіційно-діловою мовою і юридично грамотно. Всупереч цьому, апеляційний суд у вступній частині вироку допустив ряд грубих помилок, що є не припустимим. Так, після ствердження того, що ОСОБА_2 є раніше не судимою особою, судом наводяться три попередні його судимості, вказується на засудження ОСОБА_2 за ст. 354 ч.2 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки, що не ґрунтується на матеріалах справи.
Також є необґрунтованим посилання в вироку на застосування судом першої інстанції, на підставі ст. 70 КК, такого принципу призначення ОСОБА_2 покарання, як поглинення менш суворого покарання більш суворим. Як видно з вироку місцевого суду, остаточне покарання ОСОБА_2 було призначене шляхом часткового їх складання. Отже апеляційним судом вимоги ст.ст. 332-334 КПК порушено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції - задовольнити, касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3- задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2010 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
С у д д і:
Ж.М. Єленіна І.В. Григор’єва О.В. Єлфімов
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Єленіної Ж.М.,
суддів Єлфімова О.В., Григор’євої І.В.,
за участю прокурора Чорної І.С.
розглянула в судовому засіданні 22 лютого 2011 року у м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 на вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2010 року,
в с т а н о в и л а:
вироком Садгірського районного суду м. Чернівців від 16 серпня 2010 року
ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 24.10.2005 року за ст. 185 ч. 2 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік шість місяців,-
засуджено до позбавлення волі:
- за ч. 2 ст. 342 КК України – на 1 рік;
- за ч. 2 ст. 345 КК України – на 2 роки;
- за ч. 2 ст. 185 КК України – на 2 роки.
За сукупністю злочинів, на підставі ст. 70 КК України, остаточне покарання ОСОБА_2 було призначено шляхом часткового їх складення і визначено у вигляді позбавлення волі строком на 3(три) роки.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
Біля 00 год. 30 хв. 8 вересня 2009 року між ОСОБА_2, який прибував в алкогольному сп’янінні у квартирі свого знайомого ОСОБА_1, за адресою АДРЕСА_1, і ОСОБА_4 виникла сварка, а потім і бійка, про що остання повідомила в міліцію. Приблизно через пів години за указаною адресою прибули працівники батальона патрульної служби при УМВС України в Чернівецької області ОСОБА_5 і ОСОБА_6, яки висловили законну вимогу ОСОБА_2 про припинення його неправомірних дій щодо порушення громадського порядку. Однак, останній став виражатися на адресу працівників міліції нецензурною лайкою та погрожувати фізичною розправою, після чого був виведений на подвір’я вказаного вище будинку.
Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_2, усвідомлюючи, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є працівниками правоохоронного органу, діючи умисно, відмовився виконати їх законні вимоги – проїхати до відділення міліції та вчинив активну фізичну протидію, а саме: виривався, впирався і всіляко протидіяв здійсненню працівниками міліції своїх службових обов’язків. Коли останні намагались застосувати до ОСОБА_2 спецзасіб – наручники, той, в ході опру, став не тільки упиратися, блокувати руки працівників міліції, але і умисно зубами вкусив ОСОБА_5 за палець руки, спричинивши легкі тілесні ушкодження.
Крім того, біля 16 год. 30 хв. 29 вересня 2009 року, перебуваючи на ринку «Господар», що розташований в м. Чернівці по вул. Ірини Вільде, 3 і скориставшись неуважністю продавця торгового павільйону ОСОБА_7, ОСОБА_2 таємно викрав з прилавка гроші в сумі 680 грн. Відтак швидкими кроками став відходити від місця скоєння злочину, маючи реальну можливість розпорядитися викраденим. Однак, був затриманий, а гроші вилучені.
Розглядаючи справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого, Апеляційний суд Чернівецької області скасував вирок районного суду у частині засудження ОСОБА_2 за ст. 185 ч. 2 КК України, та постановив свій вирок, яким перекваліфікував дії останього на ст. 186 ч. 2 КК та призначив йому покарання за цією статтею і сукупності злочинів, у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки. У решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
У касаційній скарзі та доповненнях до неї прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, не заперечуючи доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів та правильності кваліфікації скоєного, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд. При цьому посилається на те, що при призначенні покарання ОСОБА_2, суд не дотримався вимог ст.ст. 335, 365 та 378 КПК України, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону. А саме, призначив засудженому більш сувору міру покарання, апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, тому, що в скарзі не ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав. Крім того, резолютивна частина вироку не відповідає вимогам закону.
Засуджений ОСОБА_2 та його захисник в касаційних скаргах та доповненні до них стверджують, що вирок апеляційного суду підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Вказується на невірну кваліфікував скоєного за ч.2 ст.ст. 186 і 345 КК України. На думку засудженого та захисника, ОСОБА_2 повинен нести відповідальність за таємне викрадення чужого майна, а його дії, пов’язані з активним опором працівникам міліції, повністю охоплюються диспозицію ч. 2 ст. 342 КК України.
З урахуванням наведеного, в скаргах зазначається про необхідність скасування вироку апеляційного суду і направлення справи на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора з доповненнями до неї та просила вирок апеляційного суду скасувати з направленням справи на новий апеляційний розгляд, уважала, що касаційні скарги засудженого і захисника мають бути часткове задоволені, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга прокурора підлягає повному задоволенню, а скарги засудженого і захисника - частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 398 КПК України однією з підстав для скасування вироку є істотне порушення кримінально-процесуального закону.
Зі ст. 370 КПК України вбачається, що до таких порушень відносяться ті, які перешкоджали чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.
Обсяг перевірки справи апеляційним судом визначений ст. 365 КПК України, а саме – виключно в межах апеляції.
Згідно зі ст. 378 КПК України, скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у випадках необхідності застосування закону про більш тяжкій злочин або застосування більш суворого покарання, допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого або його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав. При цьому вирок повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332-335 КПК України.
Як вбачається з апеляційної скарги прокурора на вирок Садгірського районного суду м. Чернівців від 16.08. 2010 року, в неї не ставилось питання про скасування вказаного судового рішення в зв’язку з м’якістю покарання. Апеляційний суд, призначивши засудженому за своєю ініціативою більш суворе покарання, вийшов за межи апеляції.
Що стосується резолютивної частини вироку, то апеляційний суд, скасував рішення районного суду у частині засудження ОСОБА_2 за ст. 185 ч. 2 КК України, перекваліфікував його дії на ст. 186 ч. 2 того же кримінального закону та призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки. Після цього, пославшись на ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів призначив таке ж покарання, застосувавши принцип поглинення менш суворих покарання більш суворим. В решті частині вирок залишено без змін.
Аналіз вказаного вироку свідчить про те, що при призначенні ОСОБА_2 покарання суд не дотримався ст. 335 КПК України, тобто вимог, які пред’являються до резолютивної його частини, де повинно надаватися конкретне формулювання з питань: винності; кваліфікації злочину; виду і розміру призначеного покарання по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними і т.і.
Рішення суду із вказаних питань мають бути сформульовані конкретно і чітко з тим, щоб при виконанні вироку не виникли сумніви, які вимагають спеціальних роз’яснень.
На обов’язковість дотримання цих вимог закону звернута увага в роз’ясненнях постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 року «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку».
Таким чином, колегія суддів вважає, що вирок суду, як постановлений з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд.
Під час нового судового розгляду апеляційному суду належить повно й всебічно дослідити всі обставини справи, наявні докази, дати їм належну оцінку, у тому числі й з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності та достатності, ретельно перевірити доводи засудженого і захисника, викладені в апеляційних та касаційних скаргах, прийняти по справі законне і обґрунтоване рішення, яке викласти у відповідному процесуальному документі з дотриманням норм КПК України.
Крім того, перевіряючи справу в порядку ст. 395 КПК України, колегія суддів звертає увагу на те, що вирок, постановлений іменем України, повинен бути викладений офіційно-діловою мовою і юридично грамотно. Такі вимоги наведені в постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року (зі змінами) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку».
Що стосується вироку апеляційного суду, то у вступній його частині є ряд грубих помилок, які також потребують виправлення. Так, після ствердження того, що ОСОБА_2 є раніше не судимою особою, судом наводяться три попередні його судимості, вказується на засудження ОСОБА_2 за ст. 354 ч.2 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки, що суперечить матеріалам справи.
Більш того, не відповідає дійсності і посилання на застосований судом першої інстанції принципу призначення ОСОБА_2 покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Як вбачається з вироку районного суду, остаточне покарання ОСОБА_2 було призначене шляхом часткового їх складення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 370, 394-396 і 398 КПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Касаційні скарги: прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції - задовольнити повністю, а засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3- задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2010 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
С у д д і:
Єленіна Ж.М. Григор’єва І.В. Єлфімов О.В.
При новому розгляді справи, апеляційному суду необхідно звернути увагу і на протокол судового засідання Садгірського районного суду (а.с. 380) і надати відповідну оцінку часу знаходження суду першої інстанції в нарадчій кімнаті при постановленні вироку.
Таким чином, суд істотно порушив вимоги ст.335 КПК України, згідно з якими в резолютивній частині обвинувального вироку повинно бути зазначено, зокрема, покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, визнаних судом доведеними.
На підставі наведеного, вирок суду щодо ОСОБА_14 і ОСОБА_15 у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону підлягає скасуванню, а кримінальна справа відносно ОСОБА_14 і ОСОБА_15 – поверненню на новий судовий розгляд.
Звертає на себе увагу і той факт, що, виправдовуючи ОСОБА_19, суд у резолютивній частині вироку всупереч положенням ст.335 КПК України не зазначив, що підсудний у пред’явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим.
Згідно із вимогами ст. 335 КПК України, суд у резолютивній частині вироку обов’язково повинен був вказати кримінальний закон, за яким особу визнано винною, а також призначити покарання за кожним обвинуваченням.
Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року № 7, у резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені вид і розмір як основного, так і додаткового покарання.
Як убачається зі справи і на що підставно вказує у поданні прокурор, місцевий суд обґрунтовано визнавши ОСОБА_11 винною, всупереч вимогам кримінально-процесуального закону і відповідних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України не призначив ОСОБА_11 ні основного, ні додаткового покарання і не вказав у вироку мотиви прийнятого рішення.
Разом з тим, відповідно до вимог ст.335 КПК України, у резолютивній частині обвинувального вироку повинен бути зазначений закон, за яким підсудного визнано винним.
Як вбачається із резолютивної частини вироку, суд лише призначив ОСОБА_21 покарання по кожному з обвинувачень, що визнані доведеними, без визнання останнього винним у вчиненні даних злочинів, що є порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
Відповідно до вимог ст.335 КПК України, міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.
Так, згідно з ч.1 ст.335 КПК України, в резолютивній частині обвинувального вироку повинно бути вказано кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним та покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними.
(ОСОБА_20 був в складі )У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність винності ОСОБА_16 у вчиненні зазначених злочинів, ставить питання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої. Посилається на те, що суд безпідставно, …… Зазначає, що суд на порушення вимог ст. 335 КПК України у резолютивній частині вироку не вказав, за якою частиною ст. 369 КК України засуджено ОСОБА_16 Вважає, що висновок суду про щире каяття засудженої є невірним, а призначене покарання занадто м’яким.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, який підтримав доводи подання, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання та доповнення до нього, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 335 КПК України, в резолютивній частині обвинувального вироку повинно бути зазначено кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним…
Разом з тим, відповідно до вимог ст.335 КПК України, у резолютивній частині обвинувального вироку повинен бути зазначений закон, за яким підсудного визнано винним.
Як вбачається із резолютивної частини вироку, суд лише призначив ОСОБА_21 покарання по кожному з обвинувачень, що визнані доведеними, без визнання останнього винним у вчиненні даних злочинів, що є порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вирок суду як постановлений з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду належить повно й всебічно дослідити всі обставини справи, наявні докази, дати їм належну оцінку, у тому числі й з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності та достатності, ретельно перевірити доводи засуджених, висунуті на свій захист, а також доводи прокурора і представника потерпілої, та прийняти по справі законне та обґрунтоване рішення.
Проте допущені судом суперечності у мотивувальній та резолютивній частині вироку не ставлять під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_17 в інкримінованих їй злочинах або справедливість призначеної їй міри покарання та можуть бути усунуті шляхом зміни вироку.
Довід у касаційному поданні про те, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону, є слушним.
Згідно з ч. 3 ст. 378 КПК України вирок апеляційного суду, постановлений у випадках, передбачених частиною першою зазначеної норми, повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332-335 КПК України. Зокрема, у резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом.
При постановленні оскаржуваного вироку апеляційна інстанція не дотрималась цих вимог. Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд не зазначив кримінальний закон, за яким ОСОБА_18 було визнано винним, призначене йому покарання за цим законом, а призначив лише остаточне покарання за сукупністю вироків.