Справа №  2-8/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ

03 березня 2011 року                     Жданівський міський суд Донецької області

          у складі:

                                                  головуючого судді:           Бузанова П.М.

                                                  при секретарі:                  Широковій О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

          04 листопада 2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з проханням стягнути  суму боргу у загальній сумі 20916 грн., яка складається з: суми боргу –16 800 грн.; сума з урахуванням інфляції –3 360 грн.; 3 % річних від суми боргу –756 грн., судові витрати по оплаті державного мита в сумі 209,16 грн.,  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120,00 гривень.

          В обґрунтування позову позивачка послалася на ту обставину, що вона з 31 жовтня 1998 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.  Мешкаючи однією родиною вони в 2004 році придбали будинок та земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 Договір купівлі-продажу був оформлений на відповідача.

01 квітня 2009 року за сумісною згодою, вона разом з відповідачем вирішили продати земельну ділянку за вищевказаною адресою, у зв’язку з чим,  у той же день, тобто 01 квітня 2009 року вона дала письмову згоду на продаж земельної ділянки, яка була завірена нотаріусом м. Жданівка, а відповідач ОСОБА_2 в свою чергу написав розписку, згідно з якою він зобов’язується повернути їй гроші в розмірі  16800 грн., на протязі двох - трьох місяців, тобто до 01 липня 2009 року, що складало ? частину суми за яку вони бажали продати будинок, який у подальшому і був проданий за меншу ціну 04.04.2009 року.

05 жовтня 2009 року шлюб між нею та відповідачем був розірваний.

Відповідно 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути  позикодавцеві позику (грошові кошти у той самій кількості, які були передані йому позичальником).

Вона неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з проханням повернути гроші, однак постійно отримувала відмову, тому просить стягнути вказану суму боргу.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити. Пояснила, що ОСОБА_2 зайняв гроші 01.04.2009 року –16800 гривень, та не повернув їх, а тому просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що ніяких грошей у займи він у позивачки ніколи не брав, однак визнає, що дійсно написав ОСОБА_1 розписку, але ця розписка не є борговою, а означає його добровільну згоду на розподіл загального сумісного майна подружжя.

          Вважає, що ніякого боргу він перед колишньою дружиною він не має, так як на вказані гроші зробив ремонт в її квартирі.

          Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку що позов задоволенню не підлягає по наступним підставам:

          Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 1998 року проживали в зареєстрованому шлюбі. 05 жовтня 2009 року  шлюб розірвати.

          В період сумісного проживання подружжя ОСОБА_2 придбали будинок та земельну ділянку, розташовані в АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу.

          Вказані обставини сторонами не оскаржуються.

          Відповідно до ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини  самостійного заробітку.  

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого із подружжя, якщо майно, одержане за договором, використано в інтересах сім’ї.

          Згідно ст.63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження цим майном.

          А відповідно ст. 64 СК України мають право на укладання договору між собою щодо цього майна.

          В статті 65 Сімейного Кодексу України сформульована правова презумпція, щодо якої вважається, що один з подружжя укладаючи договір щодо спільного майна, діє зі згодою другого для задоволення потреб сім’ї.

          Відповідно до положень ч.1,2,3, ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою.

Згода одного із подружжя повинна бути надана в письмовій формі, якщо ці договори потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна.

Так як будинок та земельна ділянка відносяться до нерухомого майна, то при складанні договорів купівлі-продажу вони потребують обов’язкового нотаріально посвідчення. 01 квітня 2009 року позивачка, знаходячись у нотаріуса м. Жданівка дала письмову згоду на продаж вищевказаного будинку та земельної ділянки, що сторонами не оспорюється. Тобто сторони діяли в рамку Закону, Сімейного Кодексу України, який регулює ці відносини.

Після розірвання шлюбу здійснення права власності на майно сторонами регулюються Сімейним Кодексом України стаття 68-73.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачка пояснила, що ОСОБА_2 розпорядився спільним майном з її згоди і не спростувала пояснень відповідача, що таку згоду вона сама добровільно давала.

Судом встановлено відсутність самого факту договору займу.

Таким чином суд вважає, що вказані спірні правовідносини, не зважаючи на наявність розписки відповідача про зобов’язання повернути гроші, не повинні регулюватись ст.625 та 1049 ЦК України на які посилається позивачка, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215,218 ЦПК України, на підставі ст.ст.60, 63, 64, 65, 68-73 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

          У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу -   відмовити повністю.   

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Жданівського міського

суду Донецької області                                                                                 П.М. Бузанов

 у задоволенні позову відмовлено повністю .