Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22ц-423/11 Головуючий у суді І-ї інстанції Гонтаренко Т.М.
Категорія 2 Доповідач Бубличенко В. П.
РІШЕННЯ
Іменем України
3 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого - Бубличенко В.П.
суддів - Сукач Т.О.
Кодрула М.А.
при секретарі - Савченко Н.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом закритого акціонерного товариства «Світловодський завод «Луч»до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про витребування майна із чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2010 року і
в с т а н о в и л а :
У серпні 2009 року закрите акціонерне товариство «Світловодський завод «Луч»пред’явило в суд позов до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначало, що товариству належить вагончик з інвентарним номером 1216 балансовою вартістю 1262,79 грн., який знаходиться на мисливській базі в с. Погрібняки Семенівського району Полтавської області на березі річки Сула, який використовується робітниками заводу для відпочинку і зберігання майна для мисливства і рибальства.
У червні 2008 року колишній директор ТОВ«Світловодський завод «Луч»ОСОБА_3 замінив замки на дверях вагончика, не допускає до вагончика представників заводу, чим перешкоджає позивачу володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив вилучити у ОСОБА_3 та повернути товариству спірний вагончик.
Справа в судах розглядалася неодноразово.
9 листопада 2010 року суд постановив ухвалу, якою залучив до участі справі співвідповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 14 грудня 2010 року позов задоволено. Суд вилучив у ОСОБА_3 та повернув ЗАТ «Світловодський завод «Луч»спірний вагончик і стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.
У апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, просять рішення місцевого суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу представників ЗАТ «Світловодський завод «Луч»ОСОБА_8 і ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення у встановлених статтею 303 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення в зв’язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та невідповідністю висновків суду обставинам справи (п.п.2-3 ч.1 ст.309 ЦПК України).
При вирішенні справи суд обгрунтовано керувався статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Проте, не можна погодитися з висновком суду щодо доведеності права власності позивача на спірне майно, оскільки такий висновок не ґрунтується на доказах.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З матеріалів справи, пояснень відповідачів та представника заводу ОСОБА_8 вбачається, що спірний вагончик був придбаний відповідачем ОСОБА_3 у 2000 році.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10, яка у 1992-2002 роках працювала головним бухгалтером заводу «Луч», показала, що завод спірний вагончик не купляв, тому він не перебував на балансі підприємства і відомості щодо цього вагончика не були внесені в книгу основних засобів.
Суд безпідставно критично віднісся до показань цього свідка, пославшись лише на те, що вона працювала головним бухгалтером заводу в той час, коли його директором був ОСОБА_3 Зазначена обставина, сама по собі, не дає підстав для висновку, що ОСОБА_10 давала в судовому засіданні неправдиві показання. До того ж, будь-яких доказів щодо її зацікавленості у вирішенні справи на користь відповідачів немає.
Як на докази належності спірного вагончика товариству позивач посилається на ксерокопії документів, що є в матеріалах справи, а саме: оборотно-сальдової відомості по рахунку № 103 за червень 2009 року (а.с.8), акту виконаних ремонтних робіт (а.с.10), інвентаризаційних описів основних засобів за жовтень 2006 року (а.с.36), листопад 2007 року (а.с.37), липень 2009 року (а.с.38).
Суд визнав обґрунтованими доводи представників позивача про те, що вагончик було взято на бухгалтерський облік товариства відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Проте, на переконання колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на доказах.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення.
Позивач не має ні первинного документу, що підтверджує придбання товариством спірного вагончика, ні доказів наявності у нього такого документу на час взяття вагончика на фінансовий облік.
За таких обставин взяття товариством вагончика на облік і включення його в інвентаризаційний опис не може бути доказом набуття товариством права власності на спірне майно.
В судовому засіданні представники позивача посилалися на те, що доказами належності товариству вагончика є проведення в ньому ремонту та охорона його за рахунок товариства.
На підтвердження цих доводів позивач надав копію акту виконаних робіт та довідки про те, що ОСОБА_11 працював в ТОВ «Луч»охоронцем на р. Сула за договором на 0,5 ставки з 1 липня 2000 року по 20 грудня 2002 року (а.с.11). а також копії наказів від 19 липня 2000 року та від 17 грудня 2002 року про прийняття та звільнення його з роботи (а.с.13-14).
Крім того, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які показали, що у вагончику у 2000 році робився ремонт працівниками заводу.
Колегія суддів вважає, що зазначені обставини не підтверджують право власності позивача на спірне майно
В акті виконаних робіт зазначено, що протягом 1998-2000 років в будиночку на р. Сула виконані ремонтні роботи, на проведення яких витрачені такі матеріали: ДВП, лінолеум, фарба, оліфа, шифер, дошка, цвяхи (а.с.10), тоді як встановлено, що вагончик був придбаний у 2000 році. Крім того, акт затверджений генеральним директором ЗАТ «Світловодський завод «Луч» ОСОБА_8 у квітні 2006 року, який у 1998-2000 роках на заводі ще не працював.
В матеріалах справи є ксерокопія постанови помічника Світловодського міжрайпрокурора від 13 вересня 2002 року про відмову в порушенні кримінальної справи, ухваленої за результатами перевірки звернення в.о.директора ТОВ завод «Луч»ОСОБА_15 від 4 березня 2002 року (а.с.26-27).
У зверненні до прокуратури ОСОБА_15 посилався на те, що колишній директор заводу ОСОБА_3 завдав заводу значні матеріальні збитки тим, що у 2000-2002 роках оплачував працю сторожа, який охороняв базу відпочинку на р. Сула Полтавської області, що не належить заводу.
ОСОБА_3 на зазначене звернення пояснив, що починаючи з 1987 року мисливці систематично їздили на полювання на мисливську базу, яка розташована біля села Погрібняки Полтавської області. На базі зусиллями мисливців було відремонтовано вагончик для відпочинку та зберігання майна. Так як у останні три роки почалися крадіжки майна з мисливської бази, було вирішено взяти для охорони мисливської бази сторожа.
З наведеного вбачається, що при проведенні перевірки Світловодською міськрайонною прокуратурою у березні-вересні 2002 року не було встановлено, що спірний вагончик належить заводу «Луч».
Між тим, з матеріалів справи вбачається і не заперечується представниками позивача, що відповідачі з 2000 року користуються спірним вагончиком. Відповідач ОСОБА_5 11 листопада 2003 року уклав з Погребняківською сільською радою договір оренди земельної ділянки, на якій розташований вагончик, строком на 5 років (а.с.66-67) і сплачував орендну плату (а.с.68).
На підтвердження свого права на спірний вагончик відповідачі надали суду розписку, згідно з якою ОСОБА_16, мешканець м. Полтави, 25 лютого 2000 року подарував його ОСОБА_3 Ксерокопія розписки, завірена суддею, додана до матеріалів справи і представниками позивача не оспорювала ся (а.с.58).
На час укладення угоди щодо спірного вагончика чинним був Цивільний кодекс УРСР 1963 року. Форма укладеного між ОСОБА_16 та ОСОБА_3 договору не суперечила положенням зазначеного Кодексу щодо його форми (ст.154 ЦК УРСР), тому не можна визнати обґрунтованими доводи суду щодо невідповідності розписки, як доказу, вимогам глави 5 ЦПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено право власності на спірний вагончик, тому передбачених законом підстав задоволення позову про його витребування у відповідачів немає.
Керуючись ст.ст. 209, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2010 року скасувати.
У позові закритого акціонерного товариства «Світловодський завод «Луч»до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :