Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22а1496/11 Головуючий у суді І-ї інстанції Павловська І.А.
Доповідач Карпенко О. Л.
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2011 року колегія суддів судової палати апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
голоуючої – Кривохижі В.І.,
суддів - Черниш Т.В.,
Карпенко О.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кіровограді справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного Фонду України в Знам*янському районі Кіровоградської області про визнання неправомірною бездіяльність відповідача, зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити невиплачене підвищення до пенсії, як «дитині війни»за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Знам*янському районі Кіровоградської області на рішення Знам*янського районного суду Кіровоградської області від 01 вересня 2010 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
12 липня 2010 року ОСОБА_4 звернулася з позовами до Управління Пенсійного Фонду України в Знам*янському районі Кіровоградської області про визнання неправомірною бездіяльність відповідача, зобов’язання відповідача здійснити їй, як «дитині війни», нарахування та виплату невиплаченого підвищення пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона має статус «дитини війни»та має право на отримання підвищення пенсії в розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком. Однак, порушуючи вимоги ст. 19 Конституції України відповідачем протиправно неповно здійснюється нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії .
Рішенням Знам*янського районного суду Кіровоградської області від 01 вересня 2010 року позов задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Знам*янському районі Кіровоградської області щодо нездійснення перерахунку і виплати позивачці пенсії відповідно до ст.. 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни». Зобов’язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії як «дитині війни», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за періоди з 12 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»з урахуванням фактично отриманих позивачкою сум. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування оскаржуваного рішення в частині зобов’язання провести нарахування та виплату позивачці щомісячну соціальну допомогу як «дитині війни», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за періоди з 12 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»з урахуванням фактично отриманих позивачкою сум та в частині стягнення судових витрат. Скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того судом не враховано норму ст. 28 ч. 3 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Суд не врахував, що ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не визначено механізм розрахунку підвищення пенсії, не визначено орган та процедуру підвищення пенсії.. Суд не взяв до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 щодо встановлення розміру підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання, що виплачується замість пенсії. Суд не врахував положення п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні.
Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що станом на 02 вересня 1945 року (дата закінчення Другої світової війни) позивачці, яка являється громадянином України, не виповнилося 18 років, а тому, відповідно до ст.. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»вона має статус «дитини війни»та відповідно до ст. 6 цього Закону має право на отримання підвищення пенсії в розмірі 30 % від мінімального розміру пенсії за віком.
Згідно ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»та з урахуванням норми ст. 111 цього Закону дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»була зупинена.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) серед інших і положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, щодо зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до п. 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, воно має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Згідно ст. 152 ч. 2 Конституції України та ст. 73 ч. 2 Закону України “Про Конституційний Суд України” закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. З часу втрати чинності п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, а саме з 09 липня 2007 року, застосування відповідачем цих норм Закону є протиправним, а тому перестали існувати підстави зупинення дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Проте, як вбачається із змісту позовної заяви, та поданих ним письмових заперечень на позов, з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, відповідач не нараховував позивачці підвищення пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до яких дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Зміни внесені до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з пунктом 2 рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Пунктом 5 вказаного рішення передбачено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення.
З 22 травня 2008 року правовідносини, що склалися між сторонами регулюються ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції, яка діяла до 01 січня 2008 року.
Вирішуючи спір суд вірно виходив з того, що при нарахуванні підвищення пенсії позивачці має застосовуватися розмір мінімальної пенсії за віком, який визначена відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Норма цієї статті Закону передбачає, що мінімального розміру пенсії за віком, який дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, які втратили працездатність, визначеному законодавством. Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»не перешкоджає застосуванню ч. 1 цієї статті Закону до обрахування величини підвищення пенсії «дітям війни», оскільки чинним законодавством не встановлено іншого. Крім того, відповідно до ст. 2 ч. 1 Закону України “Про прожитковий мінімум”, він застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком.
У зв’язку з цим розмір підвищення пенсії позивачки на підставі ст. 6 Закону, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, мав становити: з 22 травня 2008 року –144 грн. 30 коп. (481 х 30 %), з 01 липня 2008 року – 146 грн. 60 коп. (482 х 30%), з 01 жовтня 2008 року –149 грн. 40 коп. (498 х 30 %).
Згідно відомостей наданих відповідачем з 22 травня 2008 року позивачці виплачується підвищення пенсії, як «дитині війни», у розмірі 48 грн. 10 коп., з 01 липня 2008 року –до 48 грн. 20 коп., а з 01 жовтня 2008 року –49 грн. 80 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530.
Суд відхиляє, як необґрунтовані посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»п. 8 якої передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні. Виходячи з принципу законності та пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру підвищення пенсій позивачці, як дитині війни, застосуванню підлягає ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а не постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав осіб, які мають статус дітей війни. Крім того, згідно ст. 3 ч. 2 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Безпідставним є посилання відповідача на те, що законодавством не визначено орган на який покладено здійснення виплати підвищення пенсій «дітям війни»оскільки відповідач фактично самостійно здійснює таку виплату з 01 січня 2008 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2002 року №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення та Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, Пенсійний фонд України та його територіальні органи у спірних правовідносинах виконують функції держави і на них покладено обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади –Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, але вони не дотрималися вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вірно дійшов висновку про те, що відповідач не виконали своїх повноважень без поважних причини.
На підставі норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи суд дійшов правильного висновку про задоволення позову частково за періоди з 12 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року. Наведені в апеляційній скарзі доводи в цій частині не спростовують висновків суду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд не врахував положення п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року «Про державне мито»щодо звільнення Пенсійного фонду України, його підприємств, установ та організацій від сплати державного мита та помилково стягнув з відповідача 8 грн. 50 коп. судового збору.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині розподілу судового збору.
Керуючись ст. ст. 197, 198 ч. 1 п. 2), ст.. 201 ч. 1 п. 1), ст. 205 ч. 2, 207 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Знам*янському районі Кіровоградської області на рішення Знам*янського районного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2010 року задовольнити частково.
Рішення Знам*янського районного суду Кіровоградської області від 01 вересня 2010 року по справі 2-1078/10 в частині стягнення судового збору змінити виключивши з абзацу п’ятого резолютивної частини слова (судовий збір у сумі 8 (вісім) гривень 50 копійок та».
В решті рішення Знам*янського районного суду Кіровоградської області від 01 сересня 2010 року по справі 2-1418/10 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
На постанову може бути подано касаційну скаргу до адміністративного суду касаційної інстанції.
Касаційна скарга подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуюча:
Судді