АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-579/2007 р.                                                      Головуючий по 1 інстанції

Категорія про виселення                                                       Кащук А.М.

Доповідач в апеляційній інстанції Бурлака В.О.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2007 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого                Храпко В.Д.

суддів                           Бурлаки В.О., Бабенко В.М.

при секретарі                 Наконечній М.М.

з участю адвокатів        ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Звенигородського місцевого суду від 18 січня 2007 р. по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщення, -

встановила:

Рішенням Звенигородського районного суду від 18.01.2007 р. задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Визнано ОСОБА_3 втративши право на користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати по оплаті праці адвоката в сумі 900 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та стягнення 5000 грн. моральної шкоди - відмовлено.

В апеляційній скарзі на рішення суду від 18.01.2007 р. ОСОБА_3 просить його скасувати і постановити нове, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, сторони, адвокатів, вивчивши та обговоривши матеріали справи судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з винесенням нового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі в 1982 р. ними отримана квартира однокімнатна АДРЕСА_1. В 1992 р. ОСОБА_4 звернулась з позовом у суд до ОСОБА_3 про

втративши ним право на користування квартирою, але від позову відмовилась. У зв'язку з чим справа провадженням була закрита.

В 1994 р. сторони уклали угоду про поділ спільно нажитого майна.

З 2000 р. між сторонами розділені рахунки по оплаті комунальних послуг за квартиру.

Договори на утримання будинку та при будинкової території, газопостачанню, водопостачанню, теплової та електричної енергії на протязі 2001-2003 років заклечались підприємствами в основному з ОСОБА_4

В апеляційну інстанцію ОСОБА_3 надані додаткові докази, згідно яких рахунки заведені по оплаті квартири та комунальних послуг як на позивачку так і відповідача.

Так, згідно довідки Лисянського комунального підприємства «Благоустрій» від 24.04.2007 р. № 25 в квартирі АДРЕСА_1 прописані ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з 11.02.1983 р. Квартира не приватизована, загальна площа 34,0 кв. м.

Житловий фонд переданий на баланс КП «Благоустрій» згідно рішення № 3-3 від 03 06.2002 р. «Про реорганізацію ВУЖКГ».

На підставі книг особових рахунків ВУЖКГ, де вже було проведено розподіл квартплати квартири на двох осіб порівно, були заведені нові книги особових рахунків і присвоєно особовий рахунок НОМЕР_1 на двох квартиронаймачів : ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Так як квартира по згоді квартиронаймачів проводилась окремо, то і договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та при будинкової території від 01.08.2006 р. укладалися окремо з кожним квартиронаймачем.

Заяву про розподіл квартплати не збереглися, оскільки вони подавалися у ВУЖКГ, яке визнано банкрутом і ліквідовано.

Згідно заяви ОСОБА_4 від 26.11.2004 р. на ім'я голови комісії з надання населенню соціальної допомоги після розлучення з відповідачем вони є співвласниками однокімнатної квартири.

З договору від 04.04.2000 р. вбачається , що він укладався на надання послуг з водопостачання та водовідведення з ОСОБА_3

Згідно довідок від 05.08.2002 р. № ё126 та 05.09.2002 р. № 127 заборгованості перед підприємством теплових мереж у ОСОБА_4 не було. Заборгованість ОСОБА_3 становила 416 грн. 92 коп.

По показах свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в спірній квартирі находилися речі ОСОБА_3 В послідуючому попасти в квартиру було неможливо.

По показах свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 вони бачили, як відповідач виносив з квартири телевізор і ще якісь речі і грузив на машину.

Щодо показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 то біля будинку ОСОБА_3 вони не бачили.

Проте, згідно показів самої позивачки (т. 2 аркуш 85) з 1994 р. у відповідача не було ключів і він не мав доступу до квартири.

З актів від 30.03.2006 р. від 29.05.2006 р. , складених комісіями з участю депутата селищної ради ОСОБА_6, дільничного інспектора Лисянського РВ УМВС Петренко В.В., бухгалтера КП «Благоустрій» та апелянта ключами ОСОБА_3 вбачається, що відкрити двері квартири АДРЕСА_1 неможливо, оскільки поміняні замки, а ОСОБА_4 відсутня.

Крім того, згідно довідки від 12.09.2005 р. № 463 управління сільського господарства і продовольства Лисянської районної державної адміністрації робота ОСОБА_3 пов'язана з постійними відрядженнями і він з січня 2004 р. закріплений відповідальним у проведенні весняно-польових робіт та проведення жнив господарствами, які знаходяться на території Босівської сільської ради (с Босівка та с Товсті Роги).

При таких обставинах судова колегія вважає, що суду не було надано достатніх доказів для задоволення позову ОСОБА_4 В той же час суд дав необ'єктивну оцінку доказам, наданим ОСОБА_3 і відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Згідно ст. 60 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_4 не довела, що ОСОБА_3 без поважних причин не проживав у квартирі, а суд не вияснив це питання належним чином і в результаті прийшов до неправильного висновку.

Наданими доказами ОСОБА_3 довів, що вони в добровільному порядку поділили квартиру, сплачували квартирну плату та комунальні послуги кожний за 1/2 загальної площі квартири, на протязі значного часу ОСОБА_4 не допускала його до квартири, чим порушувала право на користування своєю часткою.

Відповідно ст. 71 ЖК України, якщо наймач або члени його сім'ї були тимчасово відсутні без поважних причин понад 6 місяців, вони можуть бути визнані втративши ми право на житлове приміщення.

Таким чином, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. В результаті висновки суду не відповідають фактичним обставинам.

Керуючись ст.ст. 307, 309,316 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити.

Рішення Звенигородського районного суду від 18.01.2007 р. скасувати.

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про втрату ним права користування житловим приміщенням.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволити.

Вселити ОСОБА_3 в кв. АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 26 грн. понесених ним судових витрат.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі 2 місяців з дня проголошення.