ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

15 листопада 2007 року                                                                                        м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                  Ліпського Д.В.

судді-доповідача                           Гуріна М.І.

суддів                                                           Амєліна С.Є.

                    Кобилянського М.Г.

                                                  Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання         Полинько Д.М.,

у відсутності сторін та їх представників,                                                      

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Сумської області від 25.04.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріату про визнання незаконною відмови в постановці на облік для отримання житла, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

 У липні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумського обласного військового комісаріату про визнання незаконною відмови в постановці на облік для отримання житла, відшкодування моральної шкоди.

Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 05.01.2006 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії Сумського обласного військового комісара по відмові ОСОБА_1 в постановці на облік для отримання житла. Визнано незаконним рішення житлової комісії від 16.03.2005 року про відмову ОСОБА_1 в постановці на облік для отримання житла. Зобов'язано Сумський обласний військовий комісаріат розглянути заяву ОСОБА_1 та поставити його на облік для отримання житла, як військовослужбовця, що був звільнений зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, з часу першого звернення. У решті позову відмовити.

Постановою апеляційного суду Сумської області від 25.04.2006 року постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Сумської області від 25.04.2006 року, а постанову Зарічного районного суду міста Суми від 05.01.2006 року залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України, перебував на квартирному обліку у в/ч А-2305 з 07.10.1994 року, зі складом сім'ї 4 особи, мав право на позачергове отримання житла. 11.11.2004 року позивача було звільнено у запас у зв'язку із скороченням штату за підпунктом в) пункту 57 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 року № 1053/2001. При цьому на день звільнення з військової служби він мав вислугу понад 24 роки. Військова частина, в якій проходив службу позивач, була розформована з 16.11.2004 року на підставі Директиви МО України № Д-312/1/014 від 18.06.2004 року та наказу командира військової частини А - 2305 № 142 від 16.11.2004 року.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено житлові права позивача, оскільки були наявні всі передумови для постановки позивача на квартирний облік, як особи, що була звільнена зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

З такими висновками суду суд апеляційної інстанції не погодився, посилаючись на те, що не правильно було витлумачено Закони України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “ Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей”.

Статтею 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” закріплено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 8) статті 1 Закону України “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно пункту 37 Положення про порядок забезпечення жилою площею в збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 3.02.1995 року № 20 (який мав чинність на момент виникнення та вирішення спору) військовослужбовці, які перебувають на квартирному обліку, при звільненні з військової служби у запас чи відставку за віком, за станом здоров'я, а також у зв'язку зі скороченням штатів або організаційними заходами у разі неможливості використання на службі залишаються на квартирному обліку до одержання житла у військовій частині (у випадку її розформування - військових комісаріатах) і КЕЧ районів та користуються правом на позачергове одержання житла.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач мав право стати на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов (після розформування військової частини у 2004 році) або при військовому комісаріаті за місцем перебування військової частини, або при виконавчому комітеті місцевої Ради за тим місцем, яке він обрав для свого постійного проживання. Таким місцем свого проживання позивач обрав місто Суми, а отже він має право звернутись у відповідний відділ Сумського міськвиконкому з заявою про постановку його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Оскільки, в/ч А-2305 дислокувалась у місті Бахмачі Чернігівської області, яке не входить до складу Сумського гарнізону, то вимоги позивача до Сумського обласного військового комісаріату задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, коли суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230  Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Сумської області від 25.04.2006 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.