Справа № 1-171/11

В И Р О К  

іменем України

«21»січня 2011 року                                                                                          м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі:

головуючого –судді Косик Л.Г.,

при секретарі Яблонській І.К.,   

за участю прокурора Дудка Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальну справу по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Томашівка Уманського району Черкаської області, українця, громадянина України, освіта неповна середня, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого в АДРЕСА_2, тимчасово проживаючого в АДРЕСА_1, раніше засудженого: 1) 11.04.1996 року Кіровським міським судом Донецької області по ст.ст. 17-140 ч. 3 КК України (КК в редакції 1960 року) до 3-х років позбавлення волі, з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік; 2) 26.07.1996 року Кіровським міським судом Донецької області по ст.ст. 140 ч. 3, 43 КК України ( КК в редакції 1960 року) до 4 років 6 місяців позбавлення волі;                          3) 06.02.2001 року Кіровським міським судом Донецької області по ст.ст. 17, 81 ч.2 КК України (КК в редакції 1960 року) до 2 років позбавлення волі, згідно постанови Селідовського міського суду від 10.08.2001 року невідбуту частину покарання скорочено на 1/2 згідно зі ст. 7 п. «а»ЗУ «Про амністію»від 05.07.2001 року, звільненого з місць позбавлення волі 27.04.2002 року; 4) 03.04.2003 року Кіровським міським судом Донецької області по ст.ст. 186 ч.2, 309 ч. 1 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, звільненого 18.11.2005 року з місць позбавлення волі умовно-достроково на 1 рік 5 місяців 26 днів ,-

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 29.08.2010 року, приблизно о 22 годині 30 хвилин, знаходячись в салоні автомобіля «Део-Ланос», д.н. НОМЕР_1, припаркованого по пр-ту Л.Курбаса,6 в м. Києві, повторно, таємно викрав чуже майно, яке належить ОСОБА_2

При цьому, ОСОБА_1 29.08.2010 року, приблизно в 22 години 15 хвилин, повертаючись до місця свого проживання до АДРЕСА_1 і знаходячись біля проїзної частини дороги по бул. Лепсе в м. Києві, зупинив автомобіль «Део-Ланос»д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 і сівши до салону автомобіля, домовився з ОСОБА_2 про те, що останній довезе його до розважального комплексу «Колібріс», розташованого по пр-ту Л.Курбаса, 6-Г в м. Києві, без будь-якої оплати.

Слідуючи до розважального комплексу «Колібріс», розташованого по пр-ту Л.Курбаса, 6-Г в м. Києві, ОСОБА_1, знаходячись в салоні вищевказаного автомобіля, побачив на панелі приладів автомобіля мобільний телефон «Нокіа-6500»та мобільний телефон «Нокіа-6302», які належать ОСОБА_2, які він вирішив таємно викрасти.

Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_1 29.08.2010 року, приблизно о 22 годині 30 хвилин, після того як ОСОБА_2 зупинив свій автомобіль по пр-ту Л.Курбса, 6-Г в м. Києві, виходячи з салону вказаного автомобіля, скориставшись тим, що за його діями ОСОБА_2 не спостерігає, з метою обернення на свою користь та особистого збагачення, повторно, таємно викрав чуже майно, яке належить ОСОБА_2, а саме: мобільний телефон «Нокіа-6500 », ціною 900 гривень, з сім - карткою оператора мобільного зв'язку «Київстар», ціною 25 гривень, на рахунку якої грошей не було; мобільний телефон «Нокіа-6302», ціною 700 гривень, з сім - карткою оператора мобільного зв'язку «Лайф», ціною 50 гривень, на рахунку якої грошей не було, а всього майна на загальну суму 1675 гривень, завдавши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду. З викраденим у ОСОБА_2 чужим майном ОСОБА_1 з місця скоєння злочину втік, розпорядившись в подальшому викраденим на власний розсуд.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненому злочині при обставинах, викладених в обвинувальному висновку, визнав повністю та пояснив, що він дійсно 29.08.2010 року, приблизно о 22 годині, знаходячись на проїзній частині дороги по бул.І.Лепсе в м. Києві, намагався зупинити автомобіль, щоб доїхати до місця свого проживання, а саме до АДРЕСА_1. В цей час він побачив поряд на дорозі раніше йому незнайомого хлопця та запропонував останньому разом зупинити автомобіль, після чого вони зупинили автомобіль «Део-Ланос»д.н. НОМЕР_1 під керуванням раніше йому незнайомого ОСОБА_2 Він разом з вищевказаним незнайомим йому хлопцем, сівши до салону автомобіля, домовились з ОСОБА_2 про те, що останній довезе їх до розважального комплексу «Колібріс», розташованого по пр-ту Л.Курбаса, 6-Г в м. Києві, без будь-якої оплати. Слідуючи до розважального комплексу «Колібріс», він, знаходячись в салоні вищевказаного автомобіля, побачив на панелі приладів автомобіля мобільний телефон «Нокіа-6500»та мобільний телефон «Нокіа-6302», які належать ОСОБА_2, які він вирішив таємно викрасти, що в подальшому і зробив, при цьому нічого не повідомляючи про свої злочинні наміри вищевказаному хлопцю. Таким чином він таємно викрав два мобільні телефони: «Нокіа-6500»сірого кольору та «Нокіа-6302»чорного кольору з сім-картками, сім-картки він одразу ж викинув по дорозі. Наступного дня він продав мобільний телефон «Нокіа-6302»своєму знайомому ОСОБА_3, який останній заклав до ломбарду та відав йому 300 гривень. А другий телефон він продав своєму знайомому ОСОБА_4 за 150 гривень. При цьому вказаним особам ним було повідомлено, що дані телефони належать йому і, що йому просто потрібні кошти. Отримані кошти він витратив на власні потреби. В подальшому він 15.09.2010 року був затриманий працівниками міліції. Підсудний повністю визнав свою вину, щиро розкаявся та просив суворо його не карати.   

Враховуючи те, що підсудний ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства злочину при обставинах, викладених в обвинувальному висновку і беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі підсудний, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, роз’яснивши їм положення ч. 3 ст. 299 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299, ст. 301-1 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.   

Враховуючи викладене, суд допитавши підсудного та дослідивши матеріали кримінальної справи, що характеризують особу підсудного, прийшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному висновку, доведена повністю.   

Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, кваліфіковані вірно.  

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, який відносяться відповідно до вимог ст. 12 КК України до злочину середньої тяжкості (ч. 2 ст. 185 КК України), обставини вчинення злочину, відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину,  дані про особу підсудного, який осудний, холостий, працездатний, неповнолітніх дітей і батьків похилого віку на утриманні не має, інвалідом не являється, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних корисливих злочинів проти власності, судимості не погашені у встановленому законом порядку, відбував покарання у місцях позбавлення волі, належних висновків після звільнення для себе не зробив, на шлях виправлення не став, за даними облікової документації під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом та на обліку у лікаря-психіатра не перебував; до затримання не працював, на обліку як безробітний не перебував, негативно характеризується за місцем утримання. Суд також враховує думку потерпілого ОСОБА_2 який просив в судовому засіданні призначати ОСОБА_1 мінімальне покарання та відмовився від своїх позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставиною, яка пом’якшує покарання, суд вважає щире каяття ОСОБА_1

Відповідно до ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1,  суд вважає рецидив злочинів.

На підставі викладеного суд надходить до висновку про те, що перевиховання та виправлення ОСОБА_1 можливо тільки в умовах ізоляції від суспільства, а тому необхідно призначити йому покарання в межах санкції ст. 185 ч.2 КК України у вигляді позбавлення волі, вважаючи таке покарання необхідним й достатнім для виправлення підсудного та попередження вчинення ним нових злочинів.           

З урахуванням даних про особу підсудного, зокрема, наявність непогашених та не знятих судимостей, суд не вбачає підстав для застосування до підсудного вимог ст. ст. 69, 75 КК України.   

Цивільний позов (а.с. 49) залишити без розгляду в зв'язку з відмовою від нього потерпілого ОСОБА_2 згідно наданої ним суду заяви від 21.01.2011 року.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 323, 324 Кримінально-процесуального кодексу України,

З А С У Д И В :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України, і призначити йому покарання у виді                       1 (одного) року 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 залишити у виді взяття під варту та утримання в Київському СІЗО № 13 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області.   

Початок строку відбуття покарання з урахуванням заліку досудового ув’язнення засудженому ОСОБА_1 обчислювати з 15 вересня 2010 року.

Вирок суду може бути оскаржений до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва протягом 15 діб з моменту проголошення, а засудженим –в той же строк з моменту отримання ним копії вироку.  

Суддя: