Спр. № 2-А-273/2009 p.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2009 року Оболонський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Шевченко Л.В. при секретарі Рахуба І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення Київської міської Державної адміністрації, Київського міського Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про бездіяльність державних органів,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного Управління праці та соціального захисту населення Київської міської Державної адміністрації, Київського міського Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про бездіяльність державних органів.
Свої позовні вимоги він обгрунтовував тим, що є військовим пенсіонером, інвалідом війни 2-ї групи і йому згідно діючого законодавства повинна виплачуватись щорічна виплата до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2005 - 2008 роки. Однак, пенсійним фондом зазначена виплата проводилась не в повному об’ємі, , тому він просить визнати за ним право на щорічні разові допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за 2005-2008 роки та право на щомісячне підвищення пенсії, як інваліду 2-ї групи, виходячи з розміру 350 % мінімальної пенсії за віком за 2005-2008 роки. Зобов’язати відповідачів перерахувати розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2005-2008 роки та доплатити різницю, зробити перерахунок розміру виплат щомісячного підвищення пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, виходячи з розміру350 % мінімальної пенсії за віком за 2005-2008 роки та доплатити різницю.
Представник відповідача Головного Управління праці та соціального захисту населення Київської міської Державної адміністрації та Київського міського Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в судовому засіданні позов не визнала, пояснюючи, що здійснюючи перерахування коштів на виплату разової щорічної грошової допомоги до 5-го травня за період з 2005 року по 2008 рік, Центр, як місцевий орган виконавчої влади керувався положеннями чинних Закону „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та постанов КМУ, а саме у розмірах визначений вказаними постановами, оскільки жодним нормативно-правовим актом не надано повноважень Центру встановлювати розміри щорічної грошової допомоги до 5-го травня.
Зазначена допомога несе разовий характер, виплата була проведена у квітні поточних років відповідно чинного законодавства на момент виплати. Позивач не скористався своїм правом на звернення за перерахунком у строки визначені Законом.
Тому, представник Центру та Головного Управління праці та соціального захисту населення просить відмовити в позові згідно ст. 100 КАС України у зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві проти позову заперечував, пояснюючи, що з 01.01.2008 року діє нова редакція ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за № 3551-ХП від 22.10.1993 року, щорічно до 5 травня як інваліду 2-ї групи, виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Що стосується щомісячного підвищення пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, виходячи з розміру 350 % мінімальної пенсії за віком за 2005-2008 роки, то спір вирішується в 2009 році, коли діє положення Закону, що інваліду війни 2-ї групи підвищуються пенсії на 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду з зазначеними вимогами, тому в позові належить відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши всі докази по даній справі, суд визнає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, частиною 5, яка доповнена до ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" згідно із Законом України від 25.12.1998 року № 367-ХІУ, передбачено виплату інвалідам війни 2-ї групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
За нормою ч.3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
У відповідності з ч.2 ст. 95 Конституції України виключно Законом України „Про державний бюджет" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків". Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Частина 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 року № 2542-Ш зазначає, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього кодексу та Закону України „Про Державний бюджет України".
Згідно зі ст. 30 Бюджетного кодексу України видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено ст. 87 цього кодексу.
Статтею 87 Бюджетного кодексу України встановлено, що до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, а саме щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни.
Розміри щорічних виплат до Дня Перемоги встановлено, виходячи з видатків, передбачених на ці цілі законом про держбюджет на відповідний рік, як це і передбачено Конституцією України, Бюджетним кодексом України, а також ст. 17 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в якій визначено, що фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
З метою реалізації ст. 12-16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст. ст. 6-1.6-4 Закону України „Про жертви нациських переслідувань" прийнято Постанову КМУ № 183 від 12.03.2008 року „Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році" відповідно до зазначених Законів.
Положення п.20 розділу П Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими було внесено зміни до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" втратили чинність, як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.
Однак, за нормою ч.2 ст. 152 Конституції України, у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.
Отже рішення Конституційного Суду не має зворотної дії у часі і не може у зв’язку з цим бути поширеним на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.
Слід врахувати, що правовий акт, який визначив ці розміри у 2008 році на період виплат, не визнаний неконституційним чи протиправним, не скасований в установленому законом порядку і тому є чинним.
Що стосується щомісячного підвищення пенсії, як інваліду війни 2-ї групи, виходячи із розміру 350 % мінімальної пенсії за віком за 2005-2008 роки, то спір вирішується в 2009 році, коли діє положення Закону, що інваліду війни 2-ї групи підвищуються пенсії на 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Статтею 99 КАС України встановлений річний строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Згідно ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідачі ж наполягають на застосуванні ст. ст. 99, 100 КАС України.
Тому суд, оцінюючи всі вищенаведені докази в сукупності, визнає позов ОСОБА_1 безпідставним, крім того ним пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Керуючись ст. ст. 58, 95, 152, Конституції України, ст. ст. 99, 100, 160, 162, 167, 186 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
В позові ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення Київської міської Державної адміністрації, Київського міського Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про бездіяльність державних органів відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.
160 КАС України - з дня складання в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.