Головуючий у 1 інстанції - Чернявська Т.І.
Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2011 року справа №2а-8200/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Компанієць І.Д.
суддів Гаврищук Т.Г. , Попова В.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги
Міністерства фінансів України,
Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області
на постанову Луганського окружного адміністративного суду
від 20 грудня 2010 року
по адміністративній справі №2а-8200/10/1270
за позовом ОСОБА_2
до 1) Державної судової адміністрації України
2) Міністерства фінансів України
3) Територіального управління Державної судової
адміністрації України в Луганській області
про зобов`язання провести перерахунок заробітної плати та довічного утримання і виплачувати їх у визначеному законом розмірі, стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 224371,50 грн, по довічному утриманню у розмірі 206169,75 грн та зобов’язання профінансувати витрати на виплату заборгованості з заробітної плати та довічного утримання,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області з зазначеним позовом.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року у справі №2а-8200/10/1270 позов було задоволено частково, а саме: визнано неправомірною бездіяльність територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області щодо непроведення перерахунку заробітної плати та щомісячного грошового утримання ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 20 грудня 2010 року, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в редакції станом до 31 грудня 2005 року, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу ОСОБА_2 із зазначенням розміру заробітної плати, виходячи із 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 20 грудня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнано неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та щомісячного грошового утримання ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 20 грудня 2010 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 20 грудня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнано неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та щомісячного грошового утримання ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 20 грудня 2010 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 20 грудня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Зобов’язано територіальне управління державної судової адміністрації в Луганській області провести ОСОБА_2 з 22 травня 2008 року по 20 грудня 2010 року включно надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року по 20 грудня 2010 року включно перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.
Зобов’язано територіальне управління державної судової адміністрації в Луганській області донарахувати та виплатити ОСОБА_2 щомісячне грошове утримання з донарахованих сум заробітної плати.
Зобов’язано Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.
Зобов’язано Міністерство фінансів України та Державну судову адміністрацію України виділити територіальному управлінню державної судової адміністрації в Луганській області кошти для проведення виплати ОСОБА_2 недоплаченої з 22 травня 2008 року по 20 грудня 2010 року включно надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року по 20 грудня 2010 року включно заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведених виплат та щомісячного грошового утримання з донарахованих сум заробітної плати з урахуванням раніше проведених виплат.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, Міністерство фінансів України, територіальне управління державної судової адміністрації в Луганській області подали апеляційні скарги, в яких просять постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги Міністерство фінансів України зазначило, що бюджетний кодекс України та положення про Міністерство фінансів України не передбачають підстав для фінансування заборгованості заробітної плати з Міністерства фінансів України на користь позивача. Таким чином, оскільки Міністерство фінансів України не розробляє проект закону про Державний бюджет України, а головним розпорядником коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, то вимоги позивача щодо визнання неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України та зобов’язання профінансувати заробітну плату та грошове утримання є безпідставним.
В обґрунтування апеляційної скарги територіальне управління державної судової адміністрації Уукраїни в луганській області зазначило, що проводило виплату заробітної плати позивачу згідно з діючим законодавством.
Апелянти просили суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти рішення яким відмовити в задоволенні позову.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає апеляційні скарги не обґрунтованими, а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
При розгляді справи в апеляційній інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_2 працює на посаді судді Краснодонського міськрайонного суду Луганської області з 25 лютого 1985 року, а з 04 березня 2009 року по теперішній час займає посаду заступника голови Краснодонського міськрайонного суду Луганської області (арк. справи 14, 18).
Згідно довідки територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області від 06 грудня 2010 року б/н заступник голови Краснодонського міськрайонного суду Луганської області ОСОБА_2 станом на 01 січня 2008 року отримувала надбавку за вислугу років у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, яка передбачена при стажі роботи від 25 років (арк. справи 67).
Відповідно до статті 44 Закону № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (в редакції, що діяла станом на 01 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац 2 статті 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
Позивач є професійним суддею Краснодонського міськрайонного суду Луганської області і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема, право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до пункту 5 Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів місцевих судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст; для позивача – 8,5 мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено пунктом 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення пункту 14 статті 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів судців, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні частини 1 статті 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов'язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата або зменшення розміру заробітної плати свідчить про скасування або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та є порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 статті 14 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», частина 3 статті 3 Закону № 2862-ХП). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України. Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом, в якому працює суддя.
Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень, визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів - посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов'язане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є «гарантією стабільності суспільних відносин» між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08), що відповідає положенням частини 3 статті 254 КАС України, є обов'язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень статті 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4і Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.
Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституцією та законами України, як право на судовий захист.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, враховуючи норми пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто у не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Тобто, з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України, тріторіальне управління державної судової адміністрації України в луганській обалсті зобов'язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VІ «Про Державний бюджет України на 2009 рік» передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VІ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року, є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до дати винесення судового рішення, оскільки вирішувати спори на майбутнє суди не вправі.
Відповідно до частини 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» при досягненні суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
Судом згідно довідок територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області за 2006-2010 роки встановлено, що ОСОБА_2 з січня 2006 року отримувала щомісячне грошове утримання у розмірі 80 відсотків від заробітної плати, розмір якого щорічно збільшується на два відсотки (арк. справи 73, 74, 75, 76, 77).
Враховуючи, що розмір щомісячного довічного грошового утримання прямо залежить від заробітної плати, яку отримує позивач, то позовні вимоги щодо його перерахунку підлягають задоволенню лише за періоди, коли заробітна плата судді не відповідала законодавчо встановленому рівню, а саме на суму недоплаченого посадового окладу, розрахованого у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, визначених законодавством, з 19 серпня 2009 року до дати винесення судового рішення.
Позивач у позові, крім перерахунку заробітної плати, з урахуванням розміру посадового окладу, розрахованого виходячи з 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року.
Так, частиною 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-УІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України, також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, зміни до абзацу другого частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.
Як вбачається з матеріалів справи, надбавка за вислугу років позивачу у 2008 -2009 роках сплачувалась у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів».
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Відповідно до пункту 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій в Україні» Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту судців та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (статті 32 - 37) на Міністерство фінансів України покладено обов'язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Визнання незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента України від 3 березня 2003 року № 182, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно з яким Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі статті 130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 1 січня 2003 року - Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (пункт 11 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов'язок подавати штатні розписи до Державної судової адміністрації із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на апеляційний суд Луганської області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9.1 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпорядник) коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб'єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Приймаючи до уваги, що обов'язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог статті 129 Конституції України та статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України, апеляційним судом Луганської області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу позивачу, оскільки нарахування заробітної плати здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління Державної судової адміністрації Укураїни в Луганській області є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині зобов’язання провести перерахунок заробітної плати за щомісячного грошового утримання позивача з 19 серпня 2009 року по 20 грудня 2010 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 20 грудня 2010 року всключно надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно частини 2 статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.
Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції. Таким чином, підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195, 197, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги територіального управління державної судової адміністрації України в Луганській області, Міністерства фінансів України – залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року у справі № 2а-8200/10/1270 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області про зобов`язання провести перерахунок заробітної плати та довічного утримання і виплачувати їх у визначеному законом розмірі, стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 224371,50 грн, по довічному утриманню у розмірі 206169,75 грн та зобов’язання профінансувати витрати на виплату заборгованості з заробітної плати та довічного утримання, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: І.Д. Компанієць
Судді: І.В.Геращенко
В.В.Попов