ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
01.02.11Справа №2а-808/10/2770
м. Севастополь
14 год. 58 хв
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Мінько О.В.;
при секретарі - Трігуб Г.В.,
з участю: за участю: позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі, 09.07.2002 р.;
представника відповідача - Севастопольського міського центру зайнятості - Максимової Наталі Миколаївни, довіреність № 681/08 від 10.02.2009р., посвідчення № 108 від 09.02.2009 р. ;
представника відповідача - Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі - Мількова Назара Олександровича, довіреність № 14-32/11853 від 31.12.2010р. посвідчення № 408 від 22.07.2010 р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Севастопольського міського центру зайнятості Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі про визнання дій неконституційними, поновлення порушеного права, стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Севастопольського міського центру зайнятості про визнання дій неконституційними, поновлення порушеного права, стягнення моральної шкоди.
Позивач у позові просив визнати дії Севастопольського міського центра зайнятості по наданню, її, як безробітної безоплатного сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштування, відповідно частини 1 пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», яки позбавили позивача гарантованих Конституцією України прав на свободу вибору труда, на який б вона вільно погодилася, який відповідав б її поклику, здатності, професійної підготовки та рівню освіти, на вільний та всі сторонній розвиток особи, на повагу чести і гідності, діловій репутації, на не приниження її гідності звернення, неконституційними, просить поновити порушені конституційні права шляхом зобов’язання відповідача анулювати наказ директора Севастопольсь кого міського центра зайнятості № НТ090526 від 26.05.2009р. про зняття безробітної ОСОБА_1 з реєстраційного обліку;
- стягнути за рахунок держави України на користь позивача моральну шкоду, яка причинена застосуванням стосовно до прав позивача частини 1 пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», у частині сказання: «а також для грома дян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 12 мі сяців) перерви (крім громадян перед пенсійного віку), підходящою роботою також вважається участь в оплачуваних громадських роботах» та неконституційними діями відповідача у розмірі 100000 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 19.03.2010 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративної справі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2010 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 19.03.2010 року і справу направлено до Окружного адміністративного суду м. Севастополя для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 08.12.2010 року позовна зава залишена без руху.
Ухвалою суду від 23.12.2010 року відкрито провадження в адміністративної справи.
Ухвалою суду від 23.12.2010 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
В ході судового розгляду, 21.01.2011р., позивач в порядку статей 51, 137 Кодексу адміністративного судочинства України звернувся із заявою про зміну підстави позову та позовних вимог, з урахування викладених доводів, просить:
визнати дії відповідача – директора Севастопольського міського центру зайнятості, яки здійснені ним: - при проведенні реєстрації позивача, як такої, що шукає роботу 14 (21).03.2005р., у зв’язку з внесенням недостовірних відомостей у облікову справу,
- при прийнятті рішень про призначення позивачу допомоги по безробіттю, встановлення її розміру, строків виплати, про відкладення (скорочення строку) виплати та припинення виплати, яки оформлені у виді наказів директора Севастопольського міського центру зайнятості № НТ 050321 від 21.03.2005р., № НТ 050621 від 21.062005р. № НТ 060317 від 17.03.2006р.,
- при прийнятті рішення про зняття з реєстраційного обліку безробітну ОСОБА_1 на підставі пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», яке оформлено у виді наказу директора Севастопольського міського центру зайнятості № НТ 090526 від 26.05.2009р., – неконституційними та протиправними, такими що порушують Конституційні права позивача.
- поновити порушені конституційні права шляхом: - визнання права позивача на допомогу по безробіттю, як одинокої та багатодітній матери, яка виховує трьох дітей до 14 (16) літ, у розмірі середньої заробітної плати, яка склалася у області освіти та науки міста Севастополя за попередній місяць, але не нижчі прожиткового мінімуму встановленого законом, з 21.03.2005р. по теперішній час;
- визнати рішення директора Севастопольського міського центру зайнятості про призначення позивачу допомоги по безробіттю, встановлення її строку виплати, про відкладення (скорочення строку) виплати, припинення, яки оформлені у виді наказів директора Севастопольського міського центру зайнятості № НТ 050321 від 21.03.2005р., № НТ 050621 від 21.06.2005р., № НТ 060317 від 17.003.2006р., недійсними та скасувати, у зв’язку з чим визнати недійсними записи 13,14 в трудової книжці НОМЕР_2 на ім’я ОСОБА_1 та виключити їх, у зв’язку з чим перед записом 13 внести запис про поновлення безперервного трудового стражу з 21.03.2005р.;
- визнати рішення директора Севастопольського міського центру зайнятості про зняття з реєстраційного обліку безробітної ОСОБА_1, на підставі пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», яке оформлено у виді наказу директора Севастопольського міського центру зайнятості № НТ 090526 від 26.05.2009р., недійсним та скасувати, у зв’язку з чим анулювати № НТ 090526 від 26.05.2009р.;
- зобов’язати директора Севастопольського міського центру зайнятості видати наказ про поновлення позивача на реєстраційному обліку, поновлення статусу безробітної та поновлення виплати допомоги по безробіттю у розмірі заробітної плати, яка склалася в області освіти та науки міста Севастополя за попередній місяць. Наказ директора Севастопольського міського центру зайнятості у виді повної копії, яка відповідає оригіналу видати під розпис позивачу;
- зобов’язати директора Севастопольського міського центру зайнятості протягом 7 днів після набрання законної сили рішення по справі прийняти рішення про призначення та виплати, у тому числі проведення перерахунку, позивачу допомоги по безробіттю з 21.03.2005р., до дня видання наказу про поновлення позивача на реєстраційному обліку та поновлення статусу безробітної, у розмірі середньої заробітної плати, яка склалася в області освіти та науки міста Севастополя за той місяць, який попереджує даті прийняття рішення, яке оформити у виді наказу та видати копію, яка відповідає оригіналу під розпис позивачу;
- визнати право позивача на навчання у вищому навчальному закладі по спеціальності «Правознавство» (код № 6.030402 и № 7.060101) по направле нню державної служби зайнятості за рахунок Фонду загальнообов’язкового страхування України з виплатою матеріальної допомоги під час період навчання, у зв’язку з чим:
- зобов’язати директора Севастопольського міського центру зайнятості до 01.08.2011р. прийняти рішення та оформити у виді наказу про направлення позивача на навчання у вищий навчальний заклад юридичного інституту по спеціальності «Правознавство» по направленню Севастопольського міського центру зайнятості за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України з виплатою матеріальної допомоги під час навчання;
- стягнути за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття моральну шкоду, причинену внаслідок здійснення директором Севастопольського міського центру зайнятості неконституційних дій при проведенні реєстрації позивача, яка такої що шукає роботу та безробітної 14 (21).03.2005р., у зв’язку з внесенням недостовірних відомостей у облікову справу, при прийнятті стосовно позивача рішень на підставі неправдивих відомостей, у тому числі у зв’язку з застосуванням стосовно позивача пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайня тість населення», викладені у виді «для громадян, які бажають відновити трудову діяль ність після тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян передпенсійного віку), підхо дящою роботою також вважається участь в оплачуваних громадських роботах», в сумі 200000 грн.
- стягнути за рахунок коштів Головного управління державного казначейства України моральну шкоду в сумі 100000 грн.
Відповідно до положень статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Позивачу 24.01.2011 року відмовлене у задоволенні клопотання про зміну підстави позову та позовних вимог в порядку статей 51, 137 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою від 24.01.2011р. позивачу відмовлено у задоволенні відводу складу суду.
Ухвалою від 24.01.2011р. за клопотанням позивача залучено у справу у якості другого відповідача Головне управління Державного казначейства України в м. Севастополі.
У судове засідання 25.01.2011р. позивач надав до суду письмове клопотання про повний судовий захист шляхом вирішення нових позовних вимог, яки були надані суду 21.01.2011р.
Ухвалою суду від 25.01.2011р. позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про зміну підстави, позовних вимог та про забезпечення повного захисту порушених прав шляхом вирішення нових позовних вимог.
В ході судового розгляду, 27.01.2011р., позивач в порядку статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України звернувся із позовною заявою, з урахування викладених доводів, просить:
- визнати дії відповідача директора Севастопольського міського центру зайнятості, яки здійснені при проведенні реєстрації та обліку позивача, як такої, що шукає роботу та прийняті рішення про надання позивачу статусу безробітної, у зв’язку з внесенням недостовірних відомостей, яки впливають на працевлаштування у її облікову справу, неконституційними та протиправними, поновити порушені конституційні права шляхом:
- визнати право позивача на соціальний захист у сфері зайнятості, як одинокої матери, яка має дітей віком до 14 років з 21.03.2005р. по теперішній час;
- визнати наказ директора Севастопольського міського центру зайнятості № НТ050321 від 21.03.2005р., недійсним та анулювати, у зв’язку з чим зобов’язати директ ора Севастопольського міського центру зайнятості зареєструвати позивача, як таку, що шукає роботу у особливому порядку та прийняти нове рішення про надання її статусу безробітної з 21.03.2005р. по 26.05.2009р.;
- визнати дії відповідача директора Севастопольського міського центру зайнятості по наданню позивачу, як безробітної, безоплатного сприяння у підборі підходящої роботи та працевлаштування, відповідно пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», яки позбавили позивача гарантованих Конституцією України прав на свободу вибору праці, на яку вона б вільно погодилася, яка відповідала її призванню, здатності, професіональної підготовки та рівню освіти, на вільне та всі сторонній розвиток особи, на повагу чести та гідності, діловій репутації, на принижуюче гідність звернення, неконституційними, та поновити порушені конституційні права, а саме:
- зобов’язати відповідача анулювати наказ директора Севастопольського міського центру зайнятості № НТ090526 від 26.05.2009р. про зняття безробітної ОСОБА_1 з реєстраційного обліку;
- зобов’язати відповідача директора Севастопольського міського центру зайнятості протягом 7 днів з дня набрання сили рішення суду по справі прийняти рішення про поновлення позивача по на реєстраційному обліку, як таку, що шукає роботу з поновленням статусу безробітної з 26.05.2009р. у виді наказу;
- визнати дії відповідача директора Севастопольського міського центру зайнятості у незабезпеченні державних гарантій безоплатної перепідготовки безробітної ОСОБА_1 по нової спеціальності «Правознавство» у вищому навчальному закладі з виплатою матеріальної допомоги у період з 22.09.2005р. по 26.05.2009р., неконституційними та протиправними, поновити порушені конституційні права шляхом:
- визнати право позивача на безоплатну професіональну перепідготовку у вищому навчальному закладі по спеціальності «Правознавство» по направленню державної служби зайнятості за рахунок Фонду загальнообов’язкового соціального страхування України з виплатою матеріальної допомоги за вісь час навчання;
- зобов’язати директора Севастопольського міського центру зайнятості до 01.06.2011р. прийняти рішення про направлення позивача на навчання в вищий навчальний заклад по спеціальності «Правознавство» по направленню Севастопольського міського центру зайнятості за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України з виплатою матеріальної допомоги за вісь період навчання;
- стягнути за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового соціального страхування України на випадок безробіття шкоду, причинену внаслідок здійснення директором Севастопольського міського центру зайнятості неконституційних дій при проведенні реєстрації позивача, як таку, що шукає роботу та безробітної, у зв’язку з внесенням недостовірних відомостей у облікову справу, прийняті стосовно позивача рішень, застосування стосовно позивача пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», в сумі 200000 грн.;
- стягнути за рахунок держави України мо ральну шкоду, причинену застосуванням стосовно права позивача пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», в частини «а також для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян передпенсійного віку), підходящою роботою також вва жається участь в оплачуваних громадських роботах», та неконституційними діями відповідача у розмірі 100000 грн.;
- стягнути за рахунок коштів Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі шляхом списання з Єдиного рахунку розходів Державного казначейства України моральну шкоду, яка причинена внаслідок дії положення пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», в сумі 100000 грн.
Відповідно до положень статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Позивачу 27.01.2011 року відмовлене у задоволенні клопотання про прийняття нової редакції позовних вимог, зазначивши, що фактично позивач змінив підстави позову та позовні вимоги.
В ході судового розгляду, 31.01.2011р., позивач в порядку статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України звернувся із позовною заявою, з урахуванням викладених доводів, просить:
- визнати причини втрати роботи у періоди з 18.01.1995р. по 14.01.1999р. та з 07.10.2000р. по 13.03.2005р. незалежними від неї обставинами, у зв’язку з неможливістю продовжувати роботу, як одинокій матери, яка має дітей до 14 років, та як матери, яка виховує 3 та більше дітей до 16 літ, поважними;
- визнати дії директора Севастопольського міського центра зайнятості по наданню як безробітної безоплатного сприяння у підборі придатної роботи і працевлаштування, у відповідно частини 1 пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», яки позбавили позивача гарантованих Конституцією України прав на свободу вибору труда, на який б вона вільно погодилася, який відповідав б її поклику, здатності, професійної підготовки та рівню освіти, на вільний та всі сторонній розвиток особи, на повагу чести і гідності, діловій репутації, на не приниження її гідності звернення, неконституційними, та просить поновити порушені конституційні права шляхом: зобов’язання відповідача анулювати наказ директора Севастопольсь кого міського центра зайнятості № НТ090526 від 26.05.2009р. про зняття безробітної ОСОБА_1 з реєстраційного обліку, та зобов’язання директора Севастопольського міського центра зайнятості протягом семі днів після набрання законної сили рішення суду по даної справі, прийняти рі шення про поновлення її на реєстраційному обліку, яка таку що шукає роботу із поновленням статусу безробітного з 27.05.2009р., яке оформити у вигляді наказу;
- стягнути на її користь за рахунок коштів Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі шляхом списання з Єдиного рахунку розходів Державного казначейства України моральну шкоду, яка спричинена внаслідок дії положення пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населе ння», в сумі 100000 грн.;
- стягнути на її користь за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, моральну шкоду, спричинену внаслідок здійснення директором Севастопольського міського центру зайнятості неконституційних дій при прийнятті рішення про зняття її безробітну з реєстраційного обліку, 26.005.2009р., у зв’язку з застосуванням положення пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», в сумі 200000 грн.;
- відшкодувати за рахунок держави України на користь позивача моральну шкоду, в зв’язку зі застосуванням положення пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», в частини «а також для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян перед пенсійного віку), підходящою роботою також вважається участь в оплачуваних громадських роботах», та неконституційними діями відповідача в розмірі 100000 грн.
Ухвалою від 31.01.2011р. судом частково прийнята заява про збільшення позовних вимог.
В ході судового розгляду позивач підтримав змінені позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі, пояснив, що пункти 3 та 5 позовних вимог, яки стосуються стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн., є аналогічними, та просив розглядати у даному випадку тільки пункт 3 позовних вимог.
Крім того, позивач пояснив, що застосування до нього положення пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», в частини «а також для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян перед пенсійного віку), підходящою роботою також вважається участь в оплачуваних громадських роботах», зміни до якого були внесені пунктом 3 частини 1 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення», порушує її конституційні права, новим змістом цієї норми закону відповідач скористувався проти неї, вважає, що без вирішення питання щодо відповідності цього положення до Конституції України не можливий повний захист порушених прав. У зв’язку з зазначеним позивач наполягав на вирішенні спору с точки зору сумнів стосовно відповідності пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», у його окремої частини, викладеної в виді: для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після три валої (більше 12-місяців) перерви (крім громадян передпенсійного віку), підходящою робо тою також вважається участь в оплачуваних громадських роботах, положенням частини 1, 2, 3 статті 43, статей 1, 3, 8, 22, 23, 24, частини 1 статті 28, частини 1 статті 64 Конституції України, та до вирішення цього питання Конституційним Судом України зупинити провадження у справі.
Дане клопотання вирішувалося судом на протязі судового засідання, усною ухвалою суду у задоволенні клопотання позивачу відмовлене.
Крім того, позивач пояснював, що відповідачем не були створені умови для її працевлаштування та перепідготовки, та не виконані державні гарантії щодо працевлаштування. Вважає, що стосовно її відповідач скористувався загальним порядком, без врахування її особи. Не заперечувала той факт, що відповідач направляв на працевлаштування на підприємства, установи і організації, але у неї не було почуття, що ця робота відповідає її призванню, оплата праці не відповідала її бажанням, крім того, вона, як одинока мати, яка виховує 4-х дітей, займалася громадським трудом по вихованню дітей і її потрібен був гнучкий графік роботи.
Щодо стягнення моральної шкоди, позивач пояснював, що у зв’язку з направленням на оплачувані громадські роботи, яки вона не вважала, як робота підходяща для неї, у неї були почуття приниження, відсутня була тяга до цієї роботи, у зв’язку з чим вона відчувала моральні страждання, у цієї період хворіли діти, вважає, що розмір моральної шкоди є адекватним її стражданням.
Представник відповідача Севастопольського міського центру зайнятості проти заявлених позовних вимог заперечував з підстав, викладених у запереченнях та у додатку до заперечень, вважає позов необґрунтованим та такими, що не підлягає задоволенню у повному обсязі (а.с. 85 – 88, 302 - 307).
Представник відповідача, Головного управління державного казначейства України у м. Севастополі, просить у задоволенні позовних вимог до нього відмовити з підстав, викладених у запереченнях, прикладених до матеріалі справи (а.с. 233 - 235).
Суд, заслухавши позивача, представників відповідачів, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи, інші докази в межах позовних вимог, вважає позов не обґрунтованим та не підлягаючим задоволенню.
Відповідно статті 3 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-ХП від 01.03.1991р., (далі – Закон № 803), Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах: забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;
співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.
Відповідно до положень пункту 11 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 219 від 14.02.2007 (далі - Порядок № 219) за відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистою заявою з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого зазначаються у картці. З наказом про надання чи ненадання статусу безробітного, визначення розміру і строку виплати допомоги по безробіттю чи припинення виплати такої допомоги громадянин повинний ознайомитися під розписку в картці обліку прийнятих рішень центру зайнятості.
Наказом Севастопольського міського центру зайнятості № НТ050321 з 21.03.2005р. ОСОБА_1 надано статус безробітної із виплатою допомоги по безробіттю.
З копії трудової книжки позивача вбачається, що вона була звільнена з посади вчителя музики середньої школи № 26 за власним бажанням 06.10.2000р. (а.с. ).
Як вбачається з наданих матеріалів, позивач має вищу освіту по спеціальності педагогіка та методика виховній роботи (а.с. 73). Підтверджень, що позивач працював по спеціальності, проходив атестацію по спеціальності суду надано не було.
Відповідно частини 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Відповідно пункту 1 статті 7 Закону № 803, для громадян, які втратили роботу і заробітну плату (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який громадянин мав за попереднім місцем роботи, з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній сфері економічної діяльності в регіоні за минулий місяць.
При пропонуванні підходящої роботи враховуються попередня діяльність громадянина, тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, вік, досвід, а також стан ринку праці.
Відповідно пункту 7 статті 7 цього Закону, для громадян, які не мають професії, або таких, які займали місця, що не потребують спеціальної підготовки та перебувають на обліку як безробітні більш як 9 місяців, а також для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян передпенсійного віку), підходящою роботою також вважається участь в оплачуваних громадських роботах.
Таким чином, позивач відноситься до категорії громадян, яки бажають відновити трудову діяльність після тривалої, більше 12 місяців, перерви.
Як встановлено, та підтверджено матеріалами справи, позивачу пропонувалася робота відповідно її освіти, кваліфікації, сімейного стану, так, позивач, за період перебування на обліку, неодноразово направлялася на працевлаштування, та на оплачувані громадські роботи (а.с. 89 - 110).
Відповідно пункту 2 Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт і визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України, від 10.09.2008 р. № 839, (далі – Положення № 839), оплачувані громадські роботи - загальнодоступні види некваліфікованих робіт, а також кваліфіковані роботи, які організовуються з метою надання додаткової соціальної підтримки та забезпечення тимчасової зайнятості осіб, які шукають роботу.
Громадські роботи визнані некваліфікованими, та кваліфікованими. Так некваліфіковані роботи - це види робіт, що не потребують спеціальної кваліфікації або професійної підготовки осіб, які бажають взяти участь в оплачуваних громадських роботах;
кваліфіковані роботи - це види робіт, що потребують кваліфікації або професійної підготовки та/або досвіду роботи осіб, які бажають взяти участь в оплачуваних громадських роботах.
Пунктом 3 цього Положення визначене, що оплачувані громадські роботи організовуються зокрема для осіб, які не мають роботи.
Відповідно до статті 23 Закону України № 803, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітний, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності і за договорами – не інших підприємствах, в установах, організаціях.
Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямованість, відповідати потребам громади, регіону і сприяти їх соціальному розвитку.
З особами, яки бажають брати участь в громадських роботах, укладається строковій договір з правом його продовження за погодження сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу. Переважним правом укладання договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні.
У разі закінчення встановленого строку виплати допомоги по безробіттю громадянин має преважне право на здобуття іншої професії (спеціальності) і участь в оплачуваних громадських роботах на період – до надання йому підходящої роботи.
На осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством України, при якісному виконанні норм праці.
На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасової непрацездатності.
Відповідно пункту 4 статті 7 Закону № 803, у разі неможливості надання громадянинові роботи за професією протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці у відповідних працівниках.
З аналізу норм діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що Севастопольський міський центр зайнятості населення сприяє працевлаштуванню особам, яки мають статус безробітного, у разі тривалого часу неможливості підібрати такій особі підходящу роботу, така особа може брати участь у громадських оплачуваних роботах, зі зберіганням статусу безробітного, соціальних гарантій, для тимчасового працевлаштування. Для таких осіб, така робота буде вважаться підходящою.
Відповідно частки 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлено, що позивач з 21.03.2005р. по 26.05.2009р. знаходилася на реєстраційному обліку як безробітна, у вісь період відповідачем пропонувалося працевлаштування для надання позивачу підходящої роботи за професією. Позивачу пропонувалося участь в оплачуваних громадських роботах, у тому числі – у міської лікарні № 5, 12.03.2009р., у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Антарктика» 19.05.2009р., від яких позивач відмовився, вказуючи, що, така робота не вважається, як підходяща, не відповідає рівню освіти, професії, кваліфікації, не сприяє її соціальному розвитку.
З метою повернення безробітних громадян до активної трудової діяльності Рішенням ІХ сесії № 3543 від 15.01.2008р. Севастопольської міської ради, затверджена територіальна програма зайнятості населення м. Севастополя на 2008р. – 2009р. Територіальна програма передбачала зокрема, розширити спектр оплачуваних громадських робіт на соціально значущих об’єктах міста, у зв’язку з чим у план заходів покращення ситуації на регіональному ринку праці, з метою матеріальної підтримки безробітних, збереження мотивації до праці у громадян з довготривалим періодом безробіття закладено організувати для цієї категорії громадян оплачувані громадські роботи, в першу в соціальної сфері, по благоустрою територій і приведення в порядок історіко-культурних пам’ятників.
Згідно пункту 18 Положення № 839, на осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються державні соціальні гарантії, передбачені законодавством про працю, про зайнятість населення та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, іншими нормативно-правовими актами. Період участі в оплачуваних громадських роботах для осіб, зареєстрованих як такі, що шукають роботу, та безробітні, включається до страхового стажу для наступних страхових випадків. За безробітними у період участі в оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, встановлені законодавством.
Пунктом 19 вказаного Положення визначене, що участь особи, визнаної в установленому порядку безробітною, в оплачуваних громадських роботах за направленням центру зайнятості для забезпечення її тимчасової зайнятості до вирішення питання працевлаштування на підходящу роботу не є підставою для позбавлення її статусу безробітного, крім випадків, передбачених абзацом другим цього пункту.
Особи, які відмовились від участі в оплачуваних громадських роботах, безперервна тривалість яких становить понад один місяць і які є другою пропозицією підходящої роботи для таких осіб, знімаються з обліку як безробітні.
У зв’язку з відмовою позивача від оплачуваних громадських робіт, наказом Севастопольського міського центру зайнятості № НТ090526 від 26.05.2009р, позивач знята з реєстраційного обліку, як безробітна.
Отже, дії відповідача щодо зняття з реєстраційного обліку, як безробітного позивача, відповідають вимогам діючого законодавства.
Твердження позивача щодо неправомірності зняття її з реєстраційного обліку як безробітну, у зв’язку з відмовою від участі у громадських роботах, та того, що відповідач не сприяв працевлаштуванню та перепідготовки, судом не приймаються, виходячи з наступного.
Відповідно пункту 1.5 Положення про порядок надання Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України Міністерства освіти і науки України № 53/59 від 13.02.2001р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.04.2001р. за № 345/5536, професійне навчання безробітних проводиться з урахуванням вимог ринку праці, перспектив розвитку регіону, у тому числі для зайняття підприємницькою діяльністю, що обумовлюється відповідним договором між особою та місцевим центром зайнятості.
Згідно пункту 2.5 Положення 53/59, регіональні центри зайнятості на основі аналізу ринку праці визначають потребу та обсяги професійного навчання безробітних за професіями, спеціальностями і рівнями кваліфікації, формують банк даних про мережу закладів освіти, організовують професійне навчання безробітних у порядок, визначений чинним законодавством.
Пунктом 3.19 цього Положення визначене, що професійне навчання безробітних з вищою освітою здійснюється шляхом перепідготовки або підвищення кваліфікації (крім стажування, що здійснюється індивідуально) за груповою формою навчання.
Перепідготовка фахівців з вищою освітою здійснюється лише за напрямками, що впливають на розвиток регіону, за рішенням регіонального центру зайнятості і погодженням з Державним центром зайнятості.
Відповідно пункту 1 Інструкції про порядок укладання договорів з навчальними закладами, підприємствами і громадянами, які звертаються в державну службу зайнятості щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, затвердженої наказом Міністерства праці № 19 від 29.03.1993р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.04.1993 р. за № 21, професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації (надалі - професійне навчання) безробітних відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" організовується державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створених для цього навчальних закладах державної служби зайнятості за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Професійне навчання безробітних спрямоване на забезпечення ефективної зайнятості та соціальний захист громадян, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і проводиться за професіями і спеціальностями, що користуються попитом на ринку праці, для подальшого працевлаштування на конкретні робочі місця, зайняття підприємницькою та індивідуальною трудовою діяльністю.
Як встановлено, позивачу запропоновувалося професійне навчання, з урахуванням ринку праці, по спеціальностям секретар, помічник керівника – 06.06.2005р., оператор котельної, 25.06.2008р. (а.с. 111 – 112).
Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533 від 02.03.2001р, визначені види забезпечення та види соціальних послуг, а саме видами забезпечення за цим Законом, зокрема є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
видами соціальних послуг, є: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.
Відповідно частини 1 статті 5 Закону № 803, Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів.
Згідно частини 2 цієї статті, для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
Порядок бронювання та встановлення квоти робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності (далі - підприємства) для працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці визначений Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. № 578.
Відповідно вказаного Положення, центри зайнятості під час розроблення територіальних програм зайнятості населення готують пропозиції місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад щодо величини броні та квоти робочих місць на підприємствах на наступний рік.
На основі аналізу статистичних даних і аналізу ринку праці та з урахуванням пропозицій органів соціального захисту населення, органів освіти, органів внутрішніх справ та інших центри зайнятості визначають очікувану чисельність громадян, які потребуватимуть соціального захисту в наступному році, а також вивчають можливості підприємств щодо працевлаштування цієї категорії громадян. При цьому враховується економічне становище підприємств, чисельність працюючих, обсяги працевлаштування згідно з квотою осіб, які потребують соціального захисту у звітному році.
Пропозиції про встановлення броні та квоти робочих місць на наступний рік доводяться до підприємств для попереднього їх уточнення за місяць до внесення на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад проекту рішення про встановлення броні та квоти робочих місць на підприємствах для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту. Підприємства уточнюють перелік зазначених робочих місць і у двотижневий строк надсилають дані центрам зайнятості.
Центри зайнятості узагальнюють інформацію підприємств і подають місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад пропозиції про встановлення підприємствам броні та квоти робочих місць. У разі виникнення розбіжностей між підприємством та державною службою зайнятості щодо встановлення броні та квоти робочих місць остаточне рішення приймається місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної ради.
Відповідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Отже, за період з березня 2005 року по травень 2009 року включно позивачу надані відповідні види забезпечення та соціальні послуги, допомога у сприянні працевлаштування та перепідготовки, яки передбачені діючим законодавством, що також підтверджується наданими Севастопольським міським центром зайнятості, доказами, залученими до матеріалів справи.
Положеннями пункту 20 Порядку № 219 передбачено, що громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку, зокрема, з дня відмови безробітного від другої пропозиції підходящої роботи або від другої пропозиції проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності).
Оскільки позивач двічі відмовилася від підходящої роботи, наказом директора Севастопольського міського центру зайнятості від 26.05.2009 ОСОБА_1 знята з обліку як безробітна.
Таким чином, оскільки під час находження позивача на реєстраційному обліку як безробітна та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 порушень діючого законодавства України не встановлено, вимоги позивача щодо стягнення на її користь матеріальної шкоди у сумі 200000 грн. та 100000грн., задоволенню не підлягають.
Що стосується вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди, слід зазначити, що частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Враховуючи, що підстав для визнання дій Севастопольського міського центру зайнятості щодо застосування до позивача вимог пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», неконституційними, та при прийняття наказу про зняття з реєстраційного обліку як безробітного порушень, судом не встановлено, то відсутні наслідки, які б спричинили позивачу настання моральної шкоди.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як визначено положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, якій не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.
Позивач просить визнати дії відповідача щодо застосування пункту 7 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», неконституційними, та поновити порушене право шляхом зобов’язання директора Севастопольського міського центру зайнятості анулювати наказ про зняття з реєстраційного обліку яка безробітний, зобов'язаня поновити його на обліку у Севастопольському міському центрі зайнятості з поновленням статусу безробітного.
Однак, відповідно до положень статей 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України дії суб'єкта владних повноважень визнаються судом протиправними; акти індивідуальної дії визнаються судом протиправними та скасовуються.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття наказу покладено на Севастопольський міський центр зайнятості.
З врахуванням зазначеного, системного аналізу діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обґрунтованості позовних вимог, доводи відповідача Севастопольського міського центру зайнятості відповідають фактичним обставинам справи, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 07.02.2011 р.
Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Севастопольського міського центру зайнятості, Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі про визнання дій неконституційними, поновлення порушеного права, стягнення моральної шкоди, відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя О.В. Мінько