Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" грудня 2007 р. Справа № 35/442-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. , Демченко В.О.
при секретарі Гудковій І.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3374Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 16.10.07 р. по справі № 35/442-07
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 м. Харків
про стягнення 19357,80 грн. -
встановила:
В серпні 2006 р. позивач -ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача -ФОП ОСОБА_3 на свою користь 18250,30 грн. заборгованості, 650,25 грн. штрафу, 91,25 грн. інфляційних, 366 грн. річних та судових витрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.10.07 р. (суддя Швед Е.Ю.) по справі № 35/442-07 позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 18341,55 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1014,25 грн. штрафних санкцій, 366 грн. річних, 193,58 грн. держмита, та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 18250,30 грн. без належної правової підстави, в зв'язку з чим, вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України; що штрафні санкції, інфляційні та пеня підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі норм чинного законодавства України та ін.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що всупереч вимогам ст. 22 ГПК України та інструкції з діловодства в господарських судах його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду даної справи, і при цьому суд безпідставно залишив без задоволення подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи та виніс оскаржуване рішення за відсутності представника відповідача; що при розгляді справи суд також не взяв до уваги факт існування між сторонами господарських відносин, не досліджував договори від 20.10.06 р. та від 14.12.06 р., на виконання умов яких позивач і перераховував грошові кошти, а так само не досліджував питання, чи проводились позивачем відповідні будівельні роботи та ін.
В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись при цьому на те, що відповідач в будь-якому випадку був належним чином повідомлений про те, що господарським судом відносно нього було порушено провадження по даній справі; що будь-які договори на виконання яких позивач перераховував грошові кошти між сторонам не укладались; що відповідач не надав будь-яких доказів виконання ним робіт за замовленням позивача; що господарський суд, на думку позивача, правомірно залишив без задоволення заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи; що додані відповідачем до апеляційної скарги документи, не мають жодного відношення до предмету даного спору та ін.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 18250,30 грн., що підтверджується платіжними документами, зокрема платіжними дорученнями № 34 від 20.10.2007 р. на суму 5000 грн., № 38 від 09.11.2006 р. на суму 2800 грн., № 40 від 09.11.2006 р. на суму 3816,55 грн., № 41 від 09.11.2006 р. на суму 1183,75 грн., № 43 від 14.11.2006 р. на суму 650,00 грн., № 52 від 14.12.2006 р. на суму 3000,00 грн., № 53 від 19.12.2006 р. на суму 900,00 грн., № 55 від 29.12.2006 р. на суму 900,00 грн.
При цьому при зверненні до суду позивач вказував на те, що вказані грошові кошти відповідач отримав від нього без належної правової підстави, оскільки у позивача ніколи не існувало зобов'язань (в т.ч. не укладались будь-які договори на виконання робіт) щодо сплати на користь позивача зазначених коштів, а самі кошти були перераховані останньому помилково.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень вказує на те, що грошові кошти позивачем перераховувались на виконання умов договорів від 20.10.06 р. та від 14.12.06 р. в т.ч. за виконання певних будівельних робіт.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 18250,30 грн. без належної правової підстави, в зв'язку з чим, вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України; що штрафні санкції, інфляційні та пеня підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі норм чинного законодавства України.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, частково відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча правовідносинам, що склалися між сторонами судом була надана належна правова оцінка, проте суд всупереч вимогам чинного законодавства України безпідставно задовольнив заявлені позивачем позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1014,25 грн. штрафних санкцій, в зв'язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач в обґрунтування своїх заперечень та всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не надав доказів існування підстав одержання ним від позивача грошових коштів, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 18250,30 грн. безпідставно одержаних грошових коштів.
При цьому не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що грошові кошти від позивача він нібито отримав за виконання певних будівельних робіт, оскільки доказів існування вказаних обставин відповідач всупереч вимогам ст. 33 ГПК України суду не надав. Крім того також не можуть бути прийняті судом до уваги посилання відповідача на те, що грошові кошти йому були передані позивачем на виконання умов договорів від 20.10.06 р. та від 14.12.06 р., оскільки при цьому відповідач також не надав доказів укладання між сторонами вказаних договорів.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши з урахуванням вимог вказаної статті ЦК України правильність нарахування господарським судом до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних, судова колегія також погоджується з висновками суду щодо задоволення позову в частині стягнення 91,25 грн. інфляційних та 366 грн. річних.
Разом з тим, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій на підставі ч. 6 ст. 231 та ч. 3 ст. 232 ГК України.
Ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому ч. 1, 4, 7 ст. 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання -господарською організацією.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання” встановлено що Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
З урахування викладеного, а також того, що чинне Законодавство України зобов'язує боржника, який прострочив грошове зобов'язання сплачувати на користь кредитора штрафні санкції лише за наявності між сторонами відповідної домовленості про їх нарахування в разі порушення ним грошового зобов'язання, того, що в матеріалах справи відсутні докази наявності між сторонами по даній справі відповідної домовленості, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій задоволенню не підлягають.
При цьому не можуть бути прийняті судом до уваги посилання позивача на п. 6 ст. 231, ч. 3 ст. 232 ГК України, оскільки вимоги вказаних положень не зобов'язують боржника сплачувати на користь кредитора штрафні санкції, а лише встановлюють, в якій саме формі вони нараховуються та особу, яка має право вимагати їх сплату.
Таким чином рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1014,25 грн. штрафних санкцій підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України, а позовні вимоги в означеній частині задоволенню не підлягають.
Як свідчать матеріали справи, відповідач просить скасувати оскаржуване рішення також по мотивам порушення господарським судом норм процесуального права, а саме, відповідач вважає, що його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи; що господарський суд безпідставно залишив без задоволення подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи та виніс оскаржуване рішення за відсутності представника відповідача.
Однак вказані вимоги не можуть бути прийняті судом до уваги оскільки, як свідчать матеріали справи, відповідач був повідомлений про те що господарським судом відносно нього було порушено провадження по даній справі. Вказане підтверджується крім іншого також тим, що останній 15.10.07 р. надавав клопотання про відкладення розгляду справи.
Крім того, відповідно до ст. 77 ГПК України, суддя відкладає розгляд справи коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, зокрема такою обставиною є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
При цьому ст. 75 ГПК України встановлено, що якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи сторонами не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції в процесі розгляду справи ухвалою від 13.09.07 р. відкладав її розгляд по мотивах того, що представник відповідача для дачі пояснень не з'явився, та витребуваних судом документів не надав. Таким чином суд надавав можливість відповідачу з'явитися в судове засідання та надати свої заперечення а також необхідні докази в їх обґрунтування стосовно позовних вимог позивача, однак відповідач даною можливістю з невідомих причин не скористався.
Беручи до уваги викладене, а також те, що відповідач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів коли саме йому стало відомо про те що господарським судом відносно нього було порушено провадження по даній справі, заявлені відповідачем вимоги про скасування оскаржуваного рішення по означених мотивах задоволенню не підлягають.
Тим більше, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому, відповідачем, не надано жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, і воно підлягає зміні з інших підстав та мотивів ніж ті, що викладені заявником в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 16.10.07 р. по справі № 35/442-07 змінити.
В частині вимог про стягнення 1014,25 грн. штрафних санкцій та 10,14 грн. держмита рішення скасувати та в позові в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Повний текст постанови підписано 12.12.07 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Судді Пушай В.І.
Демченко В.О.