№  2-35/11             

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                                                           І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И                                        

  01.03.2011 дата розгляду справи

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі

головуючої судді Іванків О.В.,

при секретарі Соболевському Т.В.,

з участю представника позивача Маслянчука А.М.,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Володимирець цивільну справу за позовом ВАТ «Державний Ощадний банк України» в особі Кузнецовського територіально відокремленого безбалансового відділення №10017/080 філії Рівненське обласне управління до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості по кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Державний Ощадний банк України»в особі Кузнецовського територіально відокремленого безбалансового відділення №10017/080 філії Рівненське обласне управління про визнання кредитного договору недійсним, -              

                                                         в с т а н о в и в :

Представник ВАТ «Державний Ощадний банк України»звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач ОСОБА_2 як позичальник, неналежним чином виконує обов’язки за договором,  а саме не здійснює повернення кредиту  в розмірах та строки, визначені кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості. Відповідач ОСОБА_4 як поручитель, несе солідарну з позичальником відповідальність  

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав суду пояснення по суті позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти позову заперечив.

Відповідач ОСОБА_2 позову не визнав, пред’явив зустрічний позов про визнання кредитного договору про надання кредиту в іноземній валюті недійсним. В обґрунтування позову в судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник пояснили, що  кредитний договір укладений з порушенням законодавства, оскільки розрахунки за спірним кредитним договором, які визначені ним, і проводились обома сторонами резидентами України, в іноземній валюті. Покликається, що зобов'язання мають бути виражені та виконані у грошовій одиниці України - гривні. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. З урахуванням норми ст.227 ЦК України, підпункту г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" позивач вбачає обов'язковість отримання однією із сторін правочину індивідуальної ліцензії Національного банку України для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (надання та отримання кредиту, сплата позичальником на користь банку кредиту, процентів за користування кредитом та інших платежів в іноземній валюті). Сторони не отримували індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Тому, на думку позивача, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позичальником доларів США як засобу платежу (валюти виконання платежу) за кредитним договором, суперечить нормі ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.ст. 32, 35 Закону України "Про Національний банк України". Також позивач за зустрічним позовом зазначив, що відповідачем при укладанні оспорюваного кредитного договору порушено принцип розумності, справедливості та добросовісності, оскільки всі ризики від знецінення національної валюти та збитки при настанні такої обставини, банк переклав на позичальника, що значно погіршує становище позичальника та завдає йому значної шкоди. Також зазначив, що він мав намір отримати кредит у гривнах, оскільки всі його доходи, а також покупка автомобіля здійснювались виключно у національній валюті. Разом з тим, діючи під впливом обману з боку працівників банку, змушений був отримати кредит у доларах США, і повертати його, купуючи валюту. Тому вважає даний договір удаваним, який приховує дійсний договір кредиту в гривнях. Просив визнати кредитний договір недійсним, зобов’язати установу банку провести перерахунок кредиту у гривню та провести розстрочку перерахованої суми кредиту.

Представник відповідача за зустрічним позовом проти зустрічних позовних вимог заперечив, пояснив, що кредит в доларах США було надано ОСОБА_2 за його заявою, будь-якого тиску чи обману працівники банку не вчиняли. Також обґрунтував право Ощадного банку на надання кредитів у іноземній валюті.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає до задоволення, в той час коли підстав для задоволення зустрічного позову суд не вбачає.

Судом встановлено, що 11 квітня 2007  року між ВАТ «Державний Ощадний банк України»в особі Кузнецовського територіально відокремленого безбалансового відділення №10017/080 філії Рівненське обласне управління та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №52/07, згідно з яким ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 31500 доларів США строком на 84 місяці із сплатою 12% річних, який позичальник  зобов’язувався повертати щомісячними рівними платежами згідно погодженого графіку.

Факт укладення даного кредитного договору, а також факт отримання коштів за цим договором сторони не оспорюють.

В забезпечення даного кредитного договору між банком та відповідачем ОСОБА_4 11.04.2007 року було укладено письмовий договір поруки №52/07/1, за умовами якого в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором поручитель несе солідарну з ним відповідальність.

З приводу визнання кредитного договору недійсним судом встановлено наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.   

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.   

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».   

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.   

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.   

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.        

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.   

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

           Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Як пояснив представник установи банку, Ощадний банк України у сфері валютних відносин діє на підставі Ліцензії Національного банку України №148 від 16.01.2002 року, дозволу Національного банку України №148-4 від 16.01.2002 року та додатку до цього дозволу від 21.09.2009 року. Наявність цих дозвільних документів сторони не оспорювали.

Суд також приймає до уваги, що укладаючи кредитний договір №52/07 від 11.04.2007 року, керуюча Кузнецовським ТВБВ №10017/080 діяла від імені ВАТ «Державний Ощадний банк України»на підставі  виданого доручення, яке включає в себе і право на здійснення операцій по розміщенню валютних коштів.  

З огляду на викладене, доводи позивача про незаконність укладеного договору кредиту в іноземній валюті спростовані висновками суду.

Доводи позивача про несправедливість умов кредитних договорів у частині покладення на позичальника ризиків знецінення національної валюти та порушення у зв'язку з цим прав споживача, не заслуговують на увагу, так як відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Позичальником не надано будь-яких доказів того, що укладення оспорюваного договору кредиту у іноземній валюті є проявом недобросовісності чи зловживання правом з боку банку. Пояснення ОСОБА_2 про те, що працівники банку схилили його до отримання кредиту у доларах США нічим не підтверджені, і спростовуються оглянутою в судовому засіданні кредитною заявкою, яка підписана особисто позичальником.

Також не доведеними є посилання ОСОБА_2 на удаваний характер кредитного договору, оскільки лист №197 від 30.03.2007 року, та накладна №1468/1576 від 12.04.2007 року, на які посилається позивач, стосуються порядку витрачання кредитних коштів, і не свідчать про намір сторін укласти договір кредитування у національній валюті.

Крім того, як пояснив ОСОБА_2, на момент укладення договору, запропоновані банком умови його влаштовували, оскільки курс гривні до долара та його доходи були стабільними. Протягом трьох років ОСОБА_2 здійснював платежі за кредитом, що він не заперечував в судовому засіданні.    

Оскільки в справі не встановлено правових підстав для визнання кредитного договору №52/07 від 11.04.2007 року недійсним, суд приходить до висновку, що в задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Що стосується первісного позову, то він підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається зі ст..1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 гл.71 Цивільного Кодексу України щодо договору позики.   

Позивач виконав умови договору, а саме надав ОСОБА_2 кредит в сумі 31500 доларів США, що підтверджується платіжними документами.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 своїх зобов’язань за договором належним чином не виконує, з квітня 2010  року повернення договору та сплату відсотків згідно затвердженого графіку не здійснює.  

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ст.ст.1049, 1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, в разі несвоєчасного повернення борг стягується в порядку виконання зобов’язань. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась неповернутою, та сплати належних йому процентів.

Оскільки своїх зобов’язань щодо повернення боргу відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконує, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення боргу підставними і такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що кредитний договір №52/07 забезпечено порукою, приймаючи до уваги, що у відповідності до вимог ст.554 ЦК України та пп.1.1, 2.1, 3 договору поруки №52/07/1 від 11.04.2007 року в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, заборгованість по кредитному договору підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 01.03.2011 року стягненню підлягають наступні суми:

-          заборгованість по кредиту –24339,61 доларів США;

-          прострочені відсотки за користування кредитом –2567,36 доларів США;

-          пеня по основному договору та відсотках –798,51 доларів США, а всього підлягає до стягнення 27705,48 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 219834, 67 грн. Також підлягають стягненню понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати в сумі 1820 грн.     

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 526, 554, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.15, 30, 209, 212 ЦПК України, суд –

                                                       в и р і ш и в :

          Позов Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України»в особі Кузнецовського територіально відокремленого безбалансового відділення №10017/080 філії Рівненське обласне управління задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 солідарно в користь Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України»в особі Кузнецовського територіально відокремленого безбалансового відділення №10017/080 філії Рівненське обласне управління заборгованість по кредитному договору №52/07 від 11 квітня 2007 року в сумі 27705 (двадцять сім тисяч сімсот п’ять) доларів США 67 центів, що становить 219834 (двісті дев’ятнадцять тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 67 коп., та судові витрати по справі в сумі 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити за їх безпідставністю. Звільнити ОСОБА_2 від сплати судового збору на підставі ст.4 п.18) Декрету Кабінету Міністрів України.

          Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Володимирецький районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С У Д Д Я :  

Іванків О.В.