Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 березня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого –судді: Мельника Ю.М.
суддів: Григоренка М.П., Ковалевича С.П.
з участю секретаря Сеньків Т.Б.,
представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 5 січня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
в с т а н о в и л а:
У липні 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом про стягнення із ОСОБА_2 169383 грн. 61 коп.
У грудні 2010 року він збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 177 505 грн. 33 коп.
Вимоги обґрунтовував тим, що 26 липня 2007 року він передав відповідачеві 50000 доларів США ( 250 000 грн.) за позитивне вирішення справи у Верховному Суді України.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 12 травня 2010 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто 250 000 грн., які ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 за нікчемним правочином.
Зазначав , що за період із 26 липня 2007 року ( моменту передачі грошей) і до 28 грудня 2010 року відповідач прострочив виконання грошового зобов»язання , а тому відповідно до ст. 625 ЦК України він зобов»язаний сплатити позивачеві 152 075 грн. на компенсацію втрат він інфляції та 25430 грн. 33 коп. , які становлять 3% від простроченого грошового зобов’язання, а всього 177 505 грн. 33 коп.
Рішенням Рівненського міського суду від 5 січня 2011 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 177505 грн. 33 коп. інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми , 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді та 2500 грн. витрат на правову допомогу.
Цим же рішенням із ОСОБА_2 в дохід держави стягнуто 1700 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказував на незаконність рішення суду .
Зазначав , що суд першої інстанції з порушенням правил підсудності вирішив вказаний спір та розглянув позовну заяву , яка не була оплачена судовим збором.
Окрім того , вказав , що між позивачем та відповідачем відсутні грошові зобов’язання, які б випливали із договірних правовідносин , а тому в суду першої інстанції не було правових підстав для застосування наслідків , передбачених ст. 625 ЦК України до існуючих правовідносин.______________________________________________________
Справа № 22-488-11 Головуючий в 1 інстанції: Куцоконь Ю.П.
Категорія № 57 Доповідач: Мельник Ю.М
Із цих підстав просив оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просив скаргу задовольнити в повному обсязі .
Позивач , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи (а.с. 71) , в судове засідання не з"явився , а тому суд вирішив справу без його участі.
Колегія суддів за результатами апеляційного розгляду прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи позов , суд першої інстанції виходив із того , що в момент передачі ОСОБА_3 грошей ОСОБА_2 ( 26 липня 2007 року ) укладений ними договір був нікчемним , а тому кожна сторона за нікчемним договором зобов’язана повернути іншій стороні все отримане за договором , тобто вважав , що між сторонами виникли грошові зобов"язання 26 липня 2007 року. За невиконання вказаних грошових зобов"язань суд застосував до відповідача наслідки , передбачені ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів погодитися із таким висновком місцевого суду повністю не може з таких підстав.
Із змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України слідує, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання , на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначена норма права вказує, що передбачені цією статтею правові наслідки наступають лише у випадку прострочення грошового зобов»язання.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов»язанням є правовідношення , в якому одна сторона ( боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно , виконати роботу , надати послугу , сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що ставляться звичайно.
Статтею 610 ЦК України визначено , що порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов , визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави колегії суддів стверджувати , що передбачений ч.1. ст. 216 ЦК України обов»язок однієї сторони повернути другій стороні у натурі все , що вона одержала на виконання недійсного (нікчемного правочину), не є зобов»язанням , за невиконання якого можуть застосовуватися правові наслідки , передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все , що вона одержала на виконання цього правочину.
Судом першої інстанції вірно встановлено , що рішенням апеляційного суду Рівненської області від 12 травня 2010 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто 250 000 грн., які ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 за нікчемним правочином.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку , що підстав для стягнення трьох процентів річних від простроченої суми та боргу з урахуванням індексу інфляції із 26 липня 2007 року в суду першої інстанції не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов»язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках , встановлених актами цивільного законодавства , цивільні права та обов»язки можуть виникати з рішення суду.
Враховуючи , що 12 травня 2010 року апеляційний суд Рівненської області рішенням від 12 травня 2010 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнув 250 000 грн., які ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 за нікчемним право чином , то колегія суддів вважає, що саме з 12 травня 2010 року в ОСОБА_2 виникло грошове зобов»язання по поверненню ОСОБА_3 250 000 грн.
Оскільки ОСОБА_2 не виконав грошове зобов»язання перед ОСОБА_3 , то відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник , що прострочив грошове зобов»язання за період із 12 травня 2010 року і до 17 грудня 2010 року ( дату подачі позовної заяви (а.с.26) повинен сплатити заборгованість із урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми.
Зважаючи на вказане та приймаючи до уваги , що за період із травня до грудня 2010 року рівень індексу інфляції зріс на 5.7 % , то в зв"язку з невиконанням зобов"язання по поверненню 250 000 грн. ОСОБА_2 повинен сплатити ОСОБА_3 14 250 грн. ( 250000 грн. х 105,7% : 100 ) для компенсації втрат , викликаних інфляцією.
Окрім того , за цей період також підлягає стягненню 4500 грн. , які становлять 3 % від простроченої суми ( 250000 грн. х 219 днів х 3 % : 100 : 360 днів).
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку , що із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 18720 грн. ( 14250 грн. + 4500 грн.).
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України витрати ОСОБА_3 на правову допомогу в розмірі 2500 грн. слід покласти на ОСОБА_2
Колегія суддів також прийшла до висновку , що на ОСОБА_2 слід покласти судові витрати по справі в розмірі 187 грн. 50 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в суді.
Оскільки рішення місцевого суду було ухвалене з порушенням норм матеріального права , що призвело до неправильного вирішення справи , то колегія суддів прийшла до висновку , що вказане рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення та зменшення суми судових витрат.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, ст. 316 , ст. 317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 5 січня 2011 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення таким чином :
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 18 720 грн. інфляційних збитків та 3-х процентів річних , 120 грн. витрат на інформайно - технічне забезпечення розгляду справи в суді , 2500 грн. витрат на правову допомогу .
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 187 грн. 50 коп. судового збору.
Рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду 1 інстанції набирають законної сили з моменту проголошення рішення апеляційного суду, проте можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ними законної сили.
Головуючий :
Судді: