Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-1159/2011 р. Головуючий у 1 інстанції : Ліхтанська Н.П.
Суддя-доповідач : Спас О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Спас О.В.,
суддів: Гончара О.С.,
Бабак А.М.,
при секретарі Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 листопада 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -
ВСТАНОВИЛА :
У березні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
В позові зазначала, що з 23 серпня 2008 року вона з відповідачем ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу 23 вересня 2008 року сторони придбали автомобіль марки МАЗДА 323, державний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску. Право власності на автомобіль сторони вирішили оформити на чоловіка позивача, який мав посвідчення водія на управління транспортним засобом. Після реєстрації шлюбу позивач з чоловіком однією сім'єю проживали за адресою: АДРЕСА_1. На ґрунті непорозумінь, відсутності поваги зі сторони відповідача, постійних нарікань та принижень, відносини між позивачем та відповідачем погіршилися. Після чергового скандалу позивач забрала свої речі та переїхала на інше місце проживання - с. Зелений Гай Токмацького району. З 11 березня 2009 року вони проживають окремо і фактично припинили шлюбні відносини. Вона неодноразово зверталася до відповідача про поділ спільного майна, однак згоди між ними досягнуто не було. Ринкова вартість автомобіля марки МАЗДА 323, державний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску складає 32637,55 грн. Враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю, яку неможливо виділити в натурі без втрати її цільового призначення, знаходиться у користуванні відповідача, позивач просить поділити спільне майно і відповідачу виділити в натурі зазначений автомобіль, а їй в рахунок 1\2 частки у автомобілі зобов'язати відповідача сплатити грошову компенсацію у розмірі 16318,78 грн.
Крім компенсації вартості частки автомобіля просила стягнути з відповідача судові витрати, які полягають у сплаті державного мита у розмірі 327 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн., витрат на автотоварознавче дослідження автомобіля у розмірі 196 грн.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 листопада 2010 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційні скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновок суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких наводить доводи на спростування апеляційної скарги і просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 –215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що вони зареєстрували шлюб 23 серпня 2008р. (а.с.12).
23 вересня 2008р. на ім’я ОСОБА_4 придбаний автомобіль МАЗДА 323, 1992р. випуску, зареєстрований 03 березня 2009р., держномер НОМЕР_1 (а.с. 10, 16).
Підставою для відмови в позові є висновок рішення суду щодо належності спірного автомобіля до особистого майна відповідача, придбаного ним на позичені до шлюбу грошові кошти. При цьому суму боргу відповідач повертав за кошти, отримані від продажу придбаного ним до шлюбу автомобілю ВАЗ, а також особисто, так як шлюбні відносини сторін були припинені між сторонами вже через кілька місяців після реєстрації шлюбу.
Апелянт наводить доводи на спростування вказаного висновку рішення суду, які перевірені під час апеляційного розгляду справи і не знайшли свого підтвердження.
Довід апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, зокрема, ст. ст.60,61,63,70 СК України є безпідставним. Застосовуючи норми права, які регулюють підстави набуття та здійснення права спільної сумісної власності подружжя на певні об’єкти, розмір їх часток, суд першої інстанції не вбачив спільної власності подружжя на спірне майно. Суд визнав, що транспортний засіб є об’єктом особистої приватної власності відповідача, що врегульовано ст. ст. 57, 59 СК України.
Є неприйнятним довід апеляційної скарги про неправильну оцінку письмових доказів на заперечення відповідача проти позовних вимог, а саме, вчиненої до шлюбу боргової розписки про позичання 5500 доларів США. Даний довід апелянт ґрунтує національним законодавством, що визначає належність грошової одиниці України у вигляді гривні і з цих підстав вважає неприпустимим борг відповідача у вигляді доларів США. Проте, ч. 2 ст. 524 ЦК України дозволяє сторонам зобов’язання визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що і має місце в даній справі.
При цьому, наступний довід апеляційної скарги полягає в тому, що апелянт вбачає незаконною відмову суду першої інстанції оцінити як доказ її позовних вимог надану нею розписку про позичання нею на купівлю автомобіля 4000 доларів США у свого батька, свідка ОСОБА_6
Стосовно даного доводу колегія суддів вважає необхідним зазначити, що суд першої інстанції цілком вірно поставився до даної розписки критично, оскільки виявив, що розписка сфальсифікована, так як зазначені в ній відомості щодо держномеру автомобіля, на придбання якого нібито позичалися гроші, відповідають номеру реєстрації транспортного засобу отриманому в ДАІ значно пізніше, ніж вказана в розписці дата. Обставину фактичної підробки розписки прямо зазначає апелянт в своїй апеляційній скарзі, вказуючи, що склала її безпосередньо перед судовим засіданням, в якому надала її суду (а.с. 141).
Довід апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»спростовується рішенням. З рішення видно, що суд першої інстанції дотримався п. 23 вказаної постанови і ретельно з’ясував джерело та час придбання спірного майна і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у подружжя джерела спільних грошових коштів, які були б набуті за місяць подружнього життя і дозволили б сторонам придбати автомобіль.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків рішення суду.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 –315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 листопада 2010 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: