^{Апеляційний суд Запорізької області}

Справа № 22-3469/2006 р.                                  Головуючий у 1 інстанції: Стратій Є.В.

Суддя-доповідач: Онищенко Е.А.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2006 року                                                             м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:                      Бондара В.О.

Суддів:                               Онищенко Е.А.

Прокопенко О.Л.,

При секретарі:                       Вертелецькій IB.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ „АвтоЗАЗ" на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від "14" березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1, яка діє інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, до ВАТ „АвтоЗАЗ", ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Жовтневої райдержадміністрації м. Запоріжжя, про визнання ордеру недійсним, виселення та вселення,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2003 року позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що вона працювала на заводі з 1984 року, де їй була надана кімната НОМЕР_1 в малосімейному гуртожитку по АДРЕСА_1, на сім'ю у складі трьох осіб.

В березні 1998 року в порядку покращення житлових умов їй надали кімнату НОМЕР_2, площею 18,3 кв.м, в тому ж гуртожитку, де вона мешкала разом з чоловіком та неповнолітнім сином ОСОБА_2.

З 2000 року вона мешкала у зазначені кімнаті разом з сином, оскільки чоловік залишив родину. У жовтні 2001 року сусідка по квартирі ОСОБА_3, яка мешкала в кімнаті НОМЕР_3, встановила металеві двері та не впустила її з сином до квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2003 року вона визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. її зустрічний позов про вселення залишено без задоволення.

Посилаючись на те, що неповнолітній ОСОБА_2 має право на користування спірним житловим приміщенням та не- був визнаний таким, що втратив право на житлове приміщення, просила суд вселити його в кімнату НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.

Під час розгляду справі, у зв'язку з тим, що на кімнату НОМЕР_2 було видано ордер на ім'я ОСОБА_3 на сім'ю в складі трьох осіб, позивач доповнила свої вимоги, просила визнати ордер НОМЕР_4 на ім.*я ОСОБА_3 на квартиру НОМЕР_5 частково недійсним в частині надання останній кімнати, площею 18, 3 кв.м, та виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітню ОСОБА_5 із спірної кімнати, а неповнолітнього ОСОБА_2 вселити у зазначену кімнату.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2006 року позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 задоволено. Визнано ордер НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_3 на сім'ю з трьох осіб на квартиру НОМЕР_5 в будинку АДРЕСА_1 площею 30,8/49,3 кв.м, частково недійсним, а саме в частині Надання їй кімнати площею 18.3 кв.м.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 на неповнолітню ОСОБА_5 із кімната площею 18.3 кв.м., зазначеній квартири, без надання іншого жилого приміщення.

Визнано за ОСОБА_2 право користування зазначеним житловим приміщенням.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ВАТ „АвтоЗАЗ" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 районний суд виходив з того, що позивачка постійно проживала зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_2 в кімнаті НОМЕР_2 в малосімейному гуртожитку ВАТ «Комунар» поАДРЕСА_1. Відповідачка ОСОБА_3 самостійно встановила двері, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не мала згоди користуватися своєю кімнатою, в якій знаходились її речі, меблі.

Посилаючись на ці обставини, та на те, що порушені права неповнолітнього визнала за ним право користування спірним житловим приміщенням.

Проте з такими висновками суду погодитись неможливо.

Розглядаючи спір, районний суд залишив поза уваги той факт, що ОСОБА_1 рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2003 року визнана такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням в квартирі НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 її зустрічний позов про вселення залишено без задоволення.

Ухвалами апеляційного суду Запорізької області від 30.07.2003 року та Верховного Суду України від 30.10.2003 року рішення районного суду залишено без змін.

Дані судові документи знаходяться в матеріалах справи, яким районний суд не дав ніякої оцінки.

Відповідно до ст.29 ЦК України, та ст. 17 ЦК України редакції 1963 року, який діяв на момент визнання ОСОБА_1 такою , що втратила право користування житловим приміщенням, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Таким чином судова колегія не може погодитися з висновками районного суду , що неповнолітня дитина самотньо проживала в комунальній квартирі гуртожитку. Районний суд, визнаючи, в травні 2003 року ОСОБА_1 особою яка втратила право користування житловим приміщенням, по суті вирішив права і обов'язки неповнолітнього, представником якого в судовому процесі була його мати.

В позові ВАТ «Автозаз» зазначав неповнолітнього та просив суд визнати його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Про це свідчать апеляційна і касаційна скарги ОСОБА_1 в яких вона постійно посилається на те, що їй сумісно з сином перешкоджала проживати в гуртожитку ОСОБА_3 Просила суди переглянути рішення районного суду та вселити її з неповнолітнім сином.

Посилання суду на довідки дитячої поліклініки № 7 згідно яких неповнолітній був зареєстрований за спірною адресою, як на доказ проживання в гуртожитку є безпідставним, оскільки сама по собі реєстрація в медичному закладі не може свідчити про місце проживання особи.

За таких обставин судова колегія не знаходить підстав для визнання неповнолітнім ОСОБА_2 право користування спірним житловим приміщенням і вмісті з цим підстав для його вселення, виселення відповідачів та визнання ордеру частково недійсним, який було надано сім'ї Соляник з додержанням вимог закону.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановою нового рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1, яка діє інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 307,309,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ВАТ „АвтоЗАЗ" задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від "14" березня 2006 року по даній справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

В задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, до ВАТ „АвтоЗАЗ", ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Жовтневої райдержадміністрації м. Запоріжжя, про визнання ордеру недійсним, виселення та вселення - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців.

Головуючий: Судді: