Справа  № 2-а-991/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

07 лютого 2011 року                                                                                                          м. Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - одноособово судді Зудіхіна О.В.

при секретарі - Мілентьєвої А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси про визнання відмови відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «дітям війни»безпідставною та зобов’язання його вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом її порушених прав, визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси щодо нарахування і виплати несплаченої їй державної соціальної допомоги як дитині війни (30% надбавки до пенсії) за 2009-2010 роки неправомірною, а також зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси нарахувати та виплатити їй несплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу, що передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за 2009-2010 роки в сумі 2268 грн. 75 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що є «дитиною війни»в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивач зазначила, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивач також вказала, що відмова відповідача грубо порушила її законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.

Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 12.01.2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 до УПФ України в Суворовському районі м. Одеси про визнання відмови відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «дітям війни»безпідставною та зобов’язання його вчинити певні дії за період з січня 2009 року по червень 2010 року включно залишені без розгляду.

На підставі  ст.183-2 КАС України справа розглянута в скороченому провадженні.  

          Вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси і отримує пенсію за віком.   

На момент звернення позивача до суду, нарахування йому доплати до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.   

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.   

          Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.   

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

          Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.   

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.   

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

          Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.   

Враховуючи викладене, в контексті положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції від 22.05.2008) та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Поряд з цим, частина 1 статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»розділ II цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», набирає чинності з 01.01.2008.   

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. у справі №1-29/2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.

Відповідно до п. 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року, який набрав чинності 01.01.2008 року, текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Проте рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі №1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.    

Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.   

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Разом з тим, з урахуванням наведеного, а також того, що здійснення перерахунку пенсії є виключною компетенцією Управління Пенсійного фонду України, суд вважає за необхідне вимоги позивача задовольнити частково, шляхом зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси провести перерахунок та забезпечити проведення позивачеві підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за зазначений період, за виключенням виплачених сум, виходячи зі змісту та меж позовних вимог.   

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 99, 100, 158-163, 183-2 КАС України, суд, –  

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси про визнання відмови відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «дітям війни»безпідставною та зобов’язання його вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси щодо нарахування ОСОБА_1 підвищення до пенсії, що передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, - неправомірною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, що передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період з 01.07.2010 року по 01.01.2011 року, з урахуванням фактично виплачених та отриманих позивачем сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Копію постанови суду направити сторонам по справі.    

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Суворовський районний суд міста Одеси протягом десяти днів з дня отримання постанови.

Суддя: