Справа №2а-318/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

          02 лютого 2011 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді                     Слєзко Т.В.

при секретарі                              Алексєєнко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сімферополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя  АР Крим про зобов’язання вчинити певні дії,

                                                                                      ВСТАНОВИВ:

           06.11.2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку адміністративного судочинства з позовними вимогами до Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про визнання неправомірним і скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, зобов’язання включити в стаж роботи на посаді викладача по класу баяну та концтрмейсетра Сімферопольської дитячої школи мистецтв за період з 02.09.2002 р. по 31.08.2010 р. для призначення пенсії за вислугу років та зобов’язання призначити пенсію за вислугу років відповідно до ст.. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 06.09.2010 р. Позовні вимоги мотивовані наступним.

Позивачка з 01.08.1979 року працювала на посаді викладача класу баяна Дитячої музичної школи с. Октябрське Красногвардійського району АРК, з 01.09.1989 року працювала викладачем класу баяна середньої школи № 34 м. Сімферополя, з 02.09.2002 р. працювала на посаді викладача класу баян та концтрмейсетра Сімферопольської дитячої школи мистецтв, у зв’язку з чим, вона має право на включення її стажу роботи на посаді викладача по класу баяну та концтрмейсетра Сімферопольської дитячої школи мистецтв за період з 02.09.2002 р. по 31.08.2010 р. для призначення пенсії за вислугу років та зобов’язання отримання пенсії за вислугу років відповідно до ст.. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 06.09.2010 р.

Позивачка в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

 Представник відповідача до суду не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заперечення на адміністративний позов не надав.

Суд, дослідивши наявні докази в матеріалах справи, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані  діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі  Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість надана  Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові  акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права  і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необхідним визначити, що, утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68  Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань  щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Позивачка з 01.08.1979 року працювала на посаді викладача класу баяна Дитячої музичної школи с. Октябрське Красногвардійського району АРК, з 01.09.1989 року працювала викладачем класу баяна середньої школи № 34 м. Сімферополя, з 02.09.2002 р. працювала на посаді викладача класу баян та концтрмейсетра Сімферопольської дитячої школи мистецтв, 31.08.2010 р. звільнена з посади викладача класу баян та концтрмейсетра Сімферопольської дитячої школи мистецтв за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки. (а.с. 9).

Відповідно до ст.. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, встановленим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909. Дорученням Кабінету Міністрів України від 06.01.1996 р. № 397/21 дію зазначеної постанови поширено на викладачів школи мистецтв без внесення змін до вказаної постанови.    

Спеціальний стаж ОСОБА_1 станом на 31.08.2010 р. склав 31 рік 30 днів, що, відповідно, є підставою для призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до ст.. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії 06.09.2010 р., однак отримала відмову через недостачу спеціального трудового стажу у зв’язку з відсутністю в Постанові КМУ від 04.11.1993 р. № 909 переліку закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Оскільки на даний момент дане питання врегульоване законодавством та дія вказаної Постанови поширена на викладачів школи мистецтв, то вимоги позивачки є цілком обґрунтованими та законними.

У зв’язку з наведеним, позивачці повинна бути призначена пенсія за вислугу років з дня її звернення – тобто з 06.09.2010 р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а рішення Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до виписки з протоколу № 9727 від 01.11.2010 р.  – скасовано, як таке, що порушує право позивача.    

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені судом, то понесені нею судові витрати у розмірі 3, 40 грн.  підлягають стягненню на її користь з Державного бюджету України відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Постановою КМУ від 04.11.1993 р. № 909,  Дорученням Кабінету Міністрів України від 06.01.1996 р. № 397/21, статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

                                                                     ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.

          Скасувати рішення Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя згідно виписки з протоколу № 9727 від 01.11.2010 р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

           Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим включити стаж роботи на посаді викладача по класу баяна та концтрмейсетра Сімферопольської дитячої школи мистецтв за період з 02 вересня 2002 року по 31 серпня 2010 року для призначення пенсії за вислугу років.

           Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 06 вересня 2010  року.  

          Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 (трьох) гривень 40 копійок.

           Судове рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 185-187 КАС України.

Суддя