Справа №22 \1271
Категорія 41 Доповідач - Невмержицька Т.І.
РІШЕННЯ Іменем України
12 липня 2006 року апеляційний суд Житомирської області у складі :
головуючого : Головчук С.В., суддів: Невмержицької Т.І., Худякова A.M. при секретарі : Прищепа О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором завдатку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 28 квітня 2006 року,
ВСТАНОВИВ :
У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2 2500 грн. При цьому зазначав, що 10 серпня 2005 року між ними був укладений договір завдатку, за яким вони в майбутньому мали укласти договір купівлі-продажу квартири, належної відповідачці. На підтвердження цієї обставини та в забезпечення вказаної угоди позивач передав відповідачці 500 долларів США, які еквівалентні 2500 грн. Від продажу квартири відповідачка відмовилась і повернула завдаток. Проте, на думку позивача, відповідачка мала повернути йому подвійну суму завдатку.
В наступному позивач свої вимоги уточнив і доповнив. Просив стягнути з відповідачки 5000 грн. завдатку, посилаючись на те, що кошти позивачкою взагалі не були повернуті. Крім того, просив відшкодувати йому моральну шкоду, заподіяння якої пов»язував із відмовою відповідачки укласти договір купівлі-продажу квартири.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 квітня 2006 року позов задоволений частково. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 2500 грн. боргу, 500 грн. на відшкодування моральної шкоди та 59,5 грн. витрат по оплаті державного мита.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування вказаного рішення з направленням справи на новий розгляд, посилаючись на те, що обставини справи судом встановлені неповно. Зокрема, апелянт вважає, що позивачем не доведено в суді, що угода не була укладена саме з її вини та не підтверджений факт заподіяння йому моральної шкоди.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Частково задовольняючи вимоги позивача, суд виходив з того, що передані останнім відповідачці кошти є завдатком. Обґрунтовуючи свій висновок про заподіяння позивачеві моральної шкоди, суд посилався на те, що з вини відповідачки позивач змушений був знімати інше житло, докладав додаткових зусиль для організації свого життя.
З такими висновками суду погодитись неможливо.
З матеріалів справи вбачається, що 10 серпня 2005 року між сторонами був укладений договір «завдатку», відповідно до якого позивач ОСОБА_1 взяв на себе зобов»язання в строк до ЗО серпня 2005 року купити у відповідачки ОСОБА_2 належну останній квартиру, а відповідачка зобов»язувалась продати вказану квартиру позивачеві (а.с.4). На підтвердження укладення в майбутньому договору відчуження квартири та в забезпечення його виконання позивач передав відповідачці 500 долларів США, які еквівалентні 2500 грн.(п.1 договору).
Згідно ч.І ст.570 ЦК завдатком вважається грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов»язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ч.2 ст.570 ЦПК) .
Враховуючи викладене, суд неправильно застосував до спірних правовідносин ч.І ст. 570 та ст.571 ЦК та помилково вважав передані позивачем відповідачці кошти завдатком, оскільки зазначені кошти були передані до укладення договору купівлі-продажу квартири і не були засобом забезпечення цієї угоди.
В дійсності, позивач наперед оплатив частину вартості квартири, тобто, передав аванс. Боржник, який видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору. Сама відповідачка визнала, що одержані нею кошти вона позивачеві не повернула.
За таких обставин суд обґрунтовано стягнув з відповідачки аванс в сумі 2500 грн. Постановлене в цій частині вимог рішення суду скасуванню не підлягає.
Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно поклав на відповідачку обов»язок по відшкодуванню позивачеві моральної шкоди, оскільки позивачем не доведена неправомірність дій відповідачки, внаслідок яких йому заподіяно таку шкоду.
Тому в цій частині вимог (в тому числі і про відшкодування витрат по оплаті державного мита в сумі 8,5 грн.) рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст.307,308,309,311-314,316 ЦПК України , суд
ВИРІШИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково. Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 28 квітня 2006 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасувати, ухваливши в цій частині вимог нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні* позову до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди за безпідставністю вимог. В решті рішення залишити без змін.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту його проголошення. Головуючий: судді: