Справа 22-ц-1136                                         Головуючий у 1 -й інстанції - Глущенко Є.Д.

Категорія 40                                             Суддя-доповідач Смирнова Т.В.

УХВАЛА іменем України

2006 року серпня 15 дня колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого                 Смирнової Т.В.

суддів                            Рибалки В.Г.

Хвостика С.Г. з участю секретаря судового засідання       Пархоменко А.П.

та осіб, які приймають участь у справі: адвокат ОСОБА_1., позивач ОСОБА_2., представник відповідача

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Роменського міськрайсуду Сумської обл. від 6 червня 2006 р. у справі

за позовом ОСОБА_2 до статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця"

про

·        поновлення на роботі;

·        стягнення зарплати за час вимушеного прогулу;

·        відшкодування моральної шкоди.

встановила:

13 березня 2006 року ОСОБА_2. звернувся до суду з зазначеним позовом.

В обгрунтування вимог він посилався на те, що працював ІНФОРМАЦІЯ_1 в локомотивному депо м.Ромни локомотивної служби Державного підприємства "Південна залізниця".

За наказом № НОМЕР_1 від 31 травня 2005 р. його звільнено з роботи з 1 червня 2005 р. за ст.38 КЗпП України за власним бажанням на підставі поданої ним заяви.

Звільнення вважає незаконним з тих підстав, що заяву на звільнення його примусив подати начальник депо ОСОБА_3., оскільки 01.06.2005 р. в нічний час працівниками охорони позивача було затримано під час виїзду з території депо та в його особистому автомобілі виявлено 200 л дизпалива, про що складено акт і під час затримання позивач зізнався в крадіжці. Проте це пальне він придбав, а не викрадав і тому керівник безпідставно примусив його звільнитися за власним

 бажанням та датувати заяву 31.05.2005 р., хоча фактично він подав заяву 2.06.2005 р.

Зазначав позивач також, що відмовився від отримання трудової* книжки, оскільки подав заяву від 6.06.2005 р. про відмову від звільнення, проте його на роботі не поновили.

Після цього він неодноразово звертався до органів міліції та прокуратури з приводу незаконного звільнення, але остаточну відповідь з цього питання одержав на початку березня 2006 р., одержавши постанову Сумської транспортної прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи по факту незаконного звільнення з роботи. Саме з цього часу він вирішив самостійно звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі. Вважає, що місячний термін для звернення до суду пропустив з поважних причин, внаслідок тривалого невирішення питання слідчими органами щодо незаконного звільнення з роботи, тому просив поновити цей строк.

Крім того, він весь цей час був у пригніченому стані, проти нього було порушено кримінальну справу і тривалий час лікувався в медичних закладах.

Просив поновити строк звернення до суду, задоволити позов, поновивши його на роботі, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу та 10000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Роменського міськрайсуду від 6 червня 2006 р. в задоволенні всіх заявлених вимог відмовлено за пропуском строку звернення до суду, оскільки суд не визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду, на які посилався позивач.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2. просить змінити рішення суду першої інстанції, поновити йому строк на звернення з позовом до суду, позов задоволити в повному обсязі. Апелянт посилається на те, що суд безпідставно не взяв до уваги ті факти, що з приводу незаконного звільнення він звертався до різних посадових осіб правоохоронних органів, але лише на початку березня 2006 р. дізнався про те, що кримінальна справа по факту звільнення не буде порушена.

Суд безпідставно не зважив на хворобу позивача, на його необізнаність щодо строків звернення з позовом до суду.

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши рішення суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2. працював ІНФОРМАЦІЯ_1 локомотивного депо м.Ромни і на підставі особистої заяви був звільнений з роботи за власним бажанням з 1 червня 2005 р. наказом № НОМЕР_1.

Напередодні, тобто 1 червня 2005 р. при виїзді на особистому автомобілі з території депо ОСОБА_2. було затримано працівниками охорони та складено акт про виявлення в автомобілі 200 л дизельного пального, тобто про крадіжку. В своїй позовній заяві позивач зазначив, що при затриманні визнав факт крадіжки і що наступного дня 2 червня 2005 р. написав заяву про звільнення за власним бажанням з 1.06.2005 р. "без отработки", після чого і було видано наказ про його звільнення за ст.38 КЗпП України.

8 червня 2005 р. ОСОБА_2. одержав лист-повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, але відмовився її одержувати.

До суду з позовом про поновлення на роботі позивач звернувся               13

березня 2006 року, посилаючись на те, що строк звернення за захистом порушеного права до суду пропустив з поважних причин, а саме: з цього питання звертався до органів прокуратури та міліції, крім того цьому перешкоджав хворобливий стан здоров'я.

Суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача щодо поважності пропуску місячного терміну звернення до суду за поновленням на роботі, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених доводів, навівши в судовому рішенні відповідні мотиви.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними та обґрунтованими.

Зокрема, згідно зі ст.232 ч.1 п.2 КЗпП України встановлена виключна компетенція судів щодо розгляду трудових спорів про поновлення на роботі, в зв'язку з чим не можна вважати поважною причиною звернення позивача до правоохоронних органів зі скаргами на незаконне звільнення і очікування від них будь-якої відповіді.

Правильно суд першої інстанції зазначив, що місячний термін для

звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України, слід рахувати з      8

червня 2005 р., коли позивачу було повідомлено про необхідність одержання трудової книжки, а він свідомо від цього ухилявся.

Правильно суд не взяв до уваги посилання позивача на поганий стан здоров'я, як на перешкоду звернення до суду. Так, з довідки першої обласної спеціалізованої лікарні м.Ромни (а.с.28) вбачається, що до лікаря за допомогою вперше він звернувся 2.07.2005. До кінця грудня місяця 2005 р. не лікувався стаціонарно.

В цей же проміжок часу позивач звертався до різних інстанцій правоохоронних органів з приводу звільнення і таким чином мав реальну можливість своєчасно звернутися до суду, а не через 9 місяців після звільнення.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно не поновив позивачу строк на звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України та відмовив в задоволенні позову саме за пропуском строку звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд правильно застосував матеріальний та процесуальний закон, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення суду.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення Роменського міськрайсуду Сумської області від 6 червня 2006 р. в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2-х місяців з часу проголошення.

Головуючий                  Смирнова Т.В.

Судді                             Рибалка В.Г.

Хвостик С.Г.