ПОСТАНОВА

                              ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                                   Справа № 2-а-9/11

20 січня 2011 року Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючої судді          Ткачук С.С.,

при секретарі          Махоті О.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1, та її представника адвоката ОСОБА_2 відповідача в особі представника управління Пенсійного Фонду України в м. Ясинувата -Скриипнік О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України в м. Ясинувата про визнання дій неправомірними про відмову у переведенні на пенсію по інвалідності як державного службовця, визнання недійсним рішення про відмову і про зобов'язання перевести на пенсію по інвалідності державного службовця з дня звернення, -

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом, де просила поновити строк звернення до суду, який пропустила з поважних причин, визнати дій управління Пенсійного Фонду України в м. Ясинувата ( далі - управління) неправомірними про відмову у переведенні на пенсію по інвалідності як державного службовця, визнання недійсним рішення про відмову і про зобов'язання перевести на пенсію по інвалідності державного службовця з дня звернення.

Ухвалою суду від 26.11.2010 суд визнав причини пропущення строку звернення до суду поважними та поновив вказаний строк.

В обґрунтування позову вказала, що вона з 1990р. є інвалідом 2 групи загального захворювання, вперше інвалідність була встановлена 25.10.1986р. З 06.05.1991 по 12.11.1997р. і з 19.05.1999 по 01.12.2003 вона працювала на посаді економіста, державного податкового інспектора Ясинуватської об'єднаної податкової інспекції звідкіля звільнилася за станом здоров'я. Безпосередньо після звільнення звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії державному службовцю у зв'язку з інвалідністю , але після отримання відмови розпочала скаржитися і отримувала роз'яснення з різних відомств, що має право на призначення такої пенсію як державний службовець. Після її звернення до Пенсійного Фонду України , зверталася на особистий прийом але отримувала відповідь, що вона не має права на пенсію державного службовця по інвалідності, бо її посада податкового інспектора не є державною службою.

В останнє 25.03.2010 вона знову звернулась до відповідача із заявою перевести звичайну пенсію з інвалідності на пенсію державного службовця у зв'язку з інвалідністю, але отримала відмову. У відмову є посилення на факт, що для отримання зазначеної пенсії для інвалідів 1 і 2 групи необхідно мати стаж держслужби не менш 10 років на посадах віднесених до категорії посад державних службовців згідно ст. 25 ЗУ «Про державну службу»

Під час розгляду справи позивачка збільшила свої вимоги і просила зобов'язати провести їй нарахування пенсії держслужбовця у зв'язку з інвалідністю з 02.12.2003р. і визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови на її звернення з цим питанням у зазначений період.

В судовому засіданні позивачка пояснила, що вона страждає тяжким захворювання, писала заяви як їй пропонували в управлінні і ніхто їй не роз'яснював про її право на вибір отримувати пенсію по інвалідності на загальних підстава або державного службовця у зв'язку з інвалідністю. Тільки у 2010 році коли вона звернулась за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_2, яка роз'яснила їй як треба написати заяву, вона у березні 2010 звернулась до управління і на бланку заяви вказала перевести з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця. На цю заяву вона також отримала відмову, бо посада яку вона займала до звільнення не віднесена до категорії посад державних службовців. Вважає дії відповідача не правомірними і просила позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, бо пенсія по інвалідності була призначена позивачці вперше ще у 1986р., тому коли вона звільнилася з держслужби вона мала можливість перейти на пенсії за законом «Про державну службу», але у своїй заяві від 02ю. 12.2003р. просила перерахувати пенсію зв'язку із збільшенням заробітку, тому вважають, що управління діяло відповідно до вимог, які заявляла позивачка під час чергового звернення. На час її звернення у березні 2010 за положенням ст. 37 названого закону вона не має право на отримання пенсії державного службовця у зв'язку з інвалідністю, бо інвалідність встановлена не

під час перебування на держслужбі,    не мала статусу держслужбовця    і достатнього стажу державної служби.

Заслухавши пояснення сторін і перевіривши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Вирішуючи даний позов суд керувався ч.1,2 ст.11 КАС і вийшов за межі позовних вимог з метою повного захисту прав соціального забезпечення позивачки.

За положенням ст. 2ч.З КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи

прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства
права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові
акти приймаються на основі Конституції України. Статтею 46 цього закону визначено, що
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі
повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з
незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за
рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних
та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних
приватних          закладів          для          догляду          за          непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають
забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 19 основного закону України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на
засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією          та          законами

України. За положенням ст.22 Конституції передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 58 Конституції визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Із матеріалів справи встановлено, що позивачка з 06.05.1991 по 12.11.1997 роки працювала на посадах економіста 2 категорії відділу обліку та звітності, державним податковим інспектором відділу обслуговування платників Державної податкової інспекції по Ясинуватському району, а потім внаслідок її ліквідації і створення Державної податкової адміністрації у Ясинуватському районі переведена на посаду податкового інспектора сектора державного реєстру фізичних осіб, потім після створення Ясинуватської державної податкової адміністрації переведена на посаду державного податкового інспектора відділу по роботі з платниками податків. їй 05.10.1992р. присвоєна персональне звання інспектора податкової служби 3 рангу, а 03.02.1997р. звання інспектора податкової служби 2 рангу. Також 01.03.1994р. позивачкою прийнята присяга державного службовця. 12.11.1997 позивачку було звільнено з посади за скороченням штатів на підставі п.1ст.4О КЗпП.

Потім з 19.05.1999 позивачка знову працює на посадах державного податкового інспектора і 01.12.2003 була звільнена за ст.40п.2 КЗпП за станом здоров'я.

Позивачка, 25.11.1960р. народження, на момент свого звернення 02.12.2003 із заявою досягла 43 -х років за віком, і мала загальний стаж роботи 20років, 16 днів., в т.ч. 11 років 18 днів на посадах економіста, державного податкового інспектора Державної податкової інспекції МФУРСР по Ясинуватському району, Державної податкової адміністрації в Ясинуватському районі, Ясинуватської державної податкової адміністрації, Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції.

За положенням ст. ст.1, 2 Закону України «Про державну службу»     державна служба  в Україні   - це професійна діяльність осіб, які займають   посади   в   державних   органах   та   їх

апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Відповідно до ст. 25 цього закону до сьомої категорії посад державних службовців належать - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади. У пункті 5 постанови КМУ від 03.05.1994р. № 283 «Про порядок обчислення стажу державної служби» обчислений відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії. Пунктом 1 цього Порядку визначено, що до стажу держслужби зараховуються робота на посадах керівників і спеціалістів в апараті

органів          державної податкової служби... Згідно переліку державних органів колишнього УРСР

та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи і яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби віднесено місцеві органи державного управління міністерства і відомства УРСР....

Розпорядженням КМУ від 12 вересня 1997 р. N 503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» у відповідності до статті 25 Закону України "Про державну службу" віднесені посади працівників державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, які не мають спеціальних звань, а саме, до сьомої категорії - посади спеціалістів державних податкових інспекцій у районах, районах у містах Києві та Севастополі; спеціалістів державних податкових інспекцій у містах (крім міст Києва та Севастополя), віднесених до І, II, III груп за оплатою праці працівників.

Відповідно до статті    4    Закону України  «Про державну  податкову службу в Україні» державна податкова   адміністрація   України   є центральним органом виконавчої влади.

Державні податкові інспекції у   районах,   містах   (крім   міст Києва      та      Севастополя), районах   у   містах,   міжрайонні, спеціалізовані   та   об'єднані   державні   податкові   інспекції підпорядковуються      відповідним   державним   податковим   адміністраціям   в         Автономній Республіці   Крим,   областях, містах Києві та Севастополі.

На п.дставі приведено суд приходить до висновку, що позивачка на момент   звернення до управління 02.12.2003 року мала стаж державного службовця   більш 11 років .

З матеріалів пенсійної справи судом встановлено, що вперше ОСОБА_1 за протоколом комісії по призначенню пенсії при виконкомі Ясинуватської міськради від 19.12.1986р. була призначена пенсія за законом «Про пенсійне забезпечення» як інваліду 2 групи загального захворювання, визначена згідно довідки Донецького міжрайонного психіатричного ВТЕК від 25.10.1986р. Потім 01.12.1997р. заявник зверталася за перерахунком пенсії у зв'язку із підвищенням пенсії, а 02.12.2003 року подала заяву на бланку про призначення/перерахунок пенсії і у графі «вид пенсії» по інвалідності 2 групи загального захворювання, додавши копії трудової книжки, диплому довідку про заробіток для призначення пенсії. За розпорядженням УПФУ в м. Ясинувата від 05.12.2003р. № 103811 їй було проведено перерахунок з більшого стажу. 17.05.2005р. позивачка знову звернулася до відповідача із вимогою за перерахунком пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за віком і 25.03.2010 подала заяву про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця, бо має достатньо стажу державної служби, .^пе рішенням управління №2/472 на її звернення від 25.03.2010р. було відмовлено з причини, що заявник працювала з 06.06.1991 по 12.11.1997р. та з 19.05.1999 по 01.12.2003 на посадах державного податкового інспектора Ясинуватської державної податкової інспекції, інвалідність настала 25.10.1986р. та у зв'язку, що посада державного податкового інспектора не належить до посад, які віднесено до категорій посад державних службовців.

Позивачка представила суду також заяву від 24.02.2004р.     з питання  призначеної пенсії по інвалідності.

Протягом тривалого часу з 2003 по 2009 роки позивачка зверталася у різні інстанції з приводу не призначення їй пенсії державного службовця у зв'язку з інвалідністю і ці обставини суд бере до уваги, що позивачка не була згодна з рішеннями  відповідача  про перерахунок їй

пенсії у 2003 році    за загальним законом «Про пенсійне забезпечення»а    ні за     ЗУ «Про державну службу».

Відповідно до ч.2 статті 37 ЗУ «Про державну службу» в редакції яка діяла на час звернення позивачки, а саме, на 02.12.2003р., на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

За положенням ст. 23 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», який діяв на час звернення позивачки, пенсії по інвалідності призначаються у разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я в наслідок загального захворювання( в т.ч. каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Спільним листом Міністерства Юстиції України, Міністерства праці України, Міністерства фінансів України, Міністерства соціального захисту населення України, Головного управління держслужби України при КМУ, Пенсійного Фонду України від 17.02.1995р. за № 01-2/112-02-1 на додаток до листа, погодженого з Кабінетом Міністрів України 06.09.1994 №14959 і частині пенсійного забезпечення державних службовців у разі інвалідності визначено, що особам, які на 01.01.1994р. перебували на державній службі, пенсії по інвалідності на умовах та за нормами передбаченими ст. 37 ЗУ «Про державну службу» призначаються після припинення ними державної служби незалежно від дати визнання їх інвалідами. Таким чином, цим документом було роз'яснено порядок призначення пенсії по інвалідності державним службовцям після припинення ними державної служби.

Згідно наказу Міністерства праці та соціального політики України і ГУ Державної служби України від 31.07.2000 за № 181/40 (далі наказ №181/40), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.2000 за № 518/4739 «Про врегулювання питання призначення пенсій державним службовцям у зв'язку з інвалідністю та втратою годувальника на випадок смерті державного службовця» визначено, що відповідно до ЗУ «Про державну службу», «Про пенсійне забезпечення», з метою врегулювання питання призначення пенсій державним службовцям у зв'язку з інвалідністю та втратою годувальника на випадок смерті державного службовця визначено у п.1, що державним службовцям, які безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії працювали на посадах державних службовців і в період перебування на державній службі визнані інвалідами 1-ї та 2-ї груп, незалежно від причини інвалідності, пенсії у зв'язку з інвалідністю призначаються в розмірах, передбачених частинами другою та четвертою статті 37 ЗУ "Про державну службу", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 р. N 865 "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії", після припинення ними державної служби за наявності загального трудового стажу згідно з вимогами статті 25 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", у тому числі стажу державної служби не менше 10 років.

З огляду на приведені суд визнає, що за ЗУ «Про пенсійне забезпечення» пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання призначається при наявності стажу роботи, необхідного за віком на день встановлення інвалідності і це положення не обмежено ст. 37 ЗУ «Про державну службу». Таким чином названими законами на момент звернення позивачки 02.12.2003р. до управління про призначення їй пенсії по інвалідності як державному службовцю не існувало обмежень про призначення позивачці пенсії державного службовця у зв'язку з інвалідністю, бо зміни до ст.37 щодо призначення пенсії у зв'язку з інвалідності внесені у травні 2005 року.

Вирішуючи спір, суд на підставі ст.9 КАС визнає, що наказом № 181/40 було змінено існуючий правовий порядок призначення пенсії державному службовцю у зв'язку з інвалідністю, який значно звузив існуючий в державі порядок призначення пенсії по інвалідності, визначений вищевказаними законом та правову позицію державних органів викладену у спільному листі Міністерства   Юстиції   України,   Міністерства   праці   України,   Міністерства   фінансів   України,

Міністерства соціального захисту населення України, Головного управління держслужби України  при КМУ, Пенсійного Фонду України від 17.02.1995р. за № 01-2/112-02-1, чим погіршив право позивачки   на соціальне забезпечення   по інвалідності як державного службовця, бо на час введення в дії   ч.2-5ст. 37 ЗУ «Про державну службу» з 01.01.1994р.    позивачка вже мала інвалідність.

Вище названим наказом було погіршено існуюче право позивачки на соціальне забезпечення по інвалідності державного службовця, що вказує на не відповідність цього нормативно-правового акту ст.ст. 19,22,58,85 Конституції України, діючих на момент набрання чинності даного наказу, бо за положенням ст. 85 Конституції України тільки до повноважень Верховної ради віднесено прийняття законів та внесення змін до законів.

Враховуючи вище викладеного та керуючись ст.ст. 8,19, 22, 46, 58 Конституції України, ст.ст.8,9 КАС, суд приходить до висновку, що позивачка, яка 02.012.2003, безпосередньо після припинення 01.12.2003 державної служби, звернулась із заявою до управління за призначенням пенсії державного службовця у зв'язку з інвалідністю загального захворювання, мала право на одержання пенсії державного службовця у зв'язку з інвалідністю за положенням ст. 37 ЗУ «Про державну службу».

Відповідно до Положення Пенсійного Фонду України ( далі ПФУ), затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 № 121 та Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30.04.2002 №8-2, на ПФУ та його місцеві органи покладено обов'язки призначення і виплата пенсій, проводити у межах своїх повноважень інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення.

Окрім того, діючий на час звернення 02.12.2003 наказ Міністерства праці та соціальної політики України та Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 № 224/30, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2002 за № 536/6824( далі наказ № 224/30), передбачав зразок заяви про звернення громадян за призначенням/перерахунком пенсії, до якого внесені застереження «мені відомо, що відповідно до діючого законодавства громадяни, який має право на різні види пенсій, може отримати лише одну за його вибором...»

Оглянуте в суді звернення позивачки 02.12.2003р. заповнено нею у визначеній формі на надрукованому бланку виданого їй в управлінні, не відображає ствердження представника відповідача, що позивачка звернулася за перерахунком пенсії від стажу, як зазначено у розпорядженні від 05.12.2003 № 103811. Банк містить дві підстави для звернення за призначенням/ перерахунком пенсії, але які підстави звернення не підкреслено. Представник відповідача не заперечила, що при заповненні такого бланку у громадянам повинно були з'ясовано підставу його звернення і вирішити питання по суті шляхом винесення розпорядження. У бланку, заповненому позивачкою 02.12.2003 застереження, яке викладене в заяві в додатку № 5 до наказу № 224/30, такі застереження відсутні, тому суд визнає, що при поданні заявником заяви 02.12.2003 заявнику не було роз'яснено право на отримання пенсії за законом «Про державну службу», як цього потребує затверджена форма заяви, та не винесено рішення про відмову у призначені пенсії державного службовця у зв'язку з інвалідністю. Як наслідок дана заява була розглянута не по суті , а відповідно до розпорядження № 103811 від 05.12.2003 про перерахунок пенсії по інвалідності згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з більшого стажу.

Суд визнає, що представлений бланк її заяви від 02.12.2003р. не може спростувати доводи позивачки, що вона зверталася не за перерахунком призначеної їй пенсії по інвалідності з більшого стажу, а за призначенням пенсії державного службовця у зв'язку з інвалідністю і заповняла заяву так, як їй роз'яснювали в управлінні, бо даний бланк не містить посилення на підставі призначення пенсії по інвалідності загального захворювання згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення» або ЗУ «Про державну службу» та інші закони. Також суд не може визнати доведеними доводи представника управління, що дана заява свідчить про звернення ОСОБА_1 за перерахунком пенсії по інвалідності загального захворювання з більшого стажу відповідно до ЗУ « Про пенсійне забезпечення», бо ці підстави не вбачаються з тексту самої заяви.

Представлена суду заява від 24.02.2004, яку позивачка подавала в аналогічному порядку до управління і яка у неї була оформлена працівником Андреєвою та не прийнята, також залишилась без розгляду по суті.

Враховуючи приведене, суд приходить до висновку, що дії управління щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.12.2003 не по суті її звернення - про призначення пенсії державного службовця у зв'язку з інвалідністю слід визнати   неправомірними.

Не зважаючи, що з моменту звернення позивачки 02.12.2003 минуло майже 7 років, суд вважає, що управління повинно розглянути її заяву по суті звернення, а саме, про призначення пенсії державного службовця у зв'язку з інвалідністю за ЗУ «Про державну службу» час подання заяви - 02.12.2003, бо не вирішення цього питання порушує право позивачка на отримання соціального забезпечення державного службовця, визнаного інвалідом загального захворювання. Питання призначення та перерахунок пенсії покладено як приводилось вище на місцеві управління ПФУ, а тому вимога позивачки щодо зобов'язання управління перевести її на пенсію державного службовця у зв'язку з інвалідністю за ЗУ «Про державну службу» передчасні і не підлягають задоволенню.

Розглядаючи заяву позивачки від 25.03.2010, де вона самостійно вказує підстави звернення, це питання було розглянуто і прийнято рішення по суті предмету звернення.

Відмовляючи у   перерахунку   пенсії   по її заяві від   25.03.2010,        управління правильно виходило з положень частини 6 ст. 37 ЗУ «Про державну службу» в редакція від  12.12.2006 г. але їх посилання у цьому рішенні на те, що про віднесенні посади до категорії посад державних службовців свідчить присвоєння рангу, а якщо   державному службовцю присвоєно не ранг,  а спеціальне звання,  (класний чин), то його посада не належить до посад,  які віднесено до категорії посад державних службовців не обґрунтоване, з підстав приведених вище судом.

З приведеного суд визнає, що в цій частині рішення управління №2/472 слід скасувати.

Керуючись ст.ст. 2,8,9, 11, 69, 70,162, 163,167,186 КАС України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного Фонду України в м. Ясинувата про залишення у грудні 2003 року без розгляду заяву ОСОБА_1 від 02.12.2003 про призначення пенсії державному службовцю у зв'язку з інвалідністю.

Зобов'язати управління Пенсійного Фонду України в м. Ясинувата протягом місяця з моменту набрання рішення чинності розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.12.2003 про призначення пенсії державному службовцю у зв'язку з інвалідністю із застосуванням законодавства яке діяло   на момент звернення-02.12.2003р.

Рішення управління Пенсійного Фонду України в м. Ясинувата за № 2/472 в частині посилання «про віднесенні посади до категорії посад державних службовців свідчить присвоєння рангу, а якщо державному службовцю присвоєно не ранг, а спеціальне звання, (класний чин), то його посада не належить до посад, які віднесено до категорії посад державних службовців» -скасувати.

В решті позову відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частин, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови суду.

Суддя: