УХВАЛА Іменем    України

09 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого Шестакової Н.В. Суддів       Берзіньш В.С. Іващенко В.В. При секретарі      Буровій Г.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Білогірської районної державної адміністрації, Білогірської дитячо-юнацької спортивної школи про визнання незаконним наказів про звільнення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 травня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу освіти Білогірської районної державної адміністрації, Білогірської дитячо-юнацької спортивної школи про визнання незаконним наказів про звільнення, пояснюючи свої вимоги тим, що знаходився з відповідачем у трудових відносинах на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 Білогірської ДЮСШ з 24.12.1970 року. Наказом по Білогірському РВО РДА від 03.10.2003 року № НОМЕР_1 та наказом № НОМЕР_2 від 06.10.2003 року його звільнено з посади на підставі п.4 ст. 40 КЗоТ України. Зі звільненням не згодний, вважає що накази про його звільнення є незаконними, оскільки Білогірська ДЮСШ не є юридичною особою та не є структурним підрозділом районного відділу освіти, а тому не має права на прийом та звільнення працівників. Позивач просить також поновити строки звернення до суду і зобов'язати відділ освіти Білогірської РДА видати йому трудову книжку без компроментуючого запису.

Рішенням суду позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, зроблені висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, а саме судом не дана правова оцінка тому факту, що в день видання наказів про звільнення Білогірська ДЮСШ не була юридичною особою, а тому не мала права видавати такі накази.

У запереченнях відповідач пояснив, що рішення суду відповідає фактичним обставинам і закону.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Справа №22-5416/2006р.                                               Головуючий в 1 інстанції Бишов М.В.

                                      Доповідач Шестакова Н.В.

Відмовляючи у завдоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України, без поважних причин; позов необгрунтований також по суті.

Висновки суду відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся із зазначеним позовом про визнання недійсними наказу по Білогірському РВО РДА від 03.10.2003 року № НОМЕР_1 та наказу № НОМЕР_2 від 06.10.2003 року про його звільнення з посади на підставі п.4 ст. 40 КЗоТ України тільки у квітні 2006 року, тобто із значним пропуском строку на оскарження цих наказів, який встановлений ст.233 КЗпП України.

У засіданні суду апеляційної інстанції позивач пояснив, що він не має юридичної компетенції, тому про недійсність наказів про його звільнення за підставами, які зазначені у позові, він довідався недавно; вважає, що пропустив строк на звернення до суду за поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що причини, зазначені позивачем, не можуть розглядатися як поважні при вирішенні питання про поновлення строку на звернення до суду.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" пропуск без поважних причин трьохмісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Судом першої інстанції перевірені доводи апелянта щодо недійсності наказів і зроблені обгрунтовані висновки про те, що оскаржені накази видані компетентними особами, правомірність наказів була предметом перевірки у суді першої та апеляційної інстанції при розгляді позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі.

Таким чином, доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги. Керуючись   ст.ст.303,307,308   Цивільного   процесуального   кодексу   України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 травня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.