Справа № 2- 2570

2007 рік

РІШЕННЯ

  ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

19 листопада  2007 р.                                                                     м. Сімферополь

            Київський районний суд м. Сімферополя в складі:

головуючого судді  Кукти М.В.;                         

при секретарі         -   Чічуа Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до головного лікаря 2- й міської клінічної лікарні соматичного профілю м. Сімферополя ОСОБА_2 про визнання недійсними наказів,

                                                                 ВСТАНОВИВ:

Позивач  звернувся в суд з  вищезазначеним позовом до відповідача

Свої вимоги мотивує тим, що 19 лютого 2007 року наказом № 90 головного лікаря другої клінічної лікарні соматичного профілю м. Сімферополя на неї було накладено  адміністративне стягнення. З даним наказом позивач не згодна, вважає його протиправним і таким що не відповідає положенням ст. 149 КЗпП України, вважає що головній лікар діяла не у межах своїх посадових повноважень, при складанні даного наказу, за таких обставин позивач звернулася до суду із первісним позовом.  

У ході розгляду справи по суті, представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги доповнювали, згідно  заяви від  25.04.2007 р. просять суд наказ відповідача за № 113 від 11.04.2007 р. яким був відмінений наказ № 90 від 19.02.2007 р., визнати також незаконним і необґрунтованим, у зв'язку із не відповідністю його змісту правовим підставам, які передбачені ст. 151 КЗпП України.  Також у відповідності до заяви про доповнення позовних вимог від 09.08.2007 р. позивач просить суд визнати розпорядження від 07 серпня 2007 року № 4 по «КО друга міська клінічна лікарня соматичного профілю м. Сімферополя» необґрунтованим і незаконним, відмінити його, у зв'язку із тим, що у даному розпорядженні маються посилання на норми актів які втратили законну чинність, а також маються посилання на нормативно - правові документи неіснуючої держави СРСР.

Відповідач у судове засідання не з'явилися, надала суду заяву згідно якої вона знаходиться на лікарняному, просить суд розглянути позов за її відсутності. Згідно наданого відповідачем відгуку  на позов, вимоги позивача вона не визнає, вважає, що  міри адміністративного стягнення які були викладені у наказі № 90 від 19.02.2007 р. передбачені саме КЗпП України, крім того зазначає, що суду наданий наказ № 113 від 11.04.2007 р. котрим наказ № 90 від 19.02.2007 р. - відмінений.  

 Вислухавши пояснення  представників позивача,  дослідивши матеріали цивільної справи, надавши відповідну оцінку доказам по справі, суд вважає,  що позовні вимоги  задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 лютого 2007 року наказом № 90 головного лікаря другої клінічної лікарні соматичного профілю м. Сімферополя був виданий наказ № 90 про накладення адміністративного стягнення на позивача. Позивач  вважаючи цій наказ таким , що не відповідає вимогам законодавства України звернулася із вищезазначеним первісним позовом до суду. У ході судового розгляду справи, на адресу суду був наданий наказ відповідача за № 113 від 11 квітня 2007 р. згідно якого оскаржуваний позивачем у первісному позові  наказ № 90 від 19.02.2007 р. - відмінений. За таких обставин, за умов відсутності на час винесення рішення оскарженого наказу, суд не має підстав визнавати його чи його частину не дійсним ще і рішенням суду.

Крім того, суд вважає, що скасовуючи зазначений наказ, відповідач також спростував і відомості, що містились у ньому.

У зв'язку з скасуванням наказу № 90 від 19.02.2007 р. самим відповідачем, суд також вважає, що посилання представників позивача на відсутність письмових пояснень з боку позивача перед накладанням  на неї догани не може бути підставою для визнання скасованого наказу незаконним.

Стосовно решти вимог суд виходить з наступного.

Наказ № 113 від 11.04.2007 р., яким був скасований наказ № 90 від 19.02.2007 р., представники  позивача вважають незаконним і необґрунтованим, у зв'язку із не відповідністю його змісту діючому законодавству. Але як слідує зі змісту самого наказу (с.с. 49) він ґрунтується на висновках Прокуратури Центрального району та Управління охорони здоров'я м. Сімферополя, якими встановлено, що позивач не прийняла засобів для своєчасної госпіталізації хворого.

Також в наказі міститься посилання на Акт службового розслідування комісії Управління охорони здоров'я м. Сімферополя та Наказ Управління охорони здоров'я Сімферопольської міськради № 77 від 03.03.2007 р. (с.с. 68 - 71) «Про випадок смерті хворого К.», де в п. 2  Акту та п. 1 Наказу якого наказано відповідачу прийняти засоби адміністративного стягнення відносно позивача.  Що і було зроблено відповідачем у наказі № 97 від 05.03.2007 р., після виявлення, в межах строку, передбаченому ст. 148 КЗпП України.

            Крім того, наказом відповідача № 113 від 11.04.2007 р. позивач не притягується до відповідальності у вигляді догани.

            У зв'язку з чим суд вважає, що відповідач діяв в межах діючого законодавства на підставі розпорядження вищестоящої організації, обов'язкового для виконання відповідачем.

            Стосовно вимог позивача та його представників про визнання розпорядження від 07 серпня 2007 року № 4 по «КО друга міська клінічна лікарня соматичного профілю м. Сімферополя»  необґрунтованим і незаконним, відміни його, у зв'язку із тим, що у даному розпорядженні маються посилання на норми актів які втратили законну чинність, а також маються посилання на нормативно - правові документи неіснуючої держави СРСР, суд  зазначає наступне.

            Суд розглядає цивільну справу користуючись принципом диспозитивності, закріпленому у ст. 10,11 ЦПК України, в межах позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів.

            Дане розпорядження не надано сторонами суду для обґрунтування своїх вимог, не було досліджене в ході судового засідання, а саме на його положення та незаконність наполягали представники позивача,  у зв'язку з чим суд не має можливості перевірити відповідність розпорядження діючому законодавству.

Інших вимог позивач та її представники суду не заявляли, доказів стосовно заявлених вимог не надавали.

За таких обставин, виходячи із наведеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсягу.

 На підставі ст. 88  ЦПК України судові витрати, суд відносіть на рахунок сторін у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.147,149 КЗпП України, 10, 11, 60, 208 - 223  ЦПК України суд,        

         ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

             Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд АРК через Київський районний суд м. Сімферополя у відповідності до вимог ст. 291 - 296 ЦПК України.

                                 Суддя                                                               Кукта М.В.