Справа №22-а-1 Головуючий у суді у 1 інстанції - Литовка М.І.
Код категорії 10.3.2 Суддя-доповідач - Дубровна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Дубровної В. В.,
суддів - Хвостика С. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Путивльському районі Сумської області
на постанову Путивльського районного суду Сумської області від 24 грудня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Путивльському районі Сумської області (далі-Управління) про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Путивльського районного суду Сумської області від 24 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Путивльському районі Сумської області у частині відмови здійснити з 16 листопада 2004 року перерахунок пенсії ОСОБА_2 відповідно до ст. 50, ч.4 ст. 54, ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист дітей громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (закон 796-12).
Зобов’язано УПФ України в Путивльському районі Сумської області здійснити з 16 листопада 2004 року перерахунок державної та додаткової пенсії ОСОБА_2 як особі постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії інваліду 2-ї групи в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та 8-и мінімальних пенсії за віком, а з 31 жовтня 2006 року з підвищенням їх з дня встановлення прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, встановлених ст.50, ч.4 ст.54, ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист дітей громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за виключенням періоду з 01 січня по 22 травня 2008 року.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту з’ясування обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.
Вказує на те , що достатні законні підстави для задоволення позовних вимог у суду на момент прийняття оскаржуваного рішення були відсутні, рішення прийнято в результаті невірної оцінки доказів, частково без наявності та дослідження відповідних доказів ,оцінки та спростування доказів відповідача.
Зазначає , що постановою суду УПФ зобов’язане вчинити дії щодо перерахунку пенсії позивачу, що суперечить ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, згідно яких ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством. Одночасно дана норма встановлює, що органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадовці, зобов’язані діяти на підставі, в межах і способом, передбаченими законодавством України .
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи і перевіривши постанову суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду – частковому скасуванню.
У листопаді 2009 року ОСОБА_2, звертаючись суду з позовом до управління пенсійного фонду України в Путивльському районі про перерахунок раніше призначеної державної та додаткової пенсій зазначав, що він як інвалід ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1, отримує державну та додаткову пенсії передбачені статтями 50 та 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам передбаченим цим Законом, і на відмову УПФ привести їх у відповідність з вимогами Закону, ОСОБА_2 просив суд визнати дії УПФ неправомірними та зобов'язати його усунути зазначені порушення, провівши вказані перерахунки та виплати.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач невірно обрахував та виплачує позивачеві пенсію, чим порушує його право на соціальний захист.
Але з такими висновками погодитись в повному обсязі не можливо.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Він є інвалідом II групи по захворюванню, щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою. Зазначені обставини підтверджуються копією посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та копією витягу із акта огляду у МСЕК серія СА №015371. Він одержує пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону № 796 та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. 50 цього ж Закону.
Статтею 49 Закону № 796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону № 796, яка визначає підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Згідно зі ст. 50 цього Закону інвалідам ІІ групи, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до ст. 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій є мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно зі ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Розрахунок пенсії позивачу відповідач здійснив виходячи із встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” розміру, що становить 19,91 грн.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні цього спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України № 796 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність дій відповідача, але, задовольняючи вимоги позивача, судом першої інстанції не враховано наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України у редакції, чинній на момент подачі позову ОСОБА_2, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач наполягав на застосуванні ст.ст.99,100 КАС України.
З матеріалів справи, вбачається що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, оскільки в матеріалах справи відсутні будь які письмові докази на підтвердження поважності пропуску звернення до суду з позовом.
До суду з позовом ОСОБА_2 звернувся 18 листопада 2009 року, з урахуванням річного строку звернення до суду, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до 18 листопада 2008 року.
Є вірним висновок суду у частині зобов’язання відповідача здійснити перерахунок основної і додаткової пенсії ОСОБА_2, починаючи з 18 листопада 2008 року.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205 КАС України, Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатам», колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Путивльському районі Сумської області задовольнити частково.
Скасувати постанову Путивльського районного суду Сумської області від 24 грудня 2009 року у частині задоволених позовних вимог до 18 листопада 2008 року та в цій частині відмовити у задоволенні позовних вимог за пропуском строку звернення до суду.
В іншій частині постанову Путивльського районного суду Сумської області від 24 грудня 2009 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -