Справа № 22-ц-300/2011 Головуючий у I інстанції – Білоус М.В.
Категорія –цивільна Доповідач - Демченко Л. М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 лютого 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіДемченко Л.М.,,
суддів:Бойко О.В., Лазоренка М.І.,,
при секретарі:Вареник О.М.,
за участю:– відповідачки ОСОБА_5,
її представника ОСОБА_6,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 11 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ТОВ «БУ-1 Прилуки» про визнання правочину удаваним та застосування наслідків удаваного правочину,
в с т а н о в и в:
В лютому 2010 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати удаваним та недійсним договір купівлі-продажу від 07.08.2009 року нежитлових приміщень першого, другого поверхів та підвального приміщення будівлі АДРЕСА_1, загальною площею 1444,4 кв.м.,укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «БУ-1 Прилуки», визнати дійсним даний договір, покупцем в якому є ОСОБА_7, визнати за нею право власності на зазначені нежитлові приміщення. В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що в дійсності договір купівлі-продажу нежитлових приміщень був вчинений між нею та ТОВ «БУ-1 Прилуки», оскільки на виконання цього договору саме нею були сплачені кошти в касу підприємства, оплачені послуги нотаріуса та платежі за оформлення нерухомості в БТІ. На даний час відповідачка відмовляється оформити передачу спірного майна у власність позивача.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 11 березня 2010 року позов задоволено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що про існування даної цивільної справи та оскаржуваного рішення їй стало відомо лише 01.11.2010 року, оскільки її інтереси в суді представляв ОСОБА_8 на підставі довіреності, що вже була скасована. В справі мається клопотання про направлення всіх поштових повідомлень по справі на адресу ОСОБА_8 подане від її ім‘я 22.02.2010 р., проте позовна заява зареєстрована в суді лише наступного дня – 23.02.2010 р., що, на думку апелянта, свідчить про намір залишити її необізнаною про хід справи. Апелянт вказує, що вона у відповідності до вимог законодавства 23.02.2010 р. особисто повідомила ОСОБА_8 про скасування довіреності, виданої нею на його ім‘я. Відповідачка посилається на те, що вона не заявляла про відмову від права власності на спірне майно, проте суд в порушення вимог ст.347 ЦК України прийняв таку відмову від ОСОБА_8 Апелянт стверджує, що позивачку вона бачила лише декілька разів вжитті, і посилається на те, що факт загублення останньою довідки про присвоєння ідентифікаційного коду жодним доказом не підтверджений. Також відповідачка зазначає, що в заяві до виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 15.08.2009 року її вказана невірно і це, на її думку, зроблено ОСОБА_8 умисно з метою приховати його дії відносно вірного майна.
В письмових запереченнях на апеляційну скарга ОСОБА_7, просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_5, відмовити, а рішення Прилуцького міськрайонного суду від 11 березня 2010 року залишити без змін, посилаючись на те, що викладені доводи апеляційної скарги є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
В засіданні апеляційного суду відповідачка та її представник апеляційну скаргу підтримали.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Апеляційним судом встановлено, що 07.08.2009 року ТОВ «БУ-1 Прилуки» та ОСОБА_5 уклали та підписали договір купівлі-продажу, згідно умов якого ТОВ «БУ-1 Прилуки» передало, а ОСОБА_5 прийняла у власність 3/100 частин нежитлових приміщень першого, другого поверхів та підвального приміщення будівлі АДРЕСА_1
Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_7 просила визнати зазначений договір купівлі-продажу удаваним та недійсним, посилаючись на те, що в дійсності покупцем по договору є вона, а тому оспорюваний правочин був вчинений його сторонами з метою приховати інший правочин.
Відповідно до вимог ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим, що грошові кошти та всі організаційні питання щодо придбання спірних приміщень позивачка сплачувала та здійснювала особисто, в своїх інтересах, тому присутність відповідачки при здійсненні такого правочину носила формальний характер, що підтверджується показами свідків.
Проте такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах та вимогах закону, який регулює спірні правовідносини.
За змістом ст.ст. 10, 60 ЦПК України правосуддя у цивільних справах здійснюється на засадах змагальності сторін, тому кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Жодних належних, допустимих та беззаперечних доказів факту наміру придбати нежитлові приміщення саме позивачкою, тобто укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ТОВ «Бу-1 Прилуки» з метою приховати договір купівлі-продажу, покупцем по якому є ОСОБА_7, матеріали справи не містять, що свідчить про неправильне застосування судом до спірних правовідносин ст. 235 ЦК України, яка застосуванню не підлягала.
Крім того, аналіз зазначеної правової норми свідчить про те, що саме між ОСОБА_5 та ТОВ „БУ-1 Прилуки” повинен був вчинений будь-який інший правочин, який вони приховали шляхом укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, проте по справі достовірно встановлено, що жодного іншого правочину, ніж договір купівлі-продажу, між відповідачами по справі укладено не було, а тому вимоги позивачки про визнання правочину удаваним ґрунтуються на невірному розумінні нею вимог закону.
Суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_7 про те, що фактично нею гроші по договору були внесені в касу підприємства, так як належних доказів цього факту також не надано. Свідчення свідків, не можуть бути допустимим доказом факту внесення коштів ОСОБА_7, оскільки квитанції про їх сплату свідчать проте, що кошти вносились ОСОБА_5 / а.с. 11/.
Всупереч поясненням свідків, зміст письмового договору також свідчить про, що кошти в сумі 3687 грн. 20 коп. сплачені особисто ОСОБА_5, що визнається та стверджується представником продавця ( а.с.5).
Безпідставність та недоведеність вимог ОСОБА_7 про визнання удаваним спірного договору купівлі-продажу, відсутність жодних доказів на підтвердження факту укладення договору між ОСОБА_5 та ТОВ «БУ-1 Прилуки», який би фактично приховував договір між ОСОБА_7 та ТОВ «БУ-1 Прилуки», виключають можливість задоволення заявлених позовних вимог про визнання правочину удаваним та недійсним із застосування наслідків удаваного правочину.
Крім того, діючим законодавством не передбачено визнання недійсним удаваного правочину.
За таких підстав, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивачки на користь відповідачки підля стягненню 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, сплачені останньою при зверненні до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.235 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 березня 2010 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ТОВ «БУ-1 Прилуки» про визнання правочину удаваним та застосування наслідків удаваного правочину відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: